Тема 6. Українська культура в епоху промислового перевороту і соціальних зрушень.

Історичні події кінця XVIII– початку ХІХ ст. визначили подальший хід громадського життя у світі. Велика французька революція, Вітчизняна війна 1812 року, Польське повстання 1830-1831 рр. стали причиною посилення уваги передової громадськості до ролі і значенню народних мас у всесвітній історії. В європейській культурі мистецтві склалися два стилі і методи – «романтизм» та «реалізм». Українське культурне життя ХІХ–ХХ ст. переживає зміни мистецько-культурного формату на громадсько-політичний.

Приступаючи до вивчення української культури зазначеного періоду важливо засвоїти саму сутність романтизму та реалізму як явищ європей-ської культури. Романтизм (фр. romantisme) представляв собою реакцію на Просвітництво й ініційований ним науково-технічний прогрес. Він харак-теризується утвердженням самоцінності духовно-творчого життя особисто-сті, зображенням сильних, найчастіше бунтарських, пристрастей і характерів, одухотвореної й цілющої природи. Романтизм поширювався на різні сфери діяльності людини, а тоді, у XVIII ст., з ним пов’язували усе дивне, мальов-ниче й фантастичне, подекуди дуже віддалене від дійсності.

Романтизм, що прийшов на зміну епохи Просвітництва, співпав з промисловим переворотом, появою парової машини, фотографії й фабрично-заводських окраїн. Якщо Просвітництво характеризувалося культом розуму, то романтизм стверджував культ природи, почуттів і природного в людині. Саме в епоху романтизму оформляються такі феномени, як туризм, альпінізм та пікнік, покликані відновити єдність людини й природи. Вимогою часу стає образ не зіпсованого цивілізацією «шляхетного дикуна», тобто незвичайну людини у незвичайних обставинах.

Романтизм не складав єдиного цілого, він був представлений у таких течіях:

народно-фольклорна течія (початок XIX ст.) – орієнтована на фольклор та народнопоетичне мислення. Її представники збирали народну поезію, черпали в ній мотиви й архетипи власної творчості. Їх приваблювала в ній простота поетичного вислову і мелодійність;

«байронічна» течія, отримала завершене втілення у творчості Байрона – поезії розчарування, меланхолії, депресії й «світової скорботи». Ці настрої стали провідними ліричними мотивами, що визначали емоційну тональність художніх творів;

гротескно-фантастична або «гофманівська» течія – перенесення ро-мантичної фантасмагорії на сферу повсякденного життя. Основна її риса – уявлення звичайної дійсності у примхливому гротескно-фантастичному вигляді;

утопічна течія – як протиставлення байронічної, утверджувала оптимістиний погляд на життя, його перспективи, переносила акцент з критики на ствердження позитивних тенденції і цінностей.

Стиль і метод в українському мистецтві й літературі, а також філо-софська доктрина, що отримала назву реалі́зм (лат. realis — «суттєвий», «дійсний», від res – «річ») виходили з того, що предмети видимого світу існують незалежно від людського відчування і пізнання. Він передбачає правдиве зображення реальної дійсності і поділяється на об’єктивний –відтворення явищ як вони є, і суб’єктивний – коли художник вкладає своє бачення її. Звідси два протилежні напрями в теорії; одне – реалізм, що ставить завдання вірного відтворення дійсності, та ідеалізм, який бачить призначення мистецтва в «доповненні дійсності», у створенні нових форм.

Пізню стадію розвитку реалізму, або позитивізму, становить натурали́зм (фр. naturalisme от лат. naturalis – «природний») – художній метод, якому характерне прагнення до зовнішньої правдоподібності деталей, до зображення поодиноких – без узагальнень і типізації.