Тема 11 Міжнародні розрахунки і платіжний баланс

Мета: Пояснити суть та форми міжнародних розрахунків. Охарактеризувати поняття та структуру платіжного балансу. Навести умови рівноваги платіжного балансу та визначити основні фактори,що впливають на стан платіжного балансу.

Час: 160 хв. Метод : Лекція Місце: Навчальна аудиторія

ПЛАН

Навчальні питання: Час викладу

Вступ…….………………………………………………...……………5хв

1. Суть та форми міжнародних розрахунків………………………40 хв.

2. Платіжний баланс та його структура……………………………35 хв.

3. Рівновага платіжного балансу.

Теорії платіжного балансу………………………………………..35 хв.

4. Фактори, що впливають на стан платіжного балансу………..35 хв.

Заключна частина……………………………………………..……15 хв.

Матеріально-технічне забезпечення: схеми, графіки, діаграми, таблиці, нормативні та законодавчі акти.

Джерела і література: 3,7,14,17,20,22,31,32,34,35,38,39,40.

1. Суть та форми міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки — це форми платежів між країнами за здійснені операції в ході їх зовнішньоекономічних відносин.

Міжнародні розрахунки включають комерційні та некомерційні платежі і надходження, що здійснюються за грошовими вимогами і зобов'язаннями між підприємствами, банками, установами та окремими особами різних країн на основі економічних, політичних, науково-технічних та інших відносин.

Міжнародні розрахунки, які здійснюються між двома країнами, називаються двосторонніми. Міжнародні розрахунки, які здійснюються між трьома і більше країнами, називаються багатосторонніми. Наприклад, одна країна може використати кошти, які надійшли від експорту продукції в другу країну, для платежів за імпорт продукції з третьої країни.

Міжнародні розрахунки можуть здійснюватися у готівковій та безготівковій формі. Готівка використовується рідко, в основному при обміні вітчизняної валюти на іноземну у спеціалізованих пунктах або банках під час закордонних поїздок окремих приватних осіб, туристів, делегацій тощо.

Переважна частина міжнародних розрахунків здійснюється у формі безготівкових розрахунків між банками різних країн за борговими вимогами і зобов'язаннями у вільно конвертованій валюті. При цьому банки повинні підтримувати взаємні кореспондентські зв'язки, тобто відкривати один одному рахунки, зберігати на них грошові кошти, виконувати платіжні та інші доручення на засадах взаємності. Як правило, експортери вимагають, щоб платіж був здійснений у їх валюті; водночас імпортери бажають здійснити розрахунок у своїй валюті. Тому форма оплати погоджується продавцем і покупцем і залежить від ринкової влади двох сторін, їх уміння відстоювати свої інтереси.

Для своєчасного й раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів, щоб підтримати необхідні позиції в різних валютах відповідно до структури та строків майбутніх платежів.

Міжнародні розрахунки мають здебільшого документарний характер, тобто здійснюються під фінансові та комерційні документи. Вони регулюються нормативними національними законодавчими актами, а також міжнародними банківськими правилами і звичаями, що зумовлено інтернаціоналізацією господарських зв'язків та універсалізацією банківських операцій. На ефектив­ність їх проведення впливає динаміка валютних курсів, оскільки міжнародні платежі пов'язані з валютними операціями, купівлею-продажем валют.

Використання конкретної форми міжнародних розрахунків залежить передусім від виду товару чи послуги, які є об'єктом зовнішньоторговельної угоди, а також від рівня попиту і пропозиції на дану продукцію на світовому ринку. Так, наприклад, при поставках інвестиційних благ (обладнання), можуть використовува­тися одні форми розрахунків, а при поставці споживчих благ (про­довольства, одягу) — інші. При цьому застосовуються як традиційні форми, які визначилися практикою, так і порівняно нові. На вибір форм міжнародних розрахунків впливає також наявність кредитної угоди та платоспроможність і репутація контрагентів за зовнішньоекономічними угодами, які визначають характер комп­ромісу між ними.

У ході зовнішньоекономічної діяльності, зокрема зовнішньої торгівлі, основними формами міжнародних розрахунків є передоплата, акредитив, комерційна тратта, відкритий рахунок, консигнація. Крім цього, здійснюються розрахунки з використанням векселів і чеків.

Авансові розрахунки найвигідніші для експортера, оскільки оплата товарів здійснюється до відвантаження, а часом навіть до початку їх виготовлення. Передоплата означає, що імпортер кредитує експортера. Експортер (продавець) вимагає передоплати за умов низької кредитоспроможності імпортера або високого ризику неконвертованості валюти імпортера. Авансові платежі часто практикуються при імпорті дорогого обладнання, суден, літаків, дорогоцінних металів, зброї тощо. Передоплата не дуже зручна для імпортера, оскільки виступає для нього відчутним тягарем.

Продавці часто не вимагають передоплати, щоб не втратити ринок збуту у конкурентній боротьбі. У міжнародній практиці платежі у формі авансу становлять 10-33 % суми контракту. За дорученням експортера на суму авансового платежу банк експортера видає на користь імпортера гарантію повернення одержаного авансу в разі невиконання умов контракту.

Акредитив — це розрахунковий або грошовий документ, який є дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально заброньованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар або виплатити пред'явникові акредитиву певну суму грошей. Тобто акредитив видається банком імпортера і засвідчує зобов'язання цього банку акцептувати векселі, виставлені йому експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов. Ці умови включають загальну характеристику товару, величину кредиту, кінцевий строк оплати, перелік необхідних документів тощо. Цей метод розрахунку вимагає від імпортера значного авансу, який вноситься в банк для оформлення ак­редитива. Досвідчені експортери використовують акредитив у випадку високого ступеня ризику невиконання зобов'язань.

На сьогоднішній день акредитиви мають широку сферу застосування і використовуються у різних видах (див. табл .1).

Таблиця 1.

Класифікація документарних акредитивів

У залежності від підстав виконання акредитиви бувають: то­варні, резервні, чисті (грошові), змішані.

Товарний акредитив є найбільш поширеним документарним акредитивом завдяки одночасному виконанню ним трьох функцій: розрахункової, забезпечувальної та кредитної.

Резервний акредитив за економічним змістом аналогічний банківським гарантіям, але відповідає загальним правилам і вимогам для документарних акредитивів, тому є більш доцільним у зовнішньоекономічній діяльності порівняно з банківськими гарантіями.

Чисті (грошові) акредитиви містять високий ступінь ризику, якому піддаються банки при їх виконанні і через це нині практич­но не використовуються.

Змішані акредитиви є поєднанням окремих властивостей (переваг та ризиків) вище зазначених видів акредитивів.

За можливістю відкликання розрізняють відкличний та безвідкличний акредитиви.

Відкличний акредитив за своїм походженням виконує лише розрахункову функцію і не виконує забезпечувальну і кредитну. Він у будь-який момент часу може бути анульований або змінений без попереднього повідомлення зацікавлених сторін.

Безвідкличний акредитив — це тверде зобов'язання банка емітента не змінювати та не анульовувати його без згоди усіх зацікавлених сторін.

Залежно від способу виконання розрізняють платіжний та акцептний акредитив.

Платіжний акредитив виконує усі класичні функції акредити­ва (розрахункову, забезпечувальну, кредитну, інформаційну) та має найбільш просту технологію виконання. Він буває з платежем за пред'явленням, з відстроченням платежу, з частковим відстроченням платежу.

Акцептний акредитив дає можливість розширити діапазон завдань, які вирішують за допомогою акредитивної форми розрахунків, шляхом включення в конструкцію акредитива як платіжного документа переказних векселів. При цьому банк — емітент акредитива виступає як акцептант.

За можливістю переказу розрізняють переказні та непереказні акредитиви. Функціональні особливості переказного акредитива дають можливість експортеру реалізувати посередницькі функції. Цей вид акредитива застосовується за домовленістю з покупцем у тому випадку, коли продавець має субпостачальників, яким він переказує частину цього акредитиву. Переказний акредитив дешевший, ніж відкриття окремих акредитивів субпідрядників.

Залежно від наявності покриття виділяють покритий та непокритий акредитив. При високій надійності банку-емітента використовується непокритий акредитив, а при недостатньому рівні надійності використовується покритий, оскільки він зводить нанівець ризики, пов'язані з країною імпортера.

У залежності від наявності підтвердження акредитив буває підтверджений і непідтверджений. Підтверджений акредитив має практично абсолютний ступінь надійності, оскільки він доповнюється зобов'язанням банку у країні експортера акцептувати вексель. Це зобов'язання діє навіть у випадку банкрутства банку-емітента.

За можливістю відновлення розрізняють відновлюваний та невідновлюваний акредитиви. Відновлюваний дає можливість скоротити витрати на обслуговування акредитивів, оскільки він відкривається один раз і не вимагає від імпортера повторного звернення у банк із заявою про відкриття акредитива при кожному наступному відвантаженні продукції. Отже, відновлюваний акредитив використовується, як правило, при регулярній купівлі товарів в одного і того ж постачальника чи отриманні придбаних товарів партіями через визначені проміжки часу. Якщо ж структура зовніш­ньоторговельних постачань не є стабільною, тобто часто змінюються постачальники та умови постачання, доцільніше скористатися невідновлюваним акредитивом.

Ще однією формою міжнародних розрахунків виступає комерційна тратта. Цей метод платежу є більш ризикованим, ніж передоплата і акредитив, оскільки він залежить від дотримання умов платежу покупцем. У разі відмови покупця від товару чи від оплати або ж внаслідок неконвертованості валюти експортер ризикує зазнати збитків і буде змушений шукати іншого покупця на свій товар.

Комерційна тратта — це перевідний вексель, який продавець виставляє покупцеві. Перевідний вексель — це письмовий наказ однієї сторони, який зобов'язує іншу сторону сплатити певну суму грошей третій стороні у майбутньому, в обумовлений час. При цьому платник називається трасатом, сторона, яка видала вексель — трасантом, а отримувач платежу — ремітентом. Назва перевідного векселя обумовлена його здатністю як оборотного документа переходити від одного утримувача до іншого за допомогою ендосамента. За оплату векселя відповідальність несе акцептант, у ролі якого може виступати банк або імпортер.

Комерційна тратта може бути представлена векселем на пред'явника або ж строковою траттою. Вексель на пред'явника оплачується банком негайно, а строкова тратта акцептується банком і платіж здійснюється у встановлений строк після пред'явлення векселя. Акцептований банком вексель є об'єктом купівлі-продажу на ринку.

Комерційна тратта буває документарною та чистою. Документарна тратта супроводжується документами на товар, які імпортер може отримати тільки після оплати або акцептування тратти. При цьому банк експортера скеровує тратту у відповідний банк імпортера, який пред'являє її покупцеві, щоб отримати коносамент. Залежно від умов оплати тратти покупець повинен або здійснити негайний готівковий розрахунок з експортером, або ж акцептувати вексель. Коносамент необхідний для того, щоб покупець отримав відвантажений продавцем товар та супровідні документи на нього.

Чисті тратти мають використовуватися у випадку, коли експортер впевнений у надійності імпортера, оскільки в даному разі покупець може отримати товар без оплати або акцептування тратти. За наявності чистої тратти документи відправляються безпосередньо імпортерові, а експортер передає лише свою тратту в банк на інкасо.

Інкасо — це банківська операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта одержує на підставі розрахункових до­кументів належні йому (клієнту) грошові кошти від підприємств, організацій, установ за відвантажені на їх адресу товарно-матеріа­льні цінності або надані послуги і зараховує ці кошти на його ра­хунок в банку. Інкасо виступає основною формою розрахунків за контрактами на умовах комерційного кредиту.

У ході міжнародних операцій може використовуватись також дуже поширений при внутрішніх розрахунках метод платежу. Йдеться про відкритий рахунок, за якого імпортер відправляє експортерові рахунок-фактуру. Покупець зобов'язаний оплатити отриманий рахунок у чітко визначений час. Особливістю даної форми розрахунків є те, що рух товарів випереджає рух грошей. При цьому передбачаються періодичні платежі імпортера експортеру після отримання товару згідно з угодою між контрагентами. Такий метод міжнародних платежів часто використовується в ході здійснення внутрішніх операцій багатонаціональними корпораціями, а також розрахунків між експортером та його філіями а відділеннями в інших країнах. Метод відкритого рахунку має вагомий недолік, оскільки не захищає продавця від невиконання з бов'язань покупцем чи неконвертованості валюти. Адже у експортера відсутнє будь-яке документальне підтвердження зобов'яза імпортера заплатити. Для відшкодування завданих збитків у разі відмови покупця від оплати рахунку або несвоєчасної оплати продавець змушений буде звертатися до суду у країні імпортер ведення судової справи за кордоном експортеру необхідно витратити більше часу і коштів, ніж у своїй країні.

Консигнація як метод міжнародних розрахунків у зовнішній торгівлі застосовується рідко, через те, що є невигідною для імпортера. За цього методу відсутнє документальне підтвердження згоди покупця заплатити і чітко не визначений час платежу, тому покупець не зобов'язаний оплачувати товар до моменту його про­дажу. Консигнація використовується головним чином при відпра­вленні товару зарубіжним відділенням експортера.

У міжнародних платежах може використовуватися безготівкова форма розрахунків — чеки. Чек виписується платником і передається одержувачу грошей при відправленні йому товарів. При пред'явленні чека банку сума його зараховується на рахунок пред'явника.

З 60-х років XX ст. у міжнародних розрахунках почали актов­ано використовуватися кредитні картки. Кредитна картка — це кредитний білет (чек, ваучер, купон, буклет, магнітна картка тощо), виданий фізичній особі особою, яка веде бізнес у галузі спожив­чого кредиту, засвідчує наявність у відповідній установі рахунку власника кредитної картки і дає право на придбання товарів і послуг у роздрібній торгівлі без оплати готівкою.