Лекція №6

Горе вам, якщо усі гово­рять вам тільки приємне.

Біблія. Євангеліє

Типи лікувально-профілактичних закладів. Роль медичної сестри в лікувальному процесі

Медична сестра має право працювати в найрізноманітніших установах системи охорони здоров'я. Для кращої орієнтації та визначення ролі медичної сестри. Сьогодні ми зупинимося на ти­пах лікувально-профілактичних закладів, які існують в Україні. Організацію медичної допомоги можна розглядати як медико-са- нітарну допомогу. Медико-санітарна допомога сьогодні надається на трох рівнях: первинному, вторинному (спеціалізована) і тре­тинному (висококваліфікована).

Первинна медико-санітарна допомога є основною найваж­ливішою ланкою в організації охорони здоров'я людини. Вона на­дається переважно за територіальним принципом, тобто медич­ний працівник обслуговує певну кількість людей, що проживають на території, яка за ним закріплена.

В "Основах законодавства України про охорону здоров'я", прийнятих Верховною Радою у 1992 р., первинна медико-санітар­на допомога трактується як основна частина медико-санітарної допомоги громадянам, яка передбачає: консультацію лікаря, про­сту діагностику та лікування основних найпоширеніших захво­рювань, травм та отруєнь; профілактичні заходи; направлення пацієнта для надання спеціалізованої і висококваліфікованої до­помоги.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) дає таке виз­начення первинної медико-санітарної допомоги, в яке входить основна лікувальна допомога - проста діагностика та лікування, направлення у складних випадках на консультацію на більш висо­кий рівень, профілактична допомога та основні санітарно-освітні заходи.

У розвинутих країнах світу основними працівниками пер­винної медико-санітарної допомоги є сімейний лікар і медична сестра.

Своїми коренями сімейна медицина сягає громадської (земсь­кої) медицини. Вперше земські лікарі запропонували проводити на своїх дільницях породинну реєстрацію хвороб для виявлення причин їх розповсюдженості.

Оскільки сімейний лікар обслуговував певну територію (дільницю), він отримав назву дільничного. Пізніше цей термін став основним.

У роки нестримної спеціалізації медичної допомоги, яка була проголошена основним засобом її поліпшення, радянська медици­на докорінно змінила суть родинного лікаря, розподілила його функції серед дільничних терапевта, педіатра, акушер-гінеколо- га, цехового та підліткового лікаря, які й зараз поки що здійсню­ють первинне медико-санітарне обслуговування.

Спеціалізація медичної допомоги призвела до збільшення кількості вузьких фахівців і чим більше їх ставало, тим важче хворому було отримати необхідну допомогу. За здоров'я пацієнта формально почали відповідати багато лікарів, а фактично не відпо­відав ніхто.

Відчуваючи, що спеціалізація веде охорону здоров'я у без­вихідь, соціальна медицина та організація охорони здоров'я знову повернулась до ідеї сімейної медицини.

Тривалий історичний досвід та практична реалізація ідеї сімей­ної медицини в багатьох країнах світу показала її переваги.

По-перше, сімейний лікар уособив всю відповідальність за здоров'я кожної родини. Він зосередив у своїх руках до 90 % всієї необхідної медичної допомоги, яку здійснює разом із ме­дичною сестрою високої кваліфікації.

По-друге, інститут сімейного лікаря виявився найбільш вда­лою організаційною формою, яка забезпечила економічну ефек­тивність усієї системи охорони здоров'я. Відпала потреба подаль­шого нарощування кількості лікарів, значно скоротились допоміжні служби. Значну частину обов'язків у цій роботі взяли на себе медичні сестри (бакалаври).

7