3. Грецькі міста-держави (viIст. До н. Е.- IV ст. До н. Е.).

Приблизно за 1 тис. років до н. е. крихітний грецький материк був перенаселений творчим, енергійним і невгамовним людом, який за відсутності необхідних умов на батьківщині почав розселятися узбережжям Середземного, Егейського та Чорного морів, колонізуючи їхні найвіддаленіші закутки.

Осілі та кочові племена, які населяли Північне Причорномор`я, вступаючи у торгівельні і військово-політичні відносини з античними державами Середземномор`я, зазнали впливу античної рабовласницької цивілізації, особливо завдяки грецькій колонізації причорноморських земель та утворенню там грецьких міст-колоній. Спочатку вони епізодично з`являлися, а потім налагодили регулярні зв`язки з місцевим населенням та заснували спеціальні станції (емкорії), що поступово перетворювалися на базари, містечка, а з них – і на великі торгівельні міста. Колонії засновувались, як правило, упорядковано, ще в метрополії обиралися або призначалися керівники груп колоністів – ойкісти. Перше поселення з`явилось у VII ст. до н.е. на невеликому острові Березань біля гирла Дніпро-Бузького лиману. У VI ст. до н.е. було засновано Ольвію (тепер на території Миколаївської області), Феодосію (у Криму), Пантікапей (сучасний Керч); в останній чверті 1 ст. до н.е. засновано Херсонес (сучасний Севастополь), Тіру (Білгород-Дністровський Одеської області), Керкініду (Євпаторія), Німфей (Керч), Тірітаку (біля Керчу) та ін. Розквіту вони досягли у V - ІV ст. до н.е. та проіснували до ІV – V ст. н.е. На першому етапі існування (VII-І ст.. до н.е.) міста-держави залишалися незалежними утвореннями, на другому (І ст.до н.е. – ІІІ ст.. н.е.) – підкорилися Риму.Вже у 30-х рр. ІІІ ст. н е. почався їх економічний занепад і соціально-політичний розклад, що посилився внаслідок навали готів і гунів та просунення слов`ян до берегів Чорного моря і на Балкани. У ІV ст. припинила існування як місто-держава Ольвія, а Херсонес перейшов під владу Візантійської імперії і як м. Корсунь був знищений навалою Золотої Орди у середині ХV ст.

Суспільний устрій. Панівною моделлю соціального, економічного і політичного устрою суспільства була полісна, за якою організовувалося життя в материнській Греції. Вона полягала в існуванні єдиного комплек­су, до якого входили місто як центр культури, політичного життя, ремес­ла, торгівлі, та прилегла сільська округа (хора) як осередок землероб­ства. За твердженням Арістотеля, поліс виник задля потреб життя, але існував для добра людей і був на той час найвищою формою соціальної справедливості. Платон писав, що лише в полісі можна було повною мі­рою задовольнити матеріальні й духовні потреби людини. Найвищими цінностями тут вважали заняття землеробством, дотримання традицій предків і вшановування божеств — покровителів міста і його громадян.

В умовах полісу сформувалося станово-класове громадянське суспіль­ство, а саме союз власників-домогосподарів. Для них справою честі та громадянським обов'язком була участь у політичному житті поліса. Цей привілей надавали за правом народження лише громадянам міста (грек залишався громадянином того міста, до якого належали його батьки). Жінки вважалися вільними, але не мали політичних прав. Переважна більшість громадян були купцями, ремісниками, землеробами, котрі працею заробляли на життя, а політичною діяльністю займалися у вільний час. Соціальні відносини між громадянами будувалися на засадах полі­тичної рівноправності людей, хоча за майновою ознакою суспільство бу­ло далеко не однорідним. Лише громадяни користувалися політичними правами, могли обіймати державні посади. Із настанням повноліття і на­буваючи громадянських прав у повному обсязі, грек присягав на вірність своїй державі.

Другим за чисельністю станом були осілі чужоземці (метеки). Вони жили у полісах постійно, але політичних прав не мали. І лише за великі заслуги перед общиною поліса чужоземцю могли надати прав, як у гро­мадян.

Експлуатували переважно рабів. їхню працю використовували в ре­місничому виробництві, на солеварнях, у домашньому, частково і в сіль­ському господарстві. Багато рабів працювало на Херсонеських клерах (державних земельних ділянках площею у 25—30 га), на малопридатних для землеробства кам'янистих ґрунтах. Значний зиск давав експорт ра­бів до материкової Греції.

Державний устрій грецьких міст Причорномор`я був аналогічний політичному устрою античних полісів Греції. За формою правління у V-ІІІ ст. до н.е. більшість з них були демократичними республіками, а з І ст до н е.- аристократичними республіками. Вищий орган державної влади – Народні збори, в яких брали участь лише повноправні громадяни міста (чоловіки-уродженці) віком з 25 р. Народні збори мали законодавчі фунції – приймали декрети і постанови; вирішували найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики – регулювання морської торгівлі, прийняття у громадянство, нормування грошової системи, укладення зовнішньо-політичних угод і договорів, звільнення іноземних купців від мита, нагородження громадян за заслуги грамотами; здійснювали вибори посадових осіб та контроль за їх діяльністю.

Народні збори обирали Раду міста – постійно діючий орган виконавчої влади, в який входили Суд присяжних і головний жрець міста – базилевс, який відав релігійними культами. Рада міста готувала проекти рішень Народних зборів, перевіряла кандидатури на виборні посади і контролювала діяльність виборних посадових осіб. Керував нею голова Ради міста за допомогою секретаря, обоє обирались строком на 1 р. У Херсонесі законодавчий процес відбувався у такій послідовності: проект декрету розробляла спеціальна комісія (3 номофілаки і 1 діойкет) і передавала його у Раду міста, а та подавала його Народним зборам, які приймали вже готове рішення без будь-яких змін і доповнень.

Третю ланку управління становили виборні колегії – магістратури або окремі посадові особи – магістрати, які обирались з повноправних громадян і очолювали окремі галузі управління – займались фінансами, відали роботою судових установ, військовими справами тощо. Головна магістратура – Колегія архонтів у складі 5-6 чол., на чолі з першим архонтом; вона керувала всіма іншими колегіями та за необхідності скликала Народні збори. Магістратом зі справ культу був базилевс. Колегія шести архонтів відала питаннями оборони, але військами командував перший архонт. Колегія продиків (юридичних радників) займалась правовими питаннями. Номофілаки контролювали дотримання законів. Астиноми наглядали за порядком у місті. Агораноми наглядали за порядком на ринку, перевіряли правильність мір і ваг, наглядали за станом шляхів і громадських будівель тощо. Екстраординарні магістрати – епімелети – наглядали за вжиттям термінових заходів, виконували спеціальні державні завдання. У Херсонесі діойкет був найвищим фінансовим магістратом, що контролював доходи і витрати, а нижчестоящими фінансовими магістратами були скарбники. Грошовими надходженнями у казну (різні пожертви грішми і хлібом, податки, ввізні і вивізні мита на товари тощо) займались спеціальні Колегії семи і дев`яти.

Окремим органом управління був суд. Так, в Ольвії суд складався з кількох відділів, кожен з яких відав певним колом питань. У судочинстві брали участь судді, обвинувачені, свідки.

З початку нашої ери відбувається аристократизація управління – вищі адміністративні посади передаються невеликій групі аристократичних сімей; у Херсонесі під тиском римських властей було зменшено кількість магістратур, вищі магістратури заміщували римські громадяни з місцевих жителів, влада зосереджувалась у першого архонта. В Ольвії приблизно до середини 3 ст. до н.е. найважливіші закони створювались у формі псефісмів, які пропонувались приватними особами, і поділялись на 2 категорії: проксенічні і почесні. З середини 3 ст. до н.е. усі проксенії висуваються приватними особами, а почесні декрети – різними колегіями магістратів (архонтами, колегією семи, комісією сінедрів), тобто прерогативу вносити у Раду міста і передавати у Народні збори проекти важливих постанов (почесних декретів) у приватних осіб відбирають колегії магістратів.

В основу права грецьких міст-колоній було покладено правову систему Афінської рабовласницької республіки, впливали також звичаї і традиції місцевих племен. Основні джерела права – закони Народних зборів, декрети Ради міста, розпорядження колегій магістратів, місцеві звичаї. Існувала приватна власність на житлові будинки, рухоме майно, худобу тощо. Земля і раби перебували у приватній і державній власності. У Херсонесі рабів відпускали на волю, посвячуючи їх якомусь божеству, а храм чи релігійна громада ставали опікунами вільновідпущеника. Було розвинуте зобов`язальне право – поширені договори позики, дарування, поклажі, купівлі-продажу та ін., більшість з них укладались у присутності свідків, у державних установах, при урядовцях чи відкупщиках податків на торгівельні угоди (так, у Херсонесі продавець повідомляв агораному про факт продажу речі і добровільно разом з покупцем сплачував йому податок). У Херсонесі була поширена оренда землі і наймана праця.

Основні злочини – державні: змова, спроба повалення демократичного ладу, розголошення державної таємниці; у Херсонесі - зрада ворогам міста чи його володіння, злочинний задум проти Херсонесу чи його громадян. Передбачався захист приватної власності. Види покарань вільних людей: смертна кара, штраф, конфіскація майна; повсталі раби страчувались.