2. Методи конституційного регулювання

Метод конституційного регулювання - це система прийомів і способів, за допомогою яких норми галузі права впливають на конкретні суспільні відносини, впорядковують їх щодо цілей та завдань правового регулювання.

Визначальним методом конституційного права України є метод

безпосереднього конституційного закріплення (Конституція

України на найвищому законодавчому рівні закріплює відносини, що

виникають і діють у процесі здійснення повновладдя народу України).

Конституційному праву властиві й ще такі методи:

• методи загального регламентування;

• установчі методи;

• методи декларацій, встановлення принципів, цілей і зав­ дань організацій та діяльності суб'єктів конституційного права;

• позитивне зобов'язання;

• дозвіл;

• заборона тощо.

У конституційному праві переважають методи імператив­ного, централізованого регулювання, за яких відносини між суб'єктами права ґрунтуються на засадах субординації, тобто підпорядкування одного суб'єкта іншому.

З огляду нате, що значна частина державно-правових відно­син за своєю природою та змістом є надзвичайно складними, комплексними, то й регулювання їх здійснюється, зазвичай, не одним методом, а їх сукупністю.

3. Конституційно-правова відповідальність

Конституційна (державно-правова) відповідальність є одним з механізмів забезпечення реалізації повновладдя народу України.

Це невід'ємний елемент соціальної відповідальності особи, асоціацій, різноманітних формальних і неформальних суспільних інституцій, особливим видом юридичної відповідальності. Консти­туційна відповідальність має як багато спільного з іншими килами юридичної відповідальності (має публічний характер, здійснюється від імені держави, передбачена законодавством, запобігає новим правопорушенням, здійснюється на засадах законності, обґрунтованості , невідворотності та справедливості), гак і свої особливості, що виокремлюють її у специфічний вид {політичний характер, оскільки конституційні відносини по­в'язані з такими соціальними явищами, як влада, народ, держава, нація; у багатьох випадках вона детально не конкретизується, законодавець лише вказує на можливість такої відповідальності; може втілюватися в життя безпосередньо в межах конститу­ційних правовідносин або через норми інших галузей права; буває двох видів: ретроспективна (за минулі правопорушення), по-штивна (як почуття відповідальності за свою поведінку, діяльність, почуття обов'язку).

У сфері конституційно-правових відносин переважає позитивна відповідальність, а ретроспективна відіграє роль допо­міжної, хоча далеко не другорядної відповідальності.

Поміж умов конституційної відповідальності розрізняють нормативні (передбачають тільки можливість юридичної відпо­відальності) та фактичні (за наявності юридичних фактів відповідність стає реальною).

Підставами позитивної відповідальності є такі критерії: без­діяльність посадової особи, недосягнення поставлених цілей і завдань, неефективна робота певних органів. Підстави ж ретро­спективної - наявність нормативної основи (пряма вказівка в законі) та вчинення правопорушення.

Об'єктом правопорушення, за конституційним правом, є відносини, що регламентуються його нормами, зокрема у сфері реалізації прав і свобод громадян, видання актів державних органів, виборчих прав громадян тощо.