- •1.1. Економічна категорія страхування
- •1.2. Призначення страхування
- •1. 3. Способи здійснення страхування
- •1.4. Класифікація страхування
- •1.5. Суб'єкти страхових відносин
- •1.6. Об'єкти страхових правовідносин і страховий інтерес
- •2.1. Загальна характеристика страхового
- •2.3. Страхові посередники
- •2.4. Вплив туристського ринку на формування страхових послуг
- •2.5. Основні проблеми страхового обслуговування
- •2.6. Сучасний стан розвитку страхової галузі в Україні
- •2.7. Тенденції розвитку страхових ринків
- •3.1. Страхові відносини в системі цивільного права
- •3.2. Основні принципи здійснення страхування
- •3.3. Страхове законодавство
- •3.4. Державне регулювання здійснення страхових операцій у сфері туризму
- •3.5. Державний нагляд за страховою діяльністю
- •4.1. Поняття ризику
- •4.2. Класифікація ризиків
- •4.3. Ризики при туристсько-екскурсійному обслуговуванні
- •4.4. Управління ризиком
- •4.5. Способи управління та зменшення ризику
- •4.6. Аналіз ризиків у бізнес-плані турфірми
- •4.7. Розроблення програми страхування підприємств
- •5.1. Договір страхування як найважливіший етап процесу страхування
- •5.2. Організаційна структура страхування
- •5.3. Система страхової відповідальності
- •5.4. Сутність, зміст та завдання актуарних розрахунків
- •5.5. Запобіжні заходи під час укладання договору страхування
- •6.1. Організаційні форми страхової індустрії
- •6.2. Порядок створення страхових компаній
- •6.3. Реорганізація страхових компаній
- •6.4. Зовнішнє та внутрішнє середовище страхової компанії
- •6.5. Страховий маркетинг
- •6.6. Закономірності функціонування страхової
- •7.1. Особливості організації фінансів страховика
- •7.2. Принципи розміщення страхових резервів
- •7.3. Доходи і витрати страховика
- •7.4. Фінансова надійність страховика
- •7.5. Оподаткування страхової діяльності
- •7.6. Особливості відображення витрат на страхування
- •8.1. Особисте страхування як форма страхового захисту
- •8.2. Умови виплати сум страхового відшкодування в особистому страхуванні
- •8.3. Поняття й особливості страхування життя
- •8.4. Медичне страхування
- •8.5. Особисте страхування туристів
- •8.6. Особисте страхування від нещасних випадків на транспорті
- •9.1. Основні положення і класифікація видів
- •9.2. Характеристика вогневих ризиків
- •9.3. Страхування майна від невогневих ризиків
- •9.4. Інші види майнового страхування
- •10.1. Поняття страхування відповідальності
- •10.2. Основні види збитків
- •10.3. Страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів
- •10.4. Страхування цивільної відповідальності
- •10.5. Страхування професійної відповідальності
- •10.6. Страхування відповідальності суб'єктів туристської діяльності
- •10.7. Страхування відповідальності готельного комплексу
- •11.1. Сутність і теоретичні засади перестрахування
- •11.2. Особливості договору перестрахування
- •11.3. Пропорційне перестрахування
- •11.4. Особливості непропорційного перестрахування
- •11.5. Співстрахування та механізм його дії
- •12.1. Організація страхової справи за рубежем
- •12.2. Державне регулювання страхової діяльності
- •12.3. Страховий ринок сша
- •12.4. Страховий ринок Великої Британії
- •12.5. Страховий ринок фрн
- •12.6. Страховий ринок Росії
- •12.7. Специфіка страхування туристів
- •1. Загальні положення
- •3. Загальні вимоги до службового приміщення для провадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності
- •4. Кваліфікаційні вимоги до кадрового складу працівників суб'єкта туристичної діяльності
- •5. Вимоги до інформаційно-рекламної діяльності суб'єктів туристичної діяльності
- •6. Загальні вимоги до укладання догоіР°р1в при наданні туристичних послуг
- •8. Вимоги до організації приймання та обслуговування іноземних туристів в Україні (іноземний туризм)
- •9. Вимоги щодо організації туристичних поїздок за межі України (зарубіжний туризм)
- •10. Вимоги щодо організації приймання та обслуговування вітчизняних туристів в Україні (внутрішній туризм)
- •Про вдосконалення Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України
- •Органи охорони здоров'я:
- •Товариства рятування на воді:
- •Органи гідрометеорологічної служби:
- •Органи цивільної оборони:
- •Туристсько-спортивні організації:
- •1. Предмет договору
- •2. Перелік ризиків, що страхуються
- •3. Строк дії договору страхування
- •4. Умови припинення дії договору страхування
- •5. Права й обов'язки сторін
- •Видатки, що покриваються страхуванням.
- •Суб'єкти страхування.
- •Об'єкт страхування.
- •Страхові випадки.
- •Винятки.
- •Страхове відшкодування.
4.4. Управління ризиком
Управління ризиком (менеджмент ризику, ризик-менеджмент) — це цілеспрямовані дії щодо обмеження або мінімізації ризику в системі економічних відносин. Мета ризик-менеджменту — одержання прибутку за оптимального співвідношення прибутку і ризику.
Сферою підприємницької діяльності ризик-менеджменту є страховий ринок. Як система управління ризик-менеджмент охоплює процес виявлення мети ризику і ризикових вкладень капіталу, визначення ймовірності настання події, ступеня і величини ризику, аналіз навколишнього середовища, вибір стратегії управління ризиком, а також конкретної тактики, що відповідає цій стратегії.
Під стратегією управління ризиком розуміють напрям і спосіб використання засобів для досягнення поставленої мети. Поява нової мети потребує формування нової стратегії. У стратегії ризик-менеджмен- ту застосовують такі правила:
— правило максимуму виграшу полягає в тому, що з можливих варіантів ризикових вкладень капіталу обирають варіант, який дає найбільшу ефективність результату за мінімального або прийнятного ризику;
правило оптимальної вірогідності результату полягає в тому, що з можливих рішень обирають таке, за яким вірогідність результату є прийнятною для туристської організації (інвестора);
~ правило оптимального коливання результату у практиці застосування поєднується з правилом оптимальної вірогідності результату. Коливання показників виражається їх дисперсією, середнім квадратичним відхиленням і коефіцієнтом варіації. З можливих рішень обирають те, за яким імовірність виграшу та програшу для одного і того самого ризикового вкладення капіталу має невеликий розрив, тобто найменшу величину дисперсії, середнього квадратичного відхилення, коефіцієнта варіації. В економічних розрахунках встановлено таку оцінку значення коефіцієнта варіації: до 10 % — слабкі коливання; 10...25 % — помірні коливання; понад 25 % — високі коливання;
правило оптимального поєднання виграшу та величини ризику полягає у тому, що менеджер оцінює очікувані величини виграшу та ризику, приймаючи рішення вкласти капітал у той проект, що дає змогу здобути очікуваний результат і водночас уникнути великого ризику.
Тактика управління ризиком — це конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Завданням тактики управління є вибір оптимального рішення і найприйнятніших у цій ситуації методів і прийомів управління.
До функцій фінансового менеджера в ризик-менеджменті належать:
прогнозування н* розроблення на перспективу змін фінансового стану компанії. Особливістю прогнозування є альтернативність у побудові фінансових показників, яка визначає різноманітні варіанти розвитку фінансового стану об'єкта управління на підставі окремих тенденцій;
організація ризик-менеджменту — це об'єднання людей, які спільно реалізують програму ризикового вкладення капіталу за визначеними правилами;
регулювання у ризик-менеджменті — це процес впливу на об'єкт управління з метою усунення відхилень, що виникли;
координація — узгодженість взаємодії всіх ланок системи управління ризиком;
стимулювання у ризик-менеджменті — спонукання фахівців до зацікавленості у результатах своєї праці;
контроль у ризик-менеджменті — це перевірка організації роботи щодо зменшення ступеня ризику.
Під час використання ризик-менеджменту в страхуванні потрібно враховувати три основні позиції:
виявлення наслідків діяльності економічних суб'єктів у ситуації ризику;
вміння реагувати на можливі негативні наслідки цієї діяльності;
розробка і вживання заходів, за допомогою яких можна нейтралізувати або компенсувати ймовірні негативні наслідки подій, та попередження настання ризику.
Процес управління ризиками поділяють на такі етапи.
Ідентифікація схильності до ризику. Вирішує два завдання:
виявлення ризику за допомогою організаційних схем, бухгалтерських та інших звітів, схеми потоків тощо;
ідентифікація причин і ризиків, що призводять до негативного результату, за допомогою:
контрольних списків, у разі використання яких потрібно обстежити об'єкт з метою перевірки стандартів технічного обслуговування;
аналізу потенційних джерел збитків, які становлять загрозу певному виду діяльності;
аналізу подій і причин цих подій, що можуть спричинити проблеми в бізнесі.
Оцінювання ризику — це визначення ступеня ризику за допомогою кількісного або якісного оцінювання.
Важливо знати, як впливає на результати діяльності конкретний вид ризику і які його наслідки. Розрізняють якісне, кількісне і відносне оцінювання ризику на підставі аналізу фінансового стану підприємства.
При якісному оцінюванні визначають можливі види ризику, а також чинники, що впливають на рівень ризику під час певного виду діяльності. Аналіз підприємницького ризику здійснюється на стадії розроблення бізнес-плану. Під час якісного оцінювання визначають основні види ризиків, що впливають на результати діяльності підприємства.
При кількісному оцінюванні ризику виділяють такі методи:
— статистичний метод реалізується через розрахунок дисперсій, стандартних відхилень і коефіцієнта варіації;
експертний метод полягає в експертному оцінюванні досвідченими підприємцями і спеціалістами;
метод аналогів полягає в застосуванні бази даних про ризик аналогічних проектів або угод. Здобуті дані опрацьовують для виявлення залежностей у закінчених проектах з метою врахування потенційного ризику в разі реалізації нового підприємницького проекту.
Для оцінювання ризику також використовують коефіцієнт ризику, який визначає співвідношення максимально можливого обсягу збитку та обсягу власних фінансових ресурсів інвестора. Коефіцієнт ризику розраховують за формулою
Кр = 3/Ф,
де Кр — коефіцієнт ризику; 3 — максимально можлива сума збитку, гри; Ф — обсяг власних фінансових ресурсів з урахуванням точно відомих надходжень, грн.
Відносне оцінювання ризику на підставі аналізу фінансового стану підприємства дає змогу визначити фінансову надійність підприємства. Аналіз фінансового стану підприємства є одним з елементів попередження банкрутства.
Вибір способу управління ризиком (тактики) та його застосування ґрунтуються на даних оцінювання ризику.
