2.Дипломатична канва Пунічних війн.

Римська дипломатія в Першій Пунічній війні. З самого початку воєнних дій на території Сицилії римські війська, що перебували під командою консула Аппія Клавдія, захопили в свої руки ініціативу. До Сицилії було відправлено чотири легіони з контингентами союзників. Римляни зуміли просунутися в центральну частину ост-рова. Почався масовий відхід картагенських і сиракузьких союзників і приєднання їх до рим-лян. Зрештою, і сиракузький тиран Гієрон запропонував римлянам мир і союз.

Посли Гієрона були прийняті римськими консулами. Римляни були зацікавлені в одер-жанні від Сіракуз продовольства для свого війська, доправляти яке з Італії за панування на морі картагенського флоту було важко. Вони згодилися на мир і союз з Гієроном (263 р.), строк дії якого був обмежений 15 роками. Після закінчення терміну його було укладено навічно. За договором Гієрон повертав військовополонених без викупу, заплатив значну суму грошей й відмовився від міст, які перейшли до римлян в ході війни.

Перехід Сіракуз на бік Риму значно по-гіршив становище Картагена в Сицилії, яке було й без того незадовільним. Римляни ру-шили на завоювання заходу острова. Проти картагенців повстав ряд міст, населених ту-більцями-елімами. Особливе значення для римлян мало взяття стратегічно важливого міста Акраганта, найважливішого з грецьких міст-союзників Картагена (262 р.).

З 260 р. римляни здійснили величезне морське будівництво: було збудовано 100 п'я-типалубних суден - пентер і 300 трієр. Кораблі римського флоту було оснащено перекидними містками з залізними гаками, які давали змогу брати картагенські кораблі на абордаж. Восени того-таки року біля Міл римський флот вступив у бій з картагенсь-ким під проводом Ганнібала й завдав йому повної поразки. Це була знаменна подія, яка засвідчила, що настав край перевазі картагенців на морі.

Після поразки картагенського флоту від римського біля сицилійського узбережжя, на-чальник картагенського флоту звернувся до римлян від імени картагенського уряду з мир-ними пропозиціями, але вони були відхилені.

Римські консули без перешкод переправилися до Африки і зайнялися спустошенням країни.Становище Картагенської держави усклад-нювалося ще й тим, що проти неї повстали нумідяни, які, за повідомленням Полібія, зав-давали не меншої, а то й більшої шкоди, ніж римляни. Римляни завдали жорстокої поразки картагенському війську й картагенці розпочали переговори про укладання миру. Вони відрядили до консула Регула посольство у складі трьох найзнатніших громадян на чолі з Ганоном, сином Гамількара. Однак умови миру, запропоновані римлянами, були настільки жорсткими, що картагенський сенат їх відкинув.

Протягом зими 256—255 pp. картагенці розгорнули енергійну підготовку до рішучої сутички з військами Регула. У вирішальній битві римські війська були розгромлені й майже повністю знищені, 500 воїнів разом з Регулом узяті в полон. Визначну роль у розгромі римського війська відіграв командир грецьких найманців лакедемонець Ксантіпп. Грецькі військові загони складали найнадійнішу ча-стину картагенських збройних сил в роки Пер-шої Пунічної війни.

Після поразки Регула картагенці знову відновили владу над Лівією й Нумідією (254 p.).Однак військові дії на Сицилії складалися для картагенців невдало. 252 p. римляни організували морську експедицію до Африки, вступили біля африканського узбережжя в бій з картагенським флотом і завдали йому поразки. Проте нова експедиція до Африки провалилася. Зазнавши невдачі в Сицилії, картагенці звернулися до Птолемея з проханням надати позику в сумі 2000 талантів і бути посередни-ком у справі укладання миру з Римом. Спроба Птолемея виступити в ролі посередника успіху не мала. Дати позику картагенцям він відмовився на тій підставі, що не може підтри-мувати одних друзів з метою завдати шкоди іншим друзям.

Після поразки картагенців у морському бою 10 березня 241 р. біля Егатських островів, де вони втратили 120 кораблів, римляни й кар-тагенці, як твердить Полівій, були зовсім виснажені. Тепер картагенці не могли й мріяти про відбудову й оснащення нового флоту, який міг би протистояти римлянам. Тому їм не залишалося нічого іншого, як розпочати переговори про укладення миру. Картагенсь-кому полководцеві Гамількару Барці були дані необмежені повноваження для ведення пере-говорів й укладення договору.

Мирні пропозиції Гамількара, передані через послів консулу Гаю Лутацію Катулу, були з радістю ним прийняті. Вони полягали в тому, що картагенці зобов'язувалися покинути всю Сицилію, не воювати ні з сіракузяна-ми, ні з їхніми союзниками, повернути римлянам усіх полонених без викупу, виплатити римлянам протягом двадцяти років дві тисячі талантів срібла. Але центуріатні комісії не прийняли цих умов. До Сициліїбуло виряджено комісію в складі 10 осіб, яка мала домогтися укладення вигіднішого миру. Комісія домоглася збільшення контрибуції на одну тисячу талантів, скорочення строку її сплати наполовину і передачі Риму всіх островів між Італією й Си-цилією.

Втрата Сицилії у військово-стратегічному відношенні була непоправною. Спираючись на Лілібей й інші фортеці Сицилії, які раніше захищали далекі підступи до Картагена, римляни могли тримати під своїм наглядом африканське узбережжя. Об'єктивно володіння Сицилією забезпечувало панування на морі. Хоча Картаген поніс у війні значні втрати, він все ще залишався великою середземно-морською державою, здатною відновити свою військову могутність.

На початок Пунічноївійни (218—201рр. до її. е.) характерні риси римської держави вже склалися. До цієї війни Рим ішов озброєний силою й досвідом. У поле римських інтересів тепер потрапила Іспанія. На півдні давно існували фінікійські міста. Позиції Картагена там були сильні вже в IV ст. до н. е. Втративши Сицилію й острови, картагенці звернули свою активність саме в Іспанію, країну багату коштовними й іншими металами. Вони почали планомірно розширювати свої володіння. Тут було збудовано Новий Картаген з гаванями, зручними для флоту й морських військ. Місто стало головною базою картагенців у Іспанії.

Двобій римської та картагенської стратегії й дипломатій у роки Другої Пунічної війни

Просування картагенців на північ півострова непокоїло римлян. Їх підтримували й старі суперники картагенців - грецькі міста колонії Західного Середземномор'я - Массілія (сучас

ний Марсель) та інші. З картагенським командуванням римляни досягли домовленосте про річку Ібер як розмежувальну лінію. Але, мабуть, ще до того Рим увійшов у союзницькі відносини з греко-іберійським містом Сагунтом, розташованим на південь від Іберу. Союзи такого роду в політиці Риму відігравали специфічну роль: вони сприяли виникненню ситуацій, які давали привід для "законного" втручання. Так сталося й цього разу.

Картагенський головнокомандувач в Іспанії Ганнібал обложив і взяв Сагунт. Падіння Сагунтадало римлянам привід для оголошення війни. Але ініціатива була вже в руках Ганнібала.Ганнібал зібрав військо, яке, за словами римського письменника Полібія, "відзначалося не стільки чисельністю, скільки міцністю здоров'я, й було прекрасно випро-94 буване в безперервних битвах в Іберії". Воно включало в себе, крім картагенського ядра, союзні й найманські підрозділи з різних племен Африки й Іспанії. З цим військом, з небаченими в Європі бойовими слонами Ганнібал рушив до Італії суходолом. Хоча шлях вважався майже нездоланним, але Ганнібал, зібравши відомості про землі, які йому передбачалося пройти, й зв'язавшись з паданськими галлами, на чию допомогу він розраховував, ішов на схід, то воюючи, то домовляючись з місцевими племенами. П'ятимісячний похід коштував Ганнібалу половини війська, але він таки вийшов у долину Пада й відкрив собі шлях до Італії. Його армія одержала підкріплення від паданських галлів. Італійців Ганнібал також прагнув настановити проти римлян.

В Італії Ганнібал здобув декілька важливих перемог - при річках Тицині й Требії в Передальпійській Галлії (218р.), біля Трази-менського озера в Етрурії(217 р.), при Каннах (216р. до н. е.), де було винищено величезну римську армію. Однак, піти на Рим він не на-важився, а рушив на Самній, де були живі традиції боротьби з римлянами. Ганнібалу вдалося відколоти від римлян Сіракузи. Йшла боротьба за союзників. Найімовірнішим таким союзником була Македонія.

Відмовившись іти на Рим, Ганнібал втратив ініціативу. Тим часом, за словами Тита Лівія, римляни навіть між найтяжчими поразками "не випускали з поля зору турботу про всі свої інтереси на тій землі, навіть у найвід-даленіших частинах її". Вони розпочали війну в Іспанії, направили римські посольства з різними вимогами до Філіппа V Македонського, в Іллірію, до лігурів тощо.

Римський сенат, справившись з першим шоком, став вживати невідкладних заходів, формуючи боєздатне військо. Навіть у цей найскрутніший момент римські війська не було відкликано з Іспанії, де Публій і Гней Сципіони успішно діяли проти картагенян і залучали на свій бік місцеві племена. Військові дії в Іспанії набули особливого значення в II Пунічній війні. Тут картагенцям вдалося розбити римські війська й відкинути їх за Ібер. У Римі було вирішено послати до Іспанії додаткові сили на чолі з Публієм Сципі-оном, сином одного з загиблих римських полководців. Він виявив яскравий дар воєначальника, організувавши ефектне захоплення Нового Картагена. Крім того, він мав неабиякі адміністративні й дипломатичні здібності. Він повернув громадянам цього міста самовря-дування, показавши тим самим, що пунійські колоністи можуть не боятися влади Риму. На його бік знову переходили іберійські племена, йому вдалося нав'язати зв'язки з царками нумідійців, які постачали Картагена чи не най-кращу кінноту. Один із них став потім на довгі роки вірним союзником Риму. Така політика дозволила Сципіону взяти давню фінікійську колонію Гадес.

Повернувшись до Рима, Сципіон був обраний консулом. Він переніс військові дії до Африки. 202 р до н. е. Сципіон розгромив у битві при Замі відкликаного до Африки Ган-нібала.

201 р. до н. е. між Римом і Картагеном було укладено мир, за умовами якого: Картаген втрачав усі володіння за межами Африки, втрачав увесь флот, обкладався величезною контрибуцією на 50-річний термін. Рим приєднав до своїх володінь Південну й Південно-Східну Іспанію. Після II Пунічної війни Рим став найбільшою політичною силою в Середземномор'ї.