5. Культурні процеси напередодні і в добу козаччини

Київ центр раціоналістично-гуманістичного руху.

У 30-х роках XV ст. в українських землях посилилось прагнення позбутися литовського панування, зміцніло тяжіння до відновлення державності. Центром духовного життя знову стає Київ, а також Львів як важливий торговий і ремісничий центр, одне з чільних міст Галицької землі. У 1440 р. відновилося Київське князівство на чолі з Олельком Володимировичем. (с.24)Його володіння охопили Переяславщину, Київщину, частину Чернігівщини, Полісся, Житомирщину. Починається відродження колись могутньої держави — Київської Русі, економічне і культурне піднесення, розвиток світської науки. Київ стає центром раціоналістично-гуманістичного руху. Тут працював потужний осередок перекладачів, які ознайомлювали українську суспільність із досягненнями європейської культури. Діяльність цього осередку сприяла європейській орієнтації української культури у другій половині XV ст. Міцні зв'язки з Македонією, Сербією, Болгарією та іншими слов'янськими країнами також вплинули на переорієнтації культури: від візантійської містичної традиції, до традицій західноєвропейської з її раціоналізмом.

. З відродженням автономного Київського князівства, яке проіснувало з 1440 до 1471р, на чолі з Ольґердовичами — Олельковичами, Київ стає центром раціоналістично-гуманістичного руху, який охопив українсько-білоруські землі Великого князівства Литовського.

Активізується літературне життя в Києві. Зі стін Печерського монастиря виходять видатні пам'ятки рукописного українського книжкового мистецтва — "Лістивиця" (1455 р ) та "Златоструй"(1474), (с.25) у 1460 — 1462 рр. було здійснено дві ґрунтовні редакції Києво-Печерського патерика. (с.26)Велика увага, яка була приділена в Патерику прославленню історичного минулого Києва, стояла в прямому зв'язку з автономістичною політикою київських князів Олельковичів, їх прагненням повернути Києву роль головного центру всіх українських земель.

З’являється значна кількість перекладної літератури. За своїм ідейним спрямуванням ця література ділиться на три основні групи.

Перша група — це література релігійно-богословського змісту (перекладені безпосередньо із староєврейської мови старозавітні книги пророків Даниїла, Єреми, Пісні пісень. Книги "Руф", "Естер"та ін.).

Друга група писемних пам'яток — це література на морально-етичні теми (збірники морально-повчального характеру, повісті-притчі. Так, другою половиною XV ст.. датуються перші українські редакції популярних у нас ще в ХШ — XІV ст.. літературних збірників під назвами "Ізмарагд", "Пчола", "Пролог", а також світських повістей західноєвропейського походження — "Александрії", "Троянської Історії", "Сказання про Індійське царство" тощо. Поява в другій половині XV ст літературних творів мовою, що ґрунтувалася не на церковнослов'янській писемній, а на розмовній свідчить, що в цей час в Україні було зроблено перші кроки на шляху до звільнення від середньовічних церковнослов'янських зразків.

Третя група український писемних пам'яток XV ст. — це книги науково- природничого змісту, трактати з метафізики та логіки, різна астрономічна та астрологічна література. Поступовий відхід від візантійської традиції з її орієнтацією на потойбічне спасіння спричинив інтерес до природничонаукових і логічних трактатів європейського й арабо-єврейського походження. Вчені київського осередку перекладали мовою, наближеною до розмовної, "Космографію" і "Шерстокрил". "Космографія" і "Шестокрил", які ознайомлювали з вченням про світобудову — системою Аристотеля-Птоломея, яка не цілком збігалася з Біблією, хоча й була геоцентричною. Саме ці трактати умовно можна назвати природничонауковими, адже вони ознайомлювали українського читача з основами знань, необхідних людині в земному житті. "Шестокрил" вміував шість таблиць, що ілюстрували спосіб визначення місячних фаз і затемнень Сонця. Церква переслідувала цей твір, називаючи "зело мерзопакостним".

Про теоретичні проблеми математики та закони логічного мислення розповідала "Логіка Авіасафа". Аль-Газалі (с.27)- арабського філософа кінця XI — початку ХП ст.. Трактат, написаний на основі праць єврейських та арабських мислителів, подавав розділи Аристотелевої силогістики, що можна вважати знаменним фактом стосовно перевороту в світогляді. Тогочасне суспільство вже потребувало не лише теорії понять, а й науки про доведення істини і пошуки нового знання.

Проблеми лікування і косметики освічували збірники ("Лопаточники", "Рафлі", "Лунники" та ін.)

Саме в той час з'являються переклади книг науково-енциклопедичного характеру під загальною назвою "Аристотелеві врата" або "Тайная тайних", логічних трактатів середньовічного єврейського вченого Мойсея Маймоніда (с.27)- ("Логічний словник")

Поява цих творів у перекладі староукраїнською мовою засвідчує освітній рівень їх перекладачів і читачів, зростання серед культурної суспільної еліти інтересу до реального світу й людини

"Арістотелеві врата" - це своєрідна медична енциклопедія, яка виникла на арабському сході, а після хрестових походів через латинську та єврейську версії обійшла західноєвропейські та слов'янські літератури., це одна з перших відомих в Україні медичних книг. Написана вона у вигляді систематичного викладу практичних настанов, які начебто Аристотель рекомендував Александрові Македонському щодо поведінки в державній політиці, в родині і поза нею, в ділянці особистої гігієни, санітарії, причому всі свої поради Александрові він обґрунтував цікавими науковими даними з медицини і астрології, з фізики, особливо коли йдеться про способи лікування та гігієну. Трактат "Аристотелеві врата" переконував людину в її можливостях раціонально організувати здоровий спосіб життя. Тут йшлося про особливості рослин, тварин, мінералів тощо. Тут порушені деякі морально-етичні, онтологічні та гносеологічні проблеми, передовсім проблеми добра і зла, слова та безмовності (мовчання), віри в чудеса і магію, християнських чеснот.

Чи не вперше в українській писемності середньовіччя наводяться думки й імена великих арабських вчених і філософів Авіценни (Ібн Сіни) (с.28)- й Аверроеса (Ібн Рушда), а також античних авторів — Аристотеля ,(с.27)- Гіппократа ,(с.28)- Галена (с.28)- та інших

Поряд з інтересом до наукової та художньої літератури античних письменників Відродження заохочувало появу нового знання. Античний гуманізм зосереджений на світському, космоцентричному знанні, де людина є господарем і прагне всім оволодіти. Гуманізм християнський проповідує любов і опіку: людина є сином Божим, у ній міститься часточка Бога — дух. Тому вона — вища істота, особистість, принаймні, повинна нею бути, відчувати потребу вивищуватися до Бога, прагнути заслужити Божу любов і благодать. Із цього випливав гуманізм ренесансний. Бог дав людині талант і розум, вона повинна в земному житті розвивати Божий дар і цим прославляти свого Творця. Ренесансна людина відчувала себе творчою особистістю, котра прийшла оволодіти цим сві­том як Божим творінням і збагачувати його, створюючи разом з Богом. У такому світогляді стало можливим гасло "Homo faber" — "людина — митець". Саме зародження такого світогляду відбувається в період Олельковицького ренесансу в Україні.

Все це — явища, що знаменували період, названий у науковій літературі Передвідродженням, а в українській культурі — те культурне піднесення, з якого починалася культура Ренесансу. Саме у цей період формувався новий світогляд з орієнтацією на земне життя і потребу його пізнання та вдосконалення.

Знаменною для цього періоду в розвитку української культури була пильна увага до своєї історії, що можна назвати відродженням традицій культури Київської Русі. Відбудовувалися зруйновані татарами київські святині, насамперед Софійський собор, (с.29)- , піднято з руїн Успенський собор лаври . (с.30)-

Вже у XV ст. в Україні, відбувається розвиток міст, які одне за одним виборювали магдебурзьке право, с (с.31) творенні парафіяльних організацій міщан, формуванні козацтва — нової сили, що взяла згодом на себе відповідальність за збереження національної самобутності українства.