1.3.3 Соціально-психологічні особливості особи і їх значення для процесу адаптації

>Е.С. Кузьмін вважає, це важливо вивчати особливості особистості через стосунки коїться з іншими людьми з метою визначення поведінки, напряму думок і переживань людини. Взаємна оцінювання і взаємна орієнтування, пізнавальні характеристики спілкування особистості як і

становлять важлива річ ефективної діяльності. Якості людей часто складаються з їхньої взаємної цінній вказівці. Велике впливом геть ставлення до постаті її «ваги», «місця» зі спілкуванням, у найближчому оточенні. Деякі люди – «зірки» – популярні, авторитетні, їх часто обирають, до них живлять симпатії, вони здобули визнання, повагою. Такі люди – центр зв'язків і взаємного спілкування. Становище «зірок» залежить переважно від соціально- психологічних причин. На противагу «зіркам», «відкинуті» в невигідному становищі, що часто може ускладнити адаптацію до нових умов життя. Однак між «зіркою» і «знехтуваним» людиною перебувають ступеня різного становища особистості системі спілкування: популярні, прийняті, що перебувають у середній рівень, ізольовані. Загальне самопочуття особи і процес її адаптацію нових умов довкілля істотно залежить від її у системі спілкування. Так, М.М.Врублевска до особистісним критеріїв оцінки успішності адаптації зараховує такі: ціннісні орієнтації, самооцінку, тривожність, мотивацію вчення, прийняття дорослих (класного керівника), прийняття однолітками [7]. Стає зрозумілим, чому інерція перших вражень може зашкодити правильно ставитися до людей і (наскільки небезпечно збереження симпатії чи антипатії надовго, хоча учень може змінюватися, кращати чи, гірше. Такі стереотипи сприйняття можуть у значною мірою утруднити процес адаптації першокласників.

1.3.4 Специфіка адаптації першокласників до школи.

Адаптація дітей до школи – це процес активного пристосування дитини й у дослідженнях деякими авторами виділено 3 рівня адаптації:

Параметри (перемінні)	Високий рівень адаптації	Середній рівень адаптації	Низький рівень адаптації
Ставлення до школи.	Позитивне й підвищити вимоги сприймаються адекватно.	Позитивне, немає негативних переживань.	Негативне чи індиферентне, часті скарги для здоров'я, пригніченість, порушення дисципліни.
Засвоєння навчального матеріалу.	>Усваивается легко, повно і "глибоко, вирішує ускладнені завдання.	Розуміє матеріал, якщо вчитель викладає його докладно і наочно, засвоює основний зміст. Сам вирішує типові завдання.	Матеріал засвоює фрагментарно. Виникають проблеми з рішенням типових завдань.
Самостійна робота.	>Прилежен, уважний, непотрібні в зовнішньому контролі, готується всім уроків.	>Сосредоточен і уважний, але за контролі дорослих чи цікавому завданні, майже завжди вчить уроки.	Інтересу не виявляє, самостійна робота утруднена, до уроків готується нерегулярно, зберігає працездатність якщо відпочинку.
>Статусное становище.	Слушний статус.	>Дружит із багатьма однокласниками.	Близьких друзів немає. Не знає прізвища та імена які у класі.

Дуже складним для першокласників (і тих, хто навчається із шостої, і тих, хто навчається із сьомої років) є період адаптацію школі. Звичайно становить від 4 до 7 тижнів. У адаптаційний період деякі діти дуже гамірні, кричать, без упину носяться коридором, а коли вдається «ушитися» з його поверху, те й східцями, під час уроків часто відволікаються, з вчителями поводяться досить розв'язно; інші, навпаки, затиснуті,скованни, зайве соромливі, намагаються триматися непомітно, ніяковіють, коли до них звертається вчитель, при найменшої невдачі чи зауваженні плачуть; в деяких дітей порушується сон, апетит, вони стають дуже примхливі, раптом зростає інтерес до ігор, іграшок, книжках зовсім дітей, зростає кількість захворювань. Всі ці порушення (зазвичай їх називає функціональними відхиленнями) викликані тієї навантаженням, яку відчуває психіка дитини, «го організм у зв'язки й з різким зміною життя, значним збільшенням і якісним ускладненням тих вимог, яким дитина повинна відповідати. Звісно, в всіх дітей адаптація супроводжується подібними відхиленнями, але є першокласники, які мають спостерігаються множинні функціональні відхилення.

Вважають, що найважче адаптуються до школи діти «домашні», не котрі відвідували раніше дитсадок, мало хто спілкувався з однолітками. Практика, проте, показує, що не відповідає дійсності. Значні складнощі у адаптації можуть відчути і, котрі відвідували раніше дитсадок.

Особливі труднощі відкидаються в дітей віком, учнів: за програмою трирічної початковій школи (із сьомої років), оскільки вони відразу повинні включитися у інтенсивне вивчення навчального курсу, що відбувається у досить швидкому темпі.

Є різні погляду у тому, які завдання психолога під час роботи з першими класами в адаптаційний період. За однією з них, психолог може бути максимально активний, допомагаючи учням швидше, і краще адаптуватися, а вчителю знайти правильний підхід до кожної дитини. Особливу увагу психолог приділяє у своїй тим дітям, які мають спостерігаються яскраво виражені функціональні відхилень, порушення сну до інших ознаки невротизації.

За іншою точки зору, психолог повинен використає цей час для збору інформації психічному розвитку кожної дитини» ведучи контролю над класом, і втручаючись лише крайніх випадках.

На думку, протягом адаптаційного періоду психолога доцільно залишити клас «віч-на-віч із учителем» і втручатися лише з спеціальної проханні педагога, оскільки за нормальному протікання процесу адаптації переважній більшості випадків функціональні відхилення проходять як самі собою, жодної спеціальної роботи не потрібно. А присутність психолога під час уроків, заняттях групи продовженого дня в змозі з'явитися додатковим обтяжуючою моментом для дітей, й у педагогів та цим погіршити це й так досить складний й тих та інших період. Найбільш корисною формою роботи психолога тут може бути його виступ на рідному зборах з повідомленням про особливості цього періоду, у тому, що зробити батьки, щоб полегшити дітям адаптацію до школи.

Як мовилося раніше, більшість дітей адаптуються до школи досить швидко, проте є першокласники, які мають той процес сильно затягується, а й у деяких повноцінної адаптацію школі в перший рік навчання не відбувається (слід пам'ятати, що це може статися і натомість хорошою успішності). Такі діти вони часто й довго хворіють, причому хвороби мають психосоматичний характер; цих деталей становлять «групу ризику» з погляду- виникнення шкільного неврозу. Діти з затягнутим процесом адаптації як не глянь" потребують потребують особливої уваги із боку шкільного психолога.

Зазвичай, у таких випадках психолог надає консультативну допомогу вчителям і батькам у розумінні про причини і пошуку таких прийомів та способів виховної роботи, які чи допомогли б дитині краще пристосуватися до школи.

Частина до середини дня виявляються вжепереутомленними, оскільки школа багатьом є стресогенним чинником.

Вже шлях у школу у містах жадає від них підвищеної зацікавленості.Автомобильное рух, шум, метушня надворі, загазованість є всі зростаючій навантаженням. Протягом дні в них буває повного розслаблення (відсутня ліс, луг, щоденні зв'язки Польщі з природою, у тому числі черпаються спокій сила духу).

Один семирічний дитина висловився за щонайбільшій розпачі, що він немає більше часу у тому, щоб грати. І вона вже знайшов, що школа нудна і непотрібна, а одного разу кинув свій Шкільний ранець перед вчителькою зі словом: «Залишіть його, більше до школи не прийду». До того ж всім, батькам і вчительці, варто було певних зусиль, щоб відправити дитини знову у школу.

Частина невеселі вже з ранкам, виглядаютьпереутомленними, з'являються головний біль і у області живота. Часто таким дітей порушується сон. Страх перед майбутньої роботою у класі така велика, що вона в вирішальні дні не може бути до школи. В нього вранці розвивається блювота. Що ж у цьому випадку має робити мати, посилати чи своїх дітей до школи.

Педагог, який знає свій клас, має уявлення про труднощі таких чутливих дітей, і за звичайному спілкуванні з батьками дитини може по-дружньому з'ясовувати можливі причетні до діла обставини. То знаю одним учителем, який класною роботі може погладити учня по голові: «>Отдохни трошки, і потім працюй далі». Дитина, сяє, знаходячи сміливість і упевненість у собі і вони за кілька хвилин знову готовий піти на діяльності.

Цей педагог застосовуєаутогенную тренування, допомагаючи учневі позбутися скутості і розслабитися. Він також роз'яснює учням, що означає метод, дозволяє знову стати спокійним і продовжує залишатися таким.

Знижується агресивність, усувається слабкістьконтактируемости з оточуючими. Настільки м'яка діюча допомогу, яка веде до впевненості у собі, значно збільшує працездатність дитини. «Однак це, не найважливіше,— каже вчитель.— Головне, основне тут — можливість подолати страх перед відвіданням школи, створення співпраці вчителів та батьків».

Найважливіший результат такої допомоги — це відновлення в дитини позитивного ставлення до життя, зокрема до повсякденної шкільної діяльності, до всіх осіб, бере участі у процесі дитини — батькам і педагогам.

Коли навчання приносить дітям радість, школа перестав бути проблемою.

У нашій практиці непоодинокими були випадки, коли труднощі дитини на адаптацію школі пов'язані з ставленням батьків шкільного життя, шкільним успіхам дитини (передусім, матері). Це одного боку, страх батьків перед школою, страх, що дитині у шкільництві буде непереливки (досить типовим є, наприклад, вислів: «Будь моя воля, нізащо не віддала б у школу. Мені досі перша вчителька сниться в страшних снах»), побоювання, що вона буде простуджуватися, хворіти. З іншого боку, це очікування від дитини дуже високих здобутків і традицій активне демонстрування йому спільного незадоволення тим, що разом з чимось не справляється, чогось не вміє.

Іноді психолога доцільно надавати дитині безпосередню емоційну підтримку, хіба що виділяючи його з деяких інших дітей і даючи йому цим додаткову опору.