Робота психолога на етапі адаптації першокласників до школи

Виконала:Таскаева А.А.,

>педагог-психолог МОУСОШ №55.

>Магнитогорск

2003

Зміст

Запровадження

1. Характеристика віку

1.1 Готовність до шкільного навчання

1.2 Вікові особливості першокласників

1.3 Поняття адаптації

1.3.1 Шкільна дезадаптація і його наслідки

1.3.2 Механізми адаптації

1.3.3 Соціально-психологічні особливості особи і їх значення для процесу адаптації

1.3.4. Специфіка адаптації першокласників до школи

2. Практична частина

2.1 Система роботи психолога у перших класах

2.1.2Опросник для вчителя, розробленийЛ.М. Ковальової

2.1.3 Діагностика готовності до шкільного навчання

2.1.4Коррекционно-развивающая робота на етапі адаптації першокласників до школи

Укладання

Список використаної літератури

Додаток

школяр навчання адаптація

Запровадження

Наша робота присвячена особливостям адаптації першокласників до навчання у шкільництві. Цьому віковою періоду психологи приділяють досить багато уваги, оскільки саме його особливо важливий для формування особистості школяра, у ньому закладається потенціал її подальшого розвитку дитини. Відомо, можливість успішного просування кар'єрними школярів цьому етапі залежить від їхньої здатності адаптуватися до змін умов для навчання після приходу в 1-ї клас, де їх освоюють нового вигляду діяльності – вчення. З'являється вчитель – новий значимий для дитини доросла людина, який бути таким протягом кілька років навчання у початковій школі. Дитині необхідно навчитися гармонійно інтегрувати свої переживання, часто суперечливі стилі й підвищити вимоги вчителя і батьків, з їхньої основі формувати цілісну самооцінку. У навчанні і спілкуванні має відбутися перехід більш складний рівень, вимагає певних умінь і навиків. Навчальна діяльність стає процесом засвоєння знань, способом оволодіння реальністю, формування мотиваційно -потреб-ностной сфери.

Потенціал подальшого зростання особистості закладається саме цей період, тому що від успішності проходження цієї етапу життя залежить майбутнє дитини у школі, але й її межами. Саме на цей період можуть з'явитися труднощі й проблеми, відомі як загальні реалії сучасної школи: знижуються показникиобщесоматического здоров'я дітей, збільшення різноманітнихнедоразвитий, зниження мотивації навчання, що у літературі відзначається як тенденції, характерні практично всім школярів. Їх причини може бути пов'язані і з соціально-психологічними і екологічними чинниками, що притаманні кризового і нестабільної стану російського суспільства, і з вадами найсучаснішою школи, з її авторитарної оцінної системою, часто що призводить до придушеннядуховно-психической життя дитини.

У літературі неодноразово вказувалося, що з навчанні вшко-ле діти хронічно перебувають у стані стресу, але це часто сприяє психосоматичних захворювань. До специфічних проблемам першокласників можна віднестиразновозрастний склад класів (6 і аналогічних сім років) і різний рівень дітей, що викликано безліччю програм підготовки до школи, який завжди узгоджених із навчанням у перших класах.

Для докладного вивчення цієї проблеми ми зверталися до робіт: Абрамовою Г.С.,БожовичЛ.И.,Дубровиной І.В., Кагана В.Є., КовальовоїЛ.М.,ОбуховойЛ.Ф.,ОвчаровойР.В.,Дорожевец О.Н. та інших.

У нашій роботі ми пропонуємо систему роботи шкільного психолога з учнями1-х класів. Особливу увагу приділяють працювати з учнями, мають труднощі при адаптацію школі. Така проводиться протягом кілька років і дає певні результати, що можна побачити у нашій дослідженні. Система роботи у1-х класах передбачає залучення учнів, їхніх батьків, вчителів, адміністрації школи, що забезпечує максимальну ефективність діяльності шкільного психолога.

1. Характеристика віку

1.1 Готовність до шкільного навчання

Вступ до школу і початковий період навчання викликають перебудову всього способу життя й діяльності" дитини. Цей період однаково важкий для дітей, що у школу і із шостої, і із сьомої років. Спостереження фізіологів, психологів і сучасних педагогів показують, що з першокласників є діти, що з індивідуальних психофізіологічних особливостей важко адаптуються до нових їм умовам, лише частково справляються (або справляються зовсім) з режимом праці та навчальної програмою. При традиційної системі навчання з дітей, зазвичай, формуються відстаючі, викладачі другорічники. Традиційна система освіти неспроможна забезпечити на відповідний рівень розвитку та для дітей, які мають психофізіологічними і інтелектуальних можливостей на навчання та розвитку більш рівні складності.

Дитина, що надходить у школу, може бути зрілим в фізіологічному і соціальному відношенні, має досягти певного рівня розумового іемоционально-волевого розвитку. Навчальна діяльність потребує певного запасу знань про світ, сформованості елементарних понять. Дитина обов'язково мусить володіти розумовими операціями, вміти узагальнювати і диференціювати предмети і явища навколишнього світу, вміти планувати власну діяльність і здійснювати самоконтроль. Важливі позитивне ставлення до вченню, спроможність до саморегуляції поведінки й прояв вольових докладає зусиль до виконання поставлених завдань. Так само важливі й навички мовного спілкування, розвинена дрібна моторика руками ізрительно-двигательная координація. Тому поняття «готовність дитину до школи» - комплексне, багатогранна і охоплює всі сфери життя дитини; залежно від розуміння сутності, структури та компонентів готовності дитину до навчання виявляються її основні критерії і параметри.

Психологічна готовність дитину до шкільного навчання - іще одна необхідний той час у здійсненні профілактики психосоматичних захворювань. [21, 22, 25, 28, 29].

1.2 Вікові особливості першокласників

Молодший шкільний вік (з 6-ї до 11 років) є вершиною дитинства. Дитина зберігає багато дитячих якостей — наївність, легкодумство, погляд дорослого знизу вгору. Але вона вже починає втрачати дитячу безпосередність поведінці, в нього з'являється інша логіка мислення. Вчення йому — значуща діяльність. Бо в школі він одержує як нові знання й уміння, а й певний соціальний статус. Змінюються інтереси, цінності дитини, весь уклад його життя.

З одного боку, як дошкільник, він відрізняється рухливістю, безпосередністю, імпульсивністю поведінки, нестійкістю уваги, загальної недостатністю волі, виразним проявом поведінці типологічних властивостей.

З іншого боку, у молодшого школяра формуютьсяхарактерологические властивості, нового рівня потреб, дозволяє йому діяти, керуючись власними цілями, моральними вимогами і почуттями, виникає вимогливість і вибірність у відносинах із однолітками, розвивається пізнавальне ставлення до світу, диференціюються здібності, формується внутрішня позиція школяра.

Молодший шкільний вік обіцяє дитині нові досягнення у нової сфері людської діяльності — вченні. У дитина проходить через криза розвитку, пов'язані з об'єктивним зміною ситуації розвитку. Нова соціальна ситуація вводить дитину у суворо нормований світ відносин також вимагає від нього організованою довільності, відповідальності за дисципліну, за розвиток виконавчих дій, що з здобуттям навичок навчальної діяльності, і навіть за розумовий розвиток. Тому нова соціальна ситуація посилює умови життя дитини й виступає йомустрессогенной. Кожен дитини, що надходить школу, підвищується психічна напруженість. Це позначається як на фізичному стані, здоров'я, а й у поведінці дитини.

До школи індивідуальні особливості дитини годі було й заважати його природному розвиткові, оскільки приймалися і враховувалися близькими. Бо в школі відбувається стандартизація умов життя дитини, у яких виявляється безліч відхилень від визначеного шляхів розвитку. Ці відхилення лягають основою дитячих страхів, знижують вольову активність, викликають пригноблені гніву й т.д. Дитині належить здолатинавалившиеся нею випробування.

Труднощі вчених молодших школярів, мабуть, викликані тим, що чимало дорослі сприймають їх як дітей, готових виконувати вимогу, і очікують від нього запрограмованого поведінки. Якщо це немає, дорослі дивуються, дивуються, дратуються, лякаються, впадають у відчай. Якість їх переживань визначається ступенемрассогласованности між очікуваннями і реальністю.

З іншого боку, дорослих вводять у оману залежність і що здається простота внутрішньої злагоди дитини. Щоб полегшити свій педагогічний працю, дорослі нерідко спрощують і характеру своїх взаємин з дітьми, та його психічну життя.

Об'єктивна труднощі навчання і виховання молодших школярів у тому, що вони можуть допомогти у тому дорослому, бо вміють дати зворотний зв'язок, не знають, що сказати на несправедливість, критику, жорсткий, надмірну опіку, як пояснити, що зачіпає й кривдить їх, що заважає добре учитися й учитися дружити з однолітками.

Звісно, є діти із високим особистісної рефлексією, здатні аналізувати те що з ними відбувається, і говорити звідси. Але де вони типові для свій вік і швидше, обганяють однолітків у розвитку.

Головна особливість внутрішньої злагоди молодшого школяра у цьому, що і ще мало знає про реальний зміст своїх переживань, оскільки вони за повною мірою оформлені. На труднощі вдома й у школі дитина найчастіше відповідає гострими емоційними реакціями, такі як гнів, страх, туга чи вегетативні та інші порушення. Явища шкільної дезадаптації нерідко виявляється у підвищенні температури, денномуенурезе, блювоті. Конфлікти у ній цікавить дітей слізливість, розлад уваги, нічний енурез.

Дитина 6—9 років неспроможний співвіднести повною мірою свої реакції з причинами, їх що викликають. Марно просити його звідси. Потрібна спеціальна робота, аби батьки надмірно та їхні вчителі разом із психологомвникли в проблеми дитини, його переживання.

Протягом молодшого шкільного віку діти відбивають дедалі більше складні явища, яскравіше їх переживають, і більше усвідомлюють свої переживання.

До підліткового віку дитина вже у достатній мірі віддає усвідомлювали у цьому, чого і чому він відчуває, прагне висловити свої почуття. У підлітка на відміну молодшого школяра складається своя система цінностей і норми, і він знаходить способи пред'явити їх. Вона визначено у своїх потребах і мотиви, готовий на конфронтацію з дорослими, щоб відстояти свого права діяти за власний розсуд.

Автономія ж молодшого школяра лише складається. Він тоді ще який завжди розрізняє, чого хоче вона сама, чого жадають нього дорослі. Йому важко відокремити свої наміри від що висуваються до нього вимог. Навіть тонкий дослідник не зуміє відрізнити те, що походить від самих дітей, що привнесено.Психологу-практику теж непросто в судженнях і оцінках дитини почути власна голос.

Проблеми дитини можна зрозуміти лише в усій повноті його життєвих обставин, зв'язків і стосунків.

Щоб допомогти йому,психологу-практику необхідно побачити повної картини його розвитку, співвіднести її з сімейної і шкільної ситуацією, особливостям особи й правничого характеру.