В
українській історіографії Гадяцька
угода (трактат) дістала досить неоднозначну
оцінку: від цілком негативної до
визначення її як вищої політичної ідеї
українців, які змагалися за свою
незалежність. На думку М. Грушевського,
ця угода мала „забезпечити політичні
впливи української шляхти”. 3 ним
погоджувався В. Липинський, який
зазначав, що „ ... елементом будови
Великого князівства Руського мав бути
... шляхетський устрій за польською
моделлю.”
В
самій своїй основі цей договір не міг
задовольнити борців за українську
державність. Він не був продуманий у
всіх деталях, містив не тільки ті
позиції, які сприяли рухові України до
суверенітету, а й ті, які не дали йому
можливості бути втіленим у життя.
Козацький
реєстр - 30 тисяч чоловік; гетьман має
право наймати 10 тисяч
додатково.
Українському
гетьману заборонялося шукати протекцій
в іноземних держав.
Відновлення
соціально- економічних відносин та
адміністративно-територіального
устрою, що існував в Україні до 1648 р.
Вільний
розвиток освіти, науки і книгодрукування
в Україні
Київський
митрополит і 4 архієреї отримують місце
в польському сенаті
Свобода
релігійного віросповідання, Берестейська
унія скасовувалася (пізніше умова була
знята)
Україна
зберігає повну автономію, має гетьмана,
суд, державний апарат, фінанси,
монету, військо
Україна
- рівноправна сторона у спілці з Литвою
і Польщею
Створення
у складі Речі Посполитої князівства
Руського (Київське, Чер-нігівське,
Брацлавське воєводства)
Православні
міщани от-римують рівні права з
католиками. Козакам підтверджувалися
всі права і вольності; щорічно 100 осіб
із кожного полку отримували шляхетство
Автором
документу був український шляхтич Ю.
Немирич. 3 української сторони угоду
підписав Іван Виговський
Унія України з Литвою і Польщею Українські гетьмани періоду Руїни
(1663 - 1487 рр.)
Після
смерті Б. Хмельницького (1657 р.) жоден з
українських гетьманів не проводив
самостійного політичного курсу. Юридично
поділ України на Лівобережну та
Правобережну
був закріплений у 1667 р. Андрусівським
договором між Московією і Річчю
Посполитою. Але фактично цей поділ
відбувся вже у 1663 р. після зречення
гетьмана Ю. Хмельницького. Об'єднати
дві частини України вдалося під час
гетьманування І. Мазепи (1687 — 1709 рр.)
І.
Самоилович (1672 — 1687рр.) - проросійський
курс; намагався об'єднати Лівобережну
та Право-бережну Україну. 3 1676 р. називався
«гетьманом обох сторін Дніпра»
Д.
Многогрішний (1668 - 1672 рр.) — проросійський
курс; автономія
Лівобережної
України.
П.
Дорошенко (1668 р.) - спроба об'єднати
Лівобережну і Правобережну Україну.
І.
Брюховецький (1663 - 1668 рр.) - активний
проросійський курс
Ю.
Хмельницький (1667 - 1684 рр.) — протурецький
курс
М.
Ханенко (1670 — 1675 рр.)
П.
Суховієнко (1668 - 1669 рр.)
П.
Дорошенко (1665 - 1676 рр.) -
пропольський
курс на початку, протурецький - з 1669 р.
С.
Опара (1665 р.) - протурецький курс
Лівобережна
Україна
П.
Тетеря - Моржковський (1663 - 1665 рр.) —
пропольський курс
Правобережна Україна
Причини поразки української національної
революції XVII ст.
Прорахунки
у внутрішній політиці гетьманів, які
провокували загострення соціально-політичної
боротьби
Ліквідація
встановленого Б.Хмельницьким спадкового
гетьманату й утвердження
ре-спублікансько-олігархічної форми
правління, що зумовило слабкість
центральної влади і всевладдя старшин
на місцях
Переважання
в свідомості значної частини старшин
особистих інтересів над державними
Постійна
агресія (в різних формах) з боку інших
країн, що була спрямована на ліквідацію
самостійності України
Зрада
національним інтересам з боку панівного
класу суспільства
Перебування
у зародковому стані на початок революції
національної державної ідеї, що зумовило
політику автономізму її керівництва
у 1648 р.
Відсутність
досвіду державного будівництва в еліти,
котра очолила боротьбу
Причини