2. Конституційно-правова відповідальність

Пріоритетним видом юридичної відповідальності у конституційному праві України є конституційно-правова відповідальність. На сьогодні конституційно-правова відповідальність сформувалася як інститут конституційного права та елемент системи гарантій конституційного права України.

З прийняттям Конституції України проблема конституційно-правової відповідальності стала однією з основних тем у теорії конституційного права України. Здобутки вітчизняних конституціоналістів були відображені в численних монографічних і дисертаційних дослідженнях та публікаціях.

Водночас конституційно-правова відповідальність як теоретична і практична проблема зберігає свою актуальність. Потребують ґрунтовних досліджень такі питання:

• обґрунтування конституційно-правової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності;

• формування інституту конституційно-правової відповідальності;

• співвідношення політичної й конституційно-правової відповідальності;

• вплив конституційно-правової відповідальності на забезпечення стабільності конституційного ладу, охорона і захист Конституції України;

• структура, елементний склад конституційно-правової відповідальності, підстави її виникнення, специфіка суб’єктів цього виду юридичної відповідальності;

• механізм реалізації цього виду відповідальності;

• мета, завдання, функції, зміст конституційно-правової відповідальності;

• співвідношення і взаємозв’язок конституційно-правової відповідальності з іншими видами юридичної відповідальності;

• роль Конституційного Суду України в механізмі реалізації конституційно-правової відповідальності;

• конституційно-правова відповідальність і її роль у становленні правової державності й цивілізованого громадянського суспільства в Україні, демократії та конституціоналізму;

• визначення поняття конституційного правопорушення (делікту) як підстави виникнення конституційно-правової відповідальності (у ретроспективному аспекті), аналіз особливостей його складу і визначення критеріїв класифікації конституційних правопорушень;

• процесуально-процедурне забезпечення реалізації конституційно-правової відповідальності;

• можливі тенденції розвитку цього виду юридичної відповідальності;

• необхідність окремого нормативно-правового акта, який би комплексно врегулював різні аспекти реалізації конституційно-правової відповідальності;

• фактори, що впливають на динаміку цього виду юридичної відповідальності;

• роль і місце конституційно-правової відповідальності в системі юридичної відповідальності у конституційному праві;

• принципи конституційно-правової відповідальності;

• конституційно-правова відповідальність як елемент системи гарантій конституційного ладу України тощо.

Конституційно-правова відповідальність як і будь-яка інша юридична категорія потребує детермінації, визначення. Нині в конституційному праві не існує єдиного загальновизнаного визначення конституційно-правової відповідальності, що зумовлюється різницею в методологічних підходах щодо дослідження цього правового явища та відсутністю нормативно-правового визначення конституційно-правової відповідальності у чинному законодавстві.

Насамперед йдеться про дуалістичність оцінки конституційно-правової відповідальності. ЇЇ традиційно прийнято розглядати в позитивному (проспективному, або заохочувальному) та негативному (ретроспективному, або охоронному) аспектах.

Негативна (ретроспективна) конституційно-правова відповідальність передбачає виникнення суспільних відносин, які є негативною реакцією з боку держави на вже вчинене конституційне правопорушення, та полягає в тому, що суб’єкт цього правопорушення зазнає визначеної санкціями особистої та майнової шкоди. Тобто в такому аспекті конституційно-правова відповідальність спрямовується в ретроспективному плані - конституційно-правова відповідальність як вид суспільних відносин виникає після іншого виду суспільних відносин - конституційного правопорушення і є реакцією держави на це правопорушення.

Під позитивною конституційно-правовою відповідальністю слід розуміти позитивне діяння суб’єкта конституційно-правових відносин, наслідки якого перевищують вимоги конституційно-правових приписів і заохочуються державою в межах і формах, передбачених чинним законодавством.

Конституційно-правова відповідальність – це самостійний вид юридичної відповідальності, визначений нормами конституційного права, що передбачає заохочення державою позитивного діяння суб’єкта конституційно-правових відносин, наслідки якого перевищують вимоги конституційно-правових приписів (позитивний аспект) або негативну реакцією держави на конституційний делікт, що передбачає зазнавання суб’єктом конституційного правопорушення визначених санкцій у межах чинного конституційного законодавства.

Конституційно-правовій відповідальності властиві загальні та особливі ознаки, що визначають особливості її правової природи.

Загальні ознаки конституційно-правової відповідальності є загальними для всіх інших видів юридичної відповідальності. До цих ознак належать такі:

• конституційно-правова відповідальність є видом соціальної відповідальності;

• конституційно-правова відповідальність має позитивне (проспективне) і негативне (ретроспективне) значення;

• конституційно-правова відповідальність є наслідком конституційного делікту;

• конституційно-правова відповідальність є інститутом відповідної галузі права тощо.

До особливих ознак конституційно-правової відповідальності слід відносити ті кваліфікуючі особливості цього виду юридичної відповідальності, що вирізняють її від інших самостійних видів юридичної відповідальності.

По-перше, конституційно-правова відповідальність має конституюючий (системоутворюючий) характер, тобто конституційно-правова відповідальність визначає загальні принципи для інших видів юридичної відповідальності.

По-друге, конституційно-правова відповідальність через особливості предмета конституційно-правового регулювання має чітко виявлений політичний характер, оскільки відповідальність настає за порушення суспільних відносин, пов’язаних зі здійсненням влади в державі. Але конституційно-правова відповідальність не може ототожнюватися з політичною, оскільки існує в межах конституційно-правового припису і має відповідні юридичні, а не політико-моральні санкції.

По-третє, конституційно-правова відповідальність передбачає конституційні санкції як міру юридичної відповідальності. Конституційно-правові санкції передбачають такі особливі заходи й форми юридичної відповідальності, як дострокове припинення повноважень органу держави, органу або посадової особи місцевого самоврядування; відмова у реєстрації політичної партії, громадської організації; скасування чи призупинення дії конституційного нормативно-правового акта тощо.

По-четверте, специфічність підстав конституційно-правової відповідальності: підставою ретроспективної відповідальності є юридичний факт конституційного делікту, а проспективної — юридичний факт набуття статусу суб’єкта конституційно-правової відповідальності.

По-п’яте, особливе коло суб’єктів конституційно-правової відповідальності, що є вужчим за коло суб’єктів конституційного права. Суб’єктами конституційно-правової відповідальності можуть бути виключно орган публічної влади або його посадова особа, об’єднання громадян, державні органи й органи місцевого самоврядування. Людина та громадянин не наділені конституційною деліктоздатністю. Навіть порушення людиною конституційних обов’язків є підставою адміністративної, кримінальної чи цивільної відповідальності в конституційному праві, але не конституційно-правової.

По-шосте, конституційно-правова відповідальність є функціональним інститутом конституційного права, що об’єднує сукупність конституційно-правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері проспективної та ретроспективної юридичної відповідальності деліктоздатних суб’єктів за порушення норм конституційного права України.

По-сьоме, конституційно-правова відповідальність є важливим елементом механізму правового захисту і охорони Конституції України та чинного конституційного законодавства.

По-восьме, конституційно-правова відповідальність є гарантією всіх основних інститутів конституційного права, що виступають об’єктами конституційно-правової відповідальності (інститут основ конституційного ладу, інститут громадянства, інститут прав, свобод і обов’язків людини і громадянина, інститут форм безпосереднього народовладдя, інститут парламентаризму, інститут президентства, інститут виконавчої влади, інститут судової влади, інститут конституційної юстиції, інститут контрольно-наглядової влади, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування).

По-дев’яте, джерелами конституційно-правової відповідальності є не лише норми Конституції України, а й всі інші конституційно-правові норми, об’єктивізовані в системі чинного конституційного законодавства.

По-десяте, для конституційно-правової відповідальності властиві особливі процесуальні форми реалізації. У певних випадках процедура конституційно-правової відповідальності регулюється комплексом конституційних та інших галузевих норм чинного законодавства.

У кожному конкретному випадку конституційно-правова відповідальність набуває певних специфічних рис. Неоднорідність різновидів конституційно-правової відповідальності дає підстави для класифікації її видів.

Основними критеріями класифікації конституційно-правової відповідальності є:

1) джерела;

2) інститути конституційного права;

3) суб’єкти відповідальності;

4) підстави відповідальності;

5) інстанції, тобто перед ким встановлено відповідальність;

6) органи, що розглядають справи про конституційно-правову відповідальність і виносять відповідні рішення;

7) види конституційних правопорушень;

8) форми контролю, що містяться в нормах конституційного права;

9) види санкцій за конституційні правопорушення.

Ці критерії не є вичерпними, але дають загальне уявлення про багатоманітність конституційно-правової відповідальності.

За джерелами, тобто формами об’єктивізації конституційно-правових норм, що регулюють конституційно-правову відповідальність, можна визначити такі види відповідальності, що передбачені Конституцією України (дострокове припинення повноважень Верховної Ради України), чинним конституційним законодавством України (відмова в реєстрації політичної партії), підзаконними нормативно-правовими актами (рішення ЦВК про відмову в реєстрації ініціативної групи по проведенню всеукраїнського референдуму).

Конституційно-правова відповідальність диференціюється за інститутами конституційного права. Будучи функціональним інститутом конституційного права, інститут конституційно-правової відповідальності «обслуговує» предметні інститути конституційного права. У цьому проявляється дуалістична функція конституційно-правової відповідальності — конституційно-правова відповідальність є водночас і функціональним інститутом конституційного права і складовим елементом всіх предметних інститутів конституційного права.

Конституційно-правова відповідальність є складовим елементом всіх основних інститутів конституційного права (інститут основ конституційного ладу, інститут громадянства, інститут прав, свобод і обов’язків людини і громадянина, інститут форм безпосереднього народовладдя, інститут парламентаризму, інститут президентства, інститут виконавчої влади, інститут судової влади, інститут конституційної юстиції, інститут контрольно-наглядової влади, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування).

Конституційно-правова відповідальність властива не лише основним інститутам конституційного права, а й похідним інститутам (субінститутам). Так, інститут (субінститут) конституційно-правового статусу народного депутата України містить у своєму складі конституційно-правову норму, що передбачає конституційно-правову відповідальність народного депутата України за невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності (ч. 3 ст. 81 Конституції України). Зазначена норма передбачає таку конституційно-правову санкцію, як дострокове припинення повноважень народного депутата України.

Види конституційно-правової відповідальності можна класифікувати за суб’єктами, тобто учасниками конституційних правовідносин, наділених конституційною деліктоздатністю.

Суб’єктами конституційної відповідальності є учасники конституційно-правових відносин пов’язаних з конституційною відповідальністю, що наділені конституційною деліктоздатністю, тобто лише ті суб’єкти, які можуть нести юридичну відповідальність на основі норм чинного конституційного законодавства. До таких суб’єктів належать: Верховна Рада України, Президент України, органи виконавчої влади, органи судової влади, народні депутати України, місцеві ради, сільські, селищні, міські голови, політичні партії, громадські організації тощо.

Умовно коло суб’єктів конституційної відповідальності можна поділити на три основні категорії:

• конституційно-правова відповідальність органів державної влади та їх посадових осіб;

• конституційно-правова відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування;

• конституційно-правова відповідальність політичних партій та інших об’єднань громадян.

За підставами настання конституційно-правової відповідальності, тобто за діями або бездіяльністю деліктоздатних суб’єктів конституційної відповідальності, прийнято розрізняти нормативно-правові та фактичні підстави конституційно-правової відповідальності.

Нормативно-правові підстави конституційної відповідальності представлені сукупністю конституційно-правових норм, що визначають принципи, підстави і порядок реалізації конституційно-правової відповідальності. Ці підстави визначаються виключно національним законодавством у сфері конституційного права України.

Фактичні підстави визначаються юридичним фактом конституційного делікту.

Наступним критерієм класифікації конституційно-правової відповідальності є інстанції цієї відповідальності, тобто коло суб’єктів перед якими суб’єкти конституційно-правової відповідальності несуть юридичну відповідальність. Відповідно до ч. 2 ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, що здійснює свою владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Отже, Український народ, а також органи державної влади та місцевого самоврядування є основними інстанціями конституційно-правової відповідальності.

Пріоритетною інстанцією, перед якою суб’єкти конституційно-правової відповідальності несуть юридичну відповідальність, є Український народ. Частина 3 ст. 5 Основного Закону декларує, що право визначати й змінювати конституційний лад України належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами та посадовими особами. Тобто Український народ є пріоритетним суб’єктом конституційно-правових відносин. Виходячи з цього конституційного припису, всі суб’єкти конституційної відповідальності несуть юридичну відповідальність за порушення норм конституційного права саме перед Українським народом.

Важливою інстанцією конституційної відповідальності в Україні є людина (громадянин України, іноземець, особа без громадянства). Частина 2 ст. 3 визначає, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є основним обов’язком держави. Порушення прав і свобод людини є підставою для конституційної відповідальності держави та її органів і посадових осіб перед людиною. Конституція України в ч. 3 ст. 9 зазначає, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Основного Закону гарантується.

Наступною інстанцією конституційно-правової відповідальності є Верховна Рада України. Конституція України чітко визначає коло суб’єктів, що несуть конституційно-правову відповідальність перед парламентом і підстави відповідальності.

Наступною інстанцією конституційно-правової відповідальності є Президент України.

Важливою інстанцією конституційно-правової відповідальності є Кабінет Міністрів України. Згідно з ч. 5 ст. 118 Конституції України конституційну відповідальність перед урядом несуть місцеві державні адміністрації та їх голови.

Іншою інстанцією конституційної відповідальності є Конституційний Суд України. Перед Конституційним Судом України несуть відповідальність Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Відповідно до ст. 150 Конституції України Конституційний Суд України має право вирішувати питання про відповідність Конституції (конституційність) нормативно-правових актів перелічених вище. Конституційно-правова санкція передбачає припинення дії таких актів. Крім Конституційного Суду України, питання про конституційно-правову відповідальність, як правило у поєднанні з іншими видами юридичної відповідальності, здійснюють суди загальної юрисдикції.

Ще однією інстанцією конституційно-правової відповідальності є органи місцевого самоврядування. Зокрема, місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні місцевим радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами (ч. 6 ст. 118 Конституції).

Конституційно-правова відповідальність класифікується згідно з суб’єктами, уповноваженими розглядати справи про конституційні правопорушення.

Суб’єктами, уповноваженими розглядати справи про конституційні правопорушення, є Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, органи правосуддя, органи місцевого самоврядування. Повноваження цих органів у справах про конституційні правопорушення визначаються чинним конституційним законодавством України.

Конституційна відповідальність також класифікується за формами здійснення контролю за дотриманням конституційно-правових норм. Так, існують дві основні форми такого контролю — судова і позасудова.

Судовий контроль здійснюється органами судової влади і проявляється в розгляді справ про конституційне правопорушення з обов’язковим винесенням рішення, яке визначає винність (невинність) суб’єкта правопорушення, а в разі винності — визначає міру конституційно-правової відповідальності.

Особливим видом судової форми конституційного контролю є рішення і висновки Конституційного Суду України. Цей орган за характером своїх повноважень є квазісудовим органом, але формально належить до органів судової влади України. Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні посідає пріоритетне місце в системі органів, уповноважених здійснювати судовий контроль за дотриманням конституційно-правових норм.

Іншою формою конституційного контролю є позасудовий контроль, який здійснює коло суб’єктів, наділених відповідною юрисдикцією. До таких суб’єктів належать державні органи та посадові особи, органи та посадові особи місцевого самоврядування, а також об’єднання громадян - Верховна Рада України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Президент України, Кабінет Міністрів України, місцеві ради та їх виконавчі комітети, сільські, селищні, міські голови, політичні партії, інші громадські об’єднання тощо.

Зазначені органи здійснюють позасудовий контроль у різноманітних процесуальних формах. Зокрема, Верховна Рада України наділена виключними повноваженнями: здійснювати контроль за виконанням Державного бюджету; усувати Президента України з поста в порядку імпічменту; здійснювати контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України тощо.

Наступним критерієм класифікації конституційно-правової відповідальності виступає предмет конституційного правопорушення, тобто сфера суспільних відносин, що охороняються конституційним правом України.

У цілому предмет конституційно-правової відповідальності збігається з основними інститутами конституційного права. Можна говорити про конституційну відповідальність у сфері: основ конституційного ладу; громадянства; прав, свобод і обов’язків людини і громадянина; форм безпосереднього народовладдя; парламентаризму; президентства; виконавчої влади; судової влади; конституційної юстиції; контрольно-наглядової влади; територіального устрою; місцевого самоврядування.

Наступна класифікація здійснюється за конституційними санкціями, тобто на підставі форм і заходів конституційно-правової відповідальності. Конституційно-правові санкції є доволі різноманітними.

Основними видами конституційно-правових санкцій є:

• визнання виборів, результатів референдуму недійсними;

• відмова у реєстрації політичної партії;

• втрата депутатського мандата;

• дострокове припинення повноважень Верховної Ради України;

• усунення з поста Президента України в порядку імпічменту;

• прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів України, що має наслідком відставку Уряду;

• рішення Конституційного Суду України про неконституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, що має наслідком їх скасування;

• скасування Президентом України рішень голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України;

• висловлення обласною чи районною радою недовіри голові відповідної місцевої державної адміністрації;

• звільнення Верховною Радою Автономної Республіки Крим за погодженням із Президентом України з посади Голови Ради Міністрів Автономної Республіки Крим;

• зупинення органами суду рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України та інші.

Крім того, конституційні санкції можуть поділятися на основні та додаткові. Наприклад, ст. 111 Конституції передбачає такі санкції у вигляді усунення Президента України з поста Верховною Радою України у порядку імпічменту (основна санкція), а ст. 105 чинного Основного Закону визначає додаткову санкцію — позбавлення звання Президента України в разі усунення його з поста в порядку імпічменту.