4.3. Методичні вказівки та тематика контрольних робіт для студентів-заочників

Заочна форма навчання в зв’язку з обсягом лекційного матеріалу в порівнянні з стаціонарною, актуалізує необхідність врахування як методологічних так і методичних рекомендацій з курсу Стародавнього Сходу.

В першу чергу студентам-заочникам необхідно максимально використавши потенціал лекційного матеріалу, рекомендованої літератури, можливо консультації з викладачем і розібратись в таких базових поняттях як Стародавній Схід, культура, цивілізація, оскільки вони вимагають осмислення глобального часу, варіантів, логіки історичного життя.

Витоки світової цивілізації, основи та спіралі її культурної еволюції, як особливий предмет історичних студій вимагають під тиском досягнень і проблем постмодерного часу розширення хронологічних та географічних рамок класичної спадщини. Дослідники симптоматично відзначають актуалізацію східних коренів високих культур, античних ремінісценцій, Гуманізму, Відродження, Реформації, як світоглядної матриці новоєвропейської культури часів духовного Ренесансу. В силу різних причин, в тому числі, особливості логіки „дозрівання” історичних істин, навчальна література методологічно відстає від тенденції інтелектуалізації історичної науки, передбаченої її класиками – Геродотом, Фукідітом.

В зв’язку з цим, важливою проблемою історичного пізнання є подолання знецінення культурного змісту найтривалішої і повчальної своїми уроками життя архаїчної епохи, усвідомлення далеко не лінійного характеру культурного поступу людства, становлення його цивілізаційних інституцій, які не завжди послідовно сприяли гармонізації особливої форми життя – людської, соціальної.

Драматизм взаємодії людини з Природою, вимагає визнання її феноменальності, і в першу чергу в царині духовній, наближення до розуміння взаємозв’язку її неоднозначних явищ, ієрархії сил, цінностей. Сакральний характер життя архаїчного суспільства не дозволяє історику загубити останні, характеризуючи виробничу, соціально-державну діяльність людей, розпізнаючи їх піднесення і падіння, геройство, святість і гріховність.

Неформальний підхід до різних джерел, породжених релігійно-міфологічним, предметно-раціональним світосприйманням, досвідом, ритмами життя, його ситуативністю дозволять зрозуміти як загальні тенденції: історичного життя, так і неповторність „обличчя” кожної стародавньої цивілізації Сходу, які справді були колискою світової культури, залишивши не тільки екзотичні пам’ятки, на зразок єгипетських пірамід, але й досвід її творення, саморуйнації.

Часова панорама архаїки (сотні тисячоліть) дозволяє переконатись в тому, що природа не тільки випробувала людину на силу, розум, здатність порозумітися, але й обдарувала по-своєму тих, кого вибирала, живила. На жаль науки, які вивчають природу та історію пересікаються формально. Унікальною культурною ланкою яка може наблизити їх до розуміння, взаємодії великої і малої природи, умінь, знань людей, які ще стадійно і світоглядно не відірвались від неї, як феноменальної матриці, є міфологеми та матеріали неолітичної революції які переконують у продуктивній співпраці людини і природи.

Загальновідомо, яку величезну роль космологічні, астральні, солярні перекази відігравали у релігійно-міфологічному світогляді давніх людей. Цікаво, що система Зодіаку – сукупності 12 сузір’їв, розташованих уздовж екліптики – великого кола небесної сфери, по якому Сонце здійснює свій хід протягом року, – була розроблена ще приблизно в неолітичні часи, за умов утвердження землеробсько-скотарського господарства на Близькому Сході, і була першою моделлю космічного світобачення.

Мова йде про вміння, інтуїції, знання про природу, які правда, носили не зовсім зрозумілий для нас характер – символічно-магічний. Але багатий археологічний матеріал доводить, що в епоху неоліту людина вміла використовувати стихію вітру, сонця, вогню, ритми природних змін на рівні землі і космосу.

Саме в цей період відбувається репрезентація на історичному шляху великих землеробських цивілізацій. Говорячи про такі суто „річкові” цивілізації, як Месопотамія, Єгипет, Індія, Китай, можна вести мову про особливі природні умови, у значній мірі сприятливі. Це і наявність родючого алювіального ґрунту, який легко піддавався обробці досить примітивними знаряддями праці, та наявність диких злакових, які людина змогла окультурити і використати з користю для себе.

Так саме епоха неоліту, яку відкрито можна назвати революційною дала справді революційні зрушення, насамперед у культурному плані. Якраз в той час розпочалася доместикація тварин, а на кінець VІІІ тис. до н. е. вже існувало землеробство (а отже і окультурені рослини). Виникли перші довготривалі, з перебудовами, а отже багатошарові поселення, де всі шари належали до неолітичної епохи. З’явилися могильники і поховання з прикрасами в межах поселень. Поширилися статуетки тварин та богині матері. Наприкінці епохи існували вже протоміста із захисними мурами.

Подальший ступінь взаємовідносин людини з природою характеризувався все більшою адаптацією першої до умов останньої. Неодмінною ж умовою цих взаємовідносин і характерною їх рисою стало зростання надлишкового і поява додаткового продукту, були обумовлені підйомом у різних галузях виробництва. Особливо ж визначальну роль відіграв подальший розвиток відтворюючого господарства, і подальше виникнення металургії, та інших видів ремісничої діяльності, а також інтенсифікація обміну.

Найсприятливішими умовами для розселення перших землеробів і скотарів, були території біля водоймищ. Саме тут люди могли розвивати і вдосконалювати землеробську техніку. Першим злаком, котрий люди стали спочатку пожинати в дикому вигляді, а потім і сіяти був ячмінь, а потім і інші злаки. Вирощування землеробських культур вимагало від людей створення відповідних знарядь праці. Саме в цей період пануючою являлась так звана „техніка мікролітів” які являли собою кам’яні відщепи, осколки, вставлені у дерев’яні чи кістяні серпи.

Вже в ті далекі часи людство могло похвалитися винайденням таких життєво важливих речей, як лук і стріли, колесо, перші зразки кераміки, що, звичайно ж, у значній мірі посприяло переходу до нового способу життя.

Поряд з цими досягненнями продовжувала розвиватись і техніка обробки каменю, яка в цей період вступає у завершальну фазу свого формування.

Ще одним, якісно новим видом виробництва стало прядіння. Для одержання ниток спочатку використовували волокно деяких рослин, а згодом, із розвитком тваринництва – вовну. Саме прядіння спонукало до винайдення першого маленького колеса (яке, можливо, стало праобразом колеса у транспорті) – прясла, що слугувало за маховичок для веретена. Разом із прядінням виникло мистецтво, в результаті чого було створено штучний продукт – тканину, а також ткацький верстат для її виготовлення.

Наступною рисою переходу на цивілізований рівень розвитку стало поширення водного транспорту. Хоча, потрібно зауважити, що його поширення відбулося лише на певних місцевостях, а в основному поблизу великих рік чи водоймищ. Поряд з водним транспортом виник і наземний. Зразками наземного транспорту тоді були лижі, а також сані і волокуша. Саме з цієї епохи, худоба стає на лише джерелом м’яса, кістки, рогу, вовни, а й тягловою силою.

В епоху неолітичної революції людина намагалася зрозуміти красу, гармонію оточуючого світу і облаштувати не затишний, а іноді і ворожий їй світ. Іде процес пошуку шляхів досягнення гармонійних взаємозв’язків з природою.

Особливим предметом пізнання, дослідження є релігія, як вроджене відчуття органічного взаємозв’язку людини з природою, світотворящими силами.

Досвід Стародавнього Сходу демонструє взаємозв’язок природного виробничо-бізнесового і політичного факторів суспільного життя. Стереотип східного деспотизму, підстав для виключення якого не має, сприяв спрощеним характеристикам різних за організаційним і цивілізаційним вимірами державних спільнот. Навчальна література, на жаль, переймається переважно їх хронологічною констатацією, узагальнено оцінюючи їх як ранньокласові, рабовласницькі, деспотичні. Тим часом, на території вже Стародавньої Месопотамії виявив себе драматизм співіснування типологічно різних форм історичного життя людей, зорієнтованих на цінності поля і полісу, храму і громадської самоорганізації. Важливо підкреслити, що вони не тільки змагалися між собою, але й живили один одного і саме ці видимі і сховані процеси, вибори і склали головну парадигму всесвітньої історії. Міста-держави шумерів – першого культурного, історичного народу, Стародавній Аккад, Ассирія, державні переродження древнього Єгипту, легендарні та історичні Перси-арії, сакралізована Індійська та десакралізована Китайська державність, правовий досвід хеттів вимагають розуміння своєї історичної природи і відповідних характеристик, оцінок. Їх класичний зміст може стати в нагоді тим народам, яких доля позбавила права, спираючись на свою етнічну традицію, своїх нащадків геройських, божественних, царських родів, захищати своє життя, здоров’я, здобутки, свободу даровані на думку автора „Історії Русів”: „Природою, Творцем”.

Вище згадане дозволяє запропонувати поглиблене розуміння самого поняття Стародавнього Сходу, культури, цивілізації, залишаючи їх відкритими для домислення.

В такому контексті поняття Стародавній Схід означає традиційну, стадійно і світоглядно особливу по відношенні до Заходу варіацію історичного життя, зорієнтовану на феноменальність природи, духовності, релігійності, як вродженого відчуття органічного взаємозв’язку людини зі світом, світотворящими силами.

В процесі самостійної роботи студент зустрінеться з чисельними словниковими визначеннями культури, цивілізації, які на жаль предметно емпірично „гублять” феномен діяльності, творчості людини, драматизм її морального вибору у відносинах з природою, людьми. З оглядом на ці по суті ключові проблеми буття, визначені історично Стародавнім Сходом культурою можна вважати результативність, досконалість виробничої, суспільно-громадянської, духовно-інтелектуальної діяльності людини.

А цивілізацією – окультурене суспільство мирний спосіб реалізації людьми своїх вічних потреб: жити, жити так, як хочеться, мати гарантію існування (бізнес, право, мораль); прагнення до творчої самореалізації.

Культура Стародавнього Сходу має своє, унікальне значення. Воно обумовлене в першу чергу тим, що вона стадійно і світоглядно зорієнтована на закони, культи, феноменальність Природи, особливою частиною якої була і залишається людина.

Запропоновані рекомендації можуть бути використані для опрацювання конкретно-історичного матеріалу зі слідуючи тем, навчальна та наукова література до яких додається в кінці їх переліку.

1. Історія відкриття цивілізацій Стародавнього Сходу.

2. Неолітична революція та її культурні наслідки.

3. Природні умови розвитку „річкових” землеробських цивілізацій.

4. Політична історія Месопотамії у ІІІ–ІІ тис. до н. е.

5. Управління персидською державою за „Історією” Геродота.

6. Суспільні відносини Стародавньої Індії у Ведійський період. Варни.(сер. ІІ – сер. І тис. до н. е.)

7. Статичність і динамізм державної традиції Стародавнього Єгипту.

8. Закони Хаммурапі, як історичне джерело у вивчені правової культури Стародавньої Месопотамії.

9. Природній фактор в історії Стародавнього Китаю.

10. Суспільна думка Стародавнього Китаю епохи „воюючих царств”.

11. Стародавня Персія: основні етапи історії держави Ахеменідів.

12. Джерела з історії цивілізацій Стародавнього Сходу та особливість їх характеру.

13. Населення Стародавньої Індії та його культурні традиції.

14. Природні умови, населення Стародавньої Месопотамії.

15. Стародавній Вавілон, як об’єкт історичних розвідок.

16. Середня Азія в системі зв’язків цивілізацій Стародавнього Сходу.

17. Міфологічні та історичні витоки поеми про Гільгамеша.

18. Зміст та значення реформ Дарія І.

19. Завоювання Кіра ІІ та їх наслідки.

20. Утворення держави Стародавніх Хеттів.

21. Біблейська картина світу стародавніх народів.

22. Міграція аравійського населення та їх наслідки ІІ–І тис. до н. е.

23. Держава Урарту в системі зв’язків цивілізацій Стародавнього Сходу.

24. Релігія, культура Стародавньої Індії в історичному розгляді.

25. Вавілонські та єгипетські полони: міфи та історична реальність.

26. Соціальний ідеал Конфуція, як об’єкт історичної реконструкції.

27. Фінікійська колонізація та її наслідки.

28. „Історичні записки” Сима Цяня, як історичне джерело.

29. Бехістунський надпис – програма управління Дарія І.

30. Древнє царство в історії Стародавнього Єгипту.