Тема № 24. “Історичні записки” Сима Цяня як історичне джерело.

В історії кожного народу країни є події, конструкції, які фокусують особливості їх історичного вибору, долі. Китайський історик Сима Цянь саме так розцінював велику китайську стіну.

До них, без сумніву належить велика китайська стіна. Її довжина – 6450 км, умовно, але по-своєму підкреслює масштабність унікальної цивілізації Стародавнього Сходу, в тому числі типову для нього парадигму – змагання з людьми не просто стіну, феноменом Природи, яка їх не тільки множила, але живила силою стихійного характеру.

Історія побудови великої китайської стіни це історія китайської державності, її поразок і перемог, в тому числі над власним народом. Доказом цього є правління її безпосереднього фундатора – Цінь Шіхуана (221 – 207 рр. до н. е.) яке і повинно стати головним питанням контрольної роботи.

Її висновки мають констатувати ступінь не тільки військової, але й соціальної захищеності поколінь китайського народу, вибираючи найбільш доказовий матеріал з його тривалої історії, періоди як її покірної стабільності, так і повстань – протестів – 18 – 25 рр. повстання «червоних брів», 184 – 207 рр. – повстання «жовтих пов’язок».

Тема № 25. Особливості історико-культурного розвитку Стародавнього Китаю.

Вивчення даної теми необхідно розпочати із розгляду групи джерел з історії Стародавнього Китаю, до якої входять: давньокитайські писемні пам’ятки та матеріали археологічних розкопок. Необхідно зауважити, що найціннішими є писемні джерела, які відносно добре датовані й розповідають про весь стародавній період китайської історії, тобто і про найдавніший, гірше відображений археологічними пам’ятками. Цей корпус джерел поділяється на такі групи : пам’ятки епіграфіки, наукові (політичні та філософські) трактати, історичні твори, юридичні тексти та матеріали офіційного діловодства. Слід зазначити, що також цінним історичним джерелом є китайська класична література, передусім книги, написані чи впорядковані «Вчителем десяти тисяч поколінь» – Ко нфуцієм.

Розглядаючи питання про життя і творчий шлях Конфуція необхідно звернути увагу на той факт, що Конфуцій (Кун-цзи, 551 – 479 р. до н.е.) народився і жив в епоху великих соціальних і політичних потрясінь, коли чжоуський Китай знаходився в стані важкої внутрішньої кризи. Влада чжоуського правителя – Вана давно ослабла, руйнувалися патріархально-родові норми, в усобицях гинула родова аристократія. Катастрофа древніх підвалин сімейно-планового побуту, міжусобні чвари, продажність і алчність чиновників, бідування і страждання простого народу – усе це викликало різку критику у душі Конфуція. Виступивши з критикою свого сторіччя і високо оцінюючи сторіччя минулі, Конфуцій, на основі цього протиставлення, і створив свій ідеал людини.

При розгляді питання про бачення Конфуцієм людини і суспільства потрібно усвідомити, що Конфуцій виходив із того, що ідеальне суспільство має складатися з ідеальних громадян. Тому він відстоював необхідність удосконалення самої людини. Потрібно при цьому зазначити, що людей він поділяв на три групи: «благородних», «звичайних» та «нікчем», але головним є те, що Конфуцій в основу цієї концепції поклав не соціальне походження, а суто морально-етичний критерій. Далі студентам необхідно виділити ознаки «благородства» виокремлені філософом такі як: справедливість, скромність, чемність, доброту, щирість, шанобливе ставлення до батьків та старших за віком, виваженість у вчинках, відданість своїй справі та інші моральні чесноти.

Характеризуючи суспільство за Конфуцієм необхідно наголосити на тому, що Конфуцій, відштовхуючись від сконструйованого їм соціального ідеалу, сформулював основи того соціального порядку, який хотів би бачити в своїй державі. Суспільство за Конфуцієм повинно складатися з двох основних категорій: верхів і сподів – тих, хто думає й керує і тих, хто трудиться і кориться. Критерієм поділу суспільства на верхи і низи повинні були служити не знатність походження і не багатство, а ступінь близькості людини до ідеалу цзюнь-цзи..

Потрібно також звернути увагу на те, що кінцевою й вищою метою управління Конфуцій проголошував інтереси народу. Однак при цьому він був переконаний, що самому народу його інтереси незрозумілі й недоступні, тому без опікування конфуціанців – управителів він обійтися ніяк не зможе: "Народ варто змушувати йти належним шляхом, але не потрібно пояснювати чому."

Також слід відмітити що, ще однієї з важливих основ соціального порядку, за Конфуцієм, було суворе повинування старшим.

Щодо поглядів Конфуція на державу та політику, необхідно зауважити що Конфуцій не вірив у виправну силу законів, тобто в каральну функцію держави, відстоював рівновеликі можливості в суспільстві, у тому числі й майнову рівність. У розумінні Конфуція держава має бути єдиною великою сімєю ,а відносини між царем і народом у ній такими, які традиційно склалися між главою сімї та молодшими родичами. Конфуцій уперше в Китаї проголосив владу монарха священною.

Потрібно усвідомлювати, що не будучи релігією в повному розумінні слова, конфуціанство стало більшим, ніж просто релігія. Конфуціанство - це так само і політика, і адміністративна система, і верховний регулятор економічних і соціальних процесів, це основа всього китайського способу життя, квінтесенція китайської цивілізації. Упродовж понад двох із зайвим тисяч років конфуціанство формувало свідомість і почуття китайців, впливало на їхні переконання, психологію поведінки, мислення, сприйняття, на їхній побут і уклад життя.