Тема № 20. Утворення держави Ахеменідів.

Займає особливе місце у вивчені цивілізацій Стародавнього Сходу. Система взаємозв’язків населення річкових оазисів, степу, гір дозволяє переконатись в різноплановості його зв’язків, форм історичного життя Географічні границі і природні умови Ірану (рівнина Хузі стан (колиска еламської цивілізації): географічна близькість і спільність історичних доль до інших близькосхідних держав стародавності. Ранні номові держави ІІІ = ІІ тис. до н.е. (міські культури Алтін-Депе і Намазга-Депе) і їхній зв’язок з іншими історичними центрами Стародавнього Сходу (Елам, Месопотамія, долина Інду).

Дравидійське населення Іранського нагір’я (з VI – V тис. до н.е.). Формування ранньоміських культур і номових держав у південно-західному Ірану (кінець ІV – початок ІІІ тис. до н.е.); їхня консолідація в регіональному державу Елам. Політична і військова історія Еламу у ІІІ – І тис. до н.е.; зв'язок Еламу з Міжріччям. Особливості державної організації Еламу (Функції «суккалмаха» - володаря, принцип спадкування його сану). Суспільство й економіка Еламу як приклад третього шляху розвитку суспільств ранньої стародавності.

Заселення Іранського нагір’я народами іранської групи індоєвропейської родини наприкінці ІІ – першій половині і тис. до н.е. Тричленна суспільна структура; господарство, засноване на сполученні оазного землеробства і кочового скотарства. Зороастр (заратуштра) і його релігійно-етичне вчення (початок релігій «осьового часу»): дуалістична доктрина зороастризму, збереження в ньому пережитків племінних культів.

Навідь оглядове знайомство з різноманітними природніми та історичними умовами життя предків стародавніх персів дозволяє зрозуміти чому «батька історії» Геродота сучасники назвали персофілом. Звернення до витоків, військових та культурних перемог персів, переконало античного історика в тому, що вони акумулювали багату патріархальну культуру Стародавнього Сходу, як загальнолюдської архаїчної епохи. Її характеристику і передбачають питання семінарського заняття. Мова йде про спосіб иття зорієнтований на сакральне відношення до природи, світотворящих сил, драматизму дуалістичного вибору, традицію предків, авторитет теократичної, військової еліти.

Особливої уваги заслуговує «Авеста» – найдревніша пам’ятка духовної культури, яка складала основу взаємодії людей зі Світом, подібними собі спираючис на досвід колективного, історичного життя.

Тема № 21. Культурно-побутові реалії Стародавнього Сходу за епосом про Гільгамеша.

У процесі вивчення теми необхідно насамперед усвідомити, що міфологія, як синкретичний, універсальний за рівнями передачі інтуїції, почуттів, думок тип мислення – є унікальним історичним джерелом, підґрунтям писемної традиції. Її перевагою є те, що вона проростає з релігії – уродженого відчуття органічного взаємозв’язку людини зі світом, світотворящими силами. А саме релігійно-міфологічний світогляд населення долини річок-близнюків помітно вплинув на формування інших стародавніх релігій.

Найпершим показником зрілості духовного розвитку народу вважається рівень розвитку його літератури. Свого розквіту література Месопотамії досягла вже у вавилонську добу. Як відомо, вавилонці багато запозичили з літературних надбань шумерів, на їхньому підґрунті виростили власну літературу, яка вражає своєю художньою довершеністю, пройнята всебічно релігійним звучанням та проникнута особливою філософською глибиною.

До кращих творів вавилонської літератури належить епос про Гільгамеша, окремі сюжети якого мають шумерське походження. При вивченні даної теми на основі цього унікального епічного твору, який увібрав колективну релігійно-міфологічну пам'ять, історичні реалії, постає можливість доповнити історію суспільно-політичну індивідуально-побутовою. Опрацьовуючи дане джерело необхідно дослідити матеріальну культуру населення шумерських міст-держав, проаналізувати ступінь розвитку сільського господарства, ремесла, торгівлі, зрозуміти особливості суспільного та політичного устрою країни та врешті відкрити внутрішній світ людини архаїчної Месопотамії .

Потрібно уяснити що художня зрілість і привабливість епосу про Гільгамеша – в його гуманістичних ідеалах, роздумах про людські долі, про їх прагнення та проблеми, які є близькими всім народам усіх епох. Слід звернути увагу на те, як на прикладі головного героя епосу, відважного та мудрого Гільгамеша розкриваються загально-людські цінності та бажання – потреба в дружбі, звеличування вірності, необхідність особистої свободи та слави, жага до подвигів та пригод, страх перед смертю та всепоглинаюча жага безсмертя. Всі ці суперечливі почуття й складають основу оповідей про Гільгамеша і саме вони роблять цю поему здатною долати просторові та часові бар’єри.