Тема 4. Виховний потенціал навчальної діяльності

Теоретичні питання:

1. Трансляція цілей виховання людини культури в цілі освіти, посилення гуманітарної компоненти змісту освіти, гуманізація технології освіти.

2. Підвищення виховного потенціалу освітньої системи шляхом зміни її ціннісних орієнтацій. Компоненти технології особистісно-орієнтованого виховання, що реалізується в навчальному процесі.

3. Технологія проблематизації змісту навчального матеріалу.

4. Проблема взаємовідношення суб’єктів педагогічного процесу. Конфліктні ситуації в навчальному процесі та їх виховна роль.

5. Виховний потенціал змісту навчального матеріалу предметів художньо – естетичного, природничо – математичного, мовного циклу.

6. Шляхи формування моральних стосунків між дітьми на уроці.

7. Виховний вплив форм і методів учителя на уроці.

8. Роль особистості вчителя в процесі реалізації виховних можливостей уроку.

Практичні завдання:

1. Змоделювати вірогідні педагогічні ситуації на уроці (із позитивним та негативним виховним ефектом).

2. Пригадати конфліктні ситуації з власного шкільного життя, проаналізувати їх та запропонувати шляхи вирішення з позиції вашого сьогоднішнього педагогічного світогляду.

3. Створити «банк» різних видів задач для початкової школи (задачі практико-перетворюючої, науково-пізнавальної спрямованості; задачі з елементами ціннісно-орієнтованої діяльності; задачі, що торкаються комунікаційних потреб людини; задачі художньо-естетичного, художньо-мистецького, художньо-екологічного спрямування, задачі з елементами смислопошукової, смислотворчої і діяльнісної рефлексії та ін.) та визначити їх виховні можливості.

4. Запропонувати власну модель гуманізації процесу контролю за результатами навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів.

Тема 4. Виховний потенціал навчальної діяльності

Виховання як спеціально організована діяльність вчителів і вихователів щодо реалізації цілей освіти в умовах педагогічного процесу, його історичний, соціальний, загальнолюдський характер.

Трансформації у сфері освіти (виникнення освітніх установ нового типу, зміна пріоритетів змісту навчання і виховання, зміни педагогічних технологій, стилів управління школою, критеріїв оцінки її діяльності, проведення численних експериментів), як характеристика сучасної соціокультурної ситуації. Сучасні освітні парадигми: сутність, критерії оцінки і вибір вчителем освітньої моделі. Антропологічний, аксіологічний, культурологічний і системний підходи в освіті та педагогічній науці.

Освіта як єдність виховання і навчання. Сучасна філософія освіти і філософія виховання про нові цілі, цінності і значення виховання. Переведення системи освіти в рамки культуровідповідного, людинотворчого, життєзабезпечувального процесів.

Виховання як процес освоєння особистістю ціннісно-смислового відношення до життя в освітньому процесі. Підвищення виховного потенціалу освітньої системи шляхом зміни її ціннісних орієнтацій: від культури корисності до культури гідності. Раціонально-логічне та емоційно-чуттєве в навчальній діяльності. Умови їх інтеграції.

Трансляція цілей виховання людини культури в цілі освіти, посилення гуманітарної компоненти змісту освіти, гуманізація технології освіти: наближення навчального процесу до особистості дитини, «олюднення» навчального матеріалу, засобів його викладання і засвоєння (Ш.Амонашвілі, Є.Ільїн). Лібералізація стилю педагогічного спілкування; конструктивне самовимірювання людей, олюднення і гармонізація особистості кожного педагога і кожного учня, які включені в освітній процес тощо). Виникнення культурологічного особистісно зорієнтованого типу освіти як альтернативи знаннєво-орієнтованому.

Виховний потенціал ситуацій успіху у навчанні. Аналіз новаторського досвіду Ш.Амонашвілі, Н.Вітковської, С.Лисенкової, С.Логачевської, В.Шаталова та ін.

Основні ідеї концепції педагогічної підтримки (І.Батракова, О.Газман, Д.Григор’єв, С.Кульневич, Н.Щуркова та ін.). Її спрямованість на усунення перешкод, що заважають успішному самостійному просуванню особистості в навчанні, вихованні, саморозвитку.

Взаємодія виховання і навчання. Різні форми орієнтації навчання на виховання (особистісно зорієнтоване навчання; формування розумової активності, творчих здібностей і етичної відповідальності; розвиток здібності до рефлексії, самостійного критичного мислення, емоційної і інтелектуальної культури).

Методичні засади здійснення вчителем початкової школи виховної діяльності в навчальному процесі, яка сприяє становленню дитини як суб'єкта життя, історії, культури:

- включення дітей в рішення реальних проблем власного життя, навчання технологіям зміни власного життя, створення середовища життя (життєтворчість);

- допомога щодо входження дитини в життя суспільства, її дорослішання, освоєння різних способів життєдіяльності, розвитку її духовних і практичних потреб, здійснення життєвого самовизначення (соціалізація);

- сприяння усвідомленню дитиною затребуваності культурних здібностей і властивостей особистості, актуалізації почуття приналежності дитини до певної культури і надання їй допомоги в отриманні рис людини культури (культурна ідентифікація);

- організація оволодіння дитиною загальнолюдськими нормами моральності, формування внутрішньої системи моральних регуляторів поведінки (совісті, честі, власної гідності, обов’язку та ін.), здатності робити вибір між добром і злом, вимірювати гуманістичними критеріями свої вчинки і поведінку (духовно-етичний розвиток);

- підтримка індивідуальності, самобутності особистості, розвиток її творчого потенціалу (індивідуалізація).

Компоненти технології особистісно-орієнтованого виховання, що реалізується в навчальному процесі (вивчення вузлових подій життя дитини; педагогічна інтерпретація її індивідуальних особливостей; емпатійне прийняття учня таким, яким він є; колективне з учнем проектування етапів його подальшого розвитку; адаптація виховних засобів до характеру дитини; залучення дитини до педагогічних і життєвих подій; створення умов для діалогу, творчості, саморозвитку і самореалізації особистості; захист і охорона дитинства; збереження здоров’я дитини тощо).

Виховні можливості сучасного уроку у формуванні ключових компетентностей учнів початкової школи. Постановка й реалізація виховних цілей уроку в єдності з освітніми цілями. Вибір цілей і цінностей виховання в умовах неідеологізованого виховання і світоглядного плюралізму. Перехід від «предметоцентризму» до «дитиноцентризму» (О.Савченко).

Прийоми реалізації вчителем початкової школи методологічної функції при розробці нового змісту освіти в умовах її орієнтації на загальнолюдські і національні цінності, на інтереси особистості учня. Залучення учнів до загальнокультурної спадщини України та їх орієнтація на сприйняття і розуміння власної та інших національних культурних традицій.

Виховний потенціал змісту навчального матеріалу як «проекції духовної культури» (В.Кремінь) в інтегративній єдності предметів художньо-естетичного, природниче-математичного, мовного циклу. Формування у школярів цілісного бачення світу і розуміння місця та ролі людини в цьому світі, перетворення всієї отриманої учнями в процесі навчання інформації в особистісно значущу для кожного учня. Підтримка необхідного рівня інтенсивності «спілкування» учнів з мистецтвом та природою, як універсальними засобами употужнення сприймання, оцінки, творчої інтерпретації навчального матеріалу (за технологією Г.Тарасенко). Протидія тенденції культурної маргиналізації суб'єктів виховного процесу як умова профілактики кризи художньої культури.

Технологія проблематизації змісту навчального матеріалу.

Виховний вплив на особистість учня безпосередньо самого процесу навчання, його організації, методів, форм. Спрямованість задачно-контекстних, дискусійно-діалогічних та навчально-ігрових методів на особистість дитини.

Діалог як інструмент впливу на ціннісно-смислову сферу учня, на актуалізацію творчого потенціалу мислення, почуттів, обґрунтованого осмислення навчальної проблеми. Технологія переведення учня в позицію рефлексії.

Методичні прийоми включення учнів початкової школи в ситуації вибору, самостійного ухвалення рішень, варіативного навчання в контексті виховання вільної особистості та демократизації освітньо-виховної системи.

Виховні можливості використання на уроці різних видів задач (задачі практико-перетворюючої, науково-пізнавальної спрямованості; задачі з елементами ціннісно-орієнтованої діяльності; задачі, що торкаються комунікаційних потреб людини; задачі художньо-естетичного, художньо-мистецького, художньо-екологічного спрямування, задачі з елементами смислопошукової, смислотворчої і діяльнісної рефлексії та ін.).

Використання контекстних задач (врахування ціннісних орієнтацій, потреб, інтересів, особистісних позицій учнів) з метою актуалізації їх особистісно значущого особого потенціалу.

Роль особистості вчителя в процесі реалізації виховних можливостей уроку: гуманізм (інтерес до особистості кожного учня, повага до нього, допомога йому, турбота про його емоційне благополуччя та ін.); наукова захопленість, широта кругозору, високий інтелектуальний рівень викладання, що допомагає формувати інтерес школярів до свого предмета, бачити зв'язок науки з життям; любов до своєї професіональної праці (сумлінність, радість при досягненні результатів); етика поведінки тощо.

Техніка педагогічного спілкування при взаємодії вчителя і учня на уроці. Педагогічне спілкування як творчий процес. Техніка саморегуляції психічного та фізичного стану вчителя. Техніка переконання.

Проблема взаємовідношення суб’єктів педагогічного процесу. Конфліктні ситуації в навчальному процесі та їх виховна роль. Стилі поведінки в різноманітних конфліктних ситуаціях: співробітництво, компроміс, уникнення, пристосування, суперництво (конкуренція). Загальний підхід до управління конфліктними ситуаціями. Технологія управління конфліктними ситуаціями: 1) попередження інциденту вирішенням конфліктної ситуації; 2) переведення її в педагогічну задачу; 3) моделювання пізнавальних конфліктних ситуацій в навчально-виховних цілях.

Майстерність вчителя в організації контролю за результатами навчально-пізнавальної діяльності та педагогічні умови ефективності його виховного впливу (яскраво виражена навчальна, розвивальна спрямованість, поєднана із самоконтролем; особистісна значущість і корисність для самого учня тощо).

Шляхи формування моральних стосунків між дітьми на уроці.