Хід виховної справи:

Наприклад: мотиваційний етап:

• Дискусія “До чого приводить людину розум?”.

1. визначення проблеми:

Вчитель – Діти, як ви вважаєте чого більше від людського розуму користі чи шкоди?

Діти – Користі.

Вч. – До чого приводить людський розум всі суспільства, що існували на землі?

Діти – До прогресу (розвитку, удосконалення, тощо).

Вч. – То чому ж така велика сила як релігія різних народів, а також наукова фантастика, яку ви читаєте в книжках та дивитеся в різних видах фільмів попереджає людство про його загибель у результаті науково-технічного прогресу?

2. Висловлювання дітьми своїх думок (4 учня).

Після виступу кожної дитини вчитель пропонує учасникам заходу підняти руку тим, хто поділяє таку думку.

3. Підведення підсумку з наступним оформленням висновку:

Вч. – Давайте разом подумаємо чого ж більше користі чи шкоди від людського розуму? Підніміть руку ті що вважають що шкоди. Тепер ті що думають навпаки, оскільки думки розділилися давайте зробимо коротенький аналіз. Для цього дамо відповідь на запитання: “яке основне значення людського розуму для розвитку суспільства, його науки, економіки без яких не можливий прогрес?”

Діти – За допомогою розуму відкриваються основні наукові закони, що застосовуються в економіці та побуті людиною, тощо.

Вч. – Чи можливо зарадити негативним наслідкам таких відкриттів та застосувань, приклади яких нам відомі як наслідки Чорнобильської трагедії, ядерної війни, отруєння навколишнього середовища, тощо? В якому випадку це можливо?

Діти – Якщо людство буде розсудливим, а розум людини буде досконалим.

Вч. – Отже досконалим ми будемо вважати те суспільство члени якого зможуть передбачати наперед позитивні та негативні наслідки своєї розумової діяльності та усувати можливість негативного застосування розумових здібностей людини. Якщо ви вважаєте що людству це доступно, то доведіть свою думку на прикладі народної мудрості, яка була відкрита ще зовсім недосвідченим суспільством.

Діти – Древнє прислів`я свідчить, що палиця має два кінця розуміючи, що один із них позитивний, а інший негативний.

Вч. – Оскільки ми з вами вже більш досконалі тому, що кожне наступне покоління має більші розумові здібності чим попереднє то ми можемо піти у своїх висновках значно далі. Давайте проведемо “науковий” експеримент: я ставлю проблему – ви її розв`язуєте за допомогою свого розуму. По-перше, що винайшло людство як основну перепону злу?

Діти – Закон (юридичний), що карає зло.

Вч. – Чи знаємо ми закони, що забороняють зло скоєне в результаті розумової діяльності людини?

Діти ………..

Вч. – Вони звісно існують, але ми можемо їх знати і не знати, однак трактувати їх може тільки юрист – спеціаліст в цій сфері, що має спеціальну освіту, бо юридичні закони це дуже тонка річ. Вони здійснюються на основі принципу “Не нашкодь!”, тому наступний раз я спеціально на ваше замовлення запрошу на зустріч із вами юриста, який і розкриє перед нами тонкощі цього права. А зараз ми спробуємо самі створити за допомогою нашого розуму декілька на нашу думку важливих законів про охорону результатів розумової діяльності та захисту їх від використання на користь зла. Для цього нам потрібно визначитися чи вважаємо ми себе людьми розумними та здатними творити закони? На це запитання ми маємо відповісти разом і так голосно як це відповідач силі вашого переконання в цьому. Спочатку відповідь ствердна (за визначеним вчителем сигналом). …. Тепер негативна. … Бачите дітей, що вважають цю роботу не розумною майже нема. Тому пропоную тим що вагаються почекати до кінця нашого експерименту і я буду сподіватися що ви зміните свою думку, адже важливі рішення ви маєте навчитися приймати самі. Це дуже серйозний крок на шляху до досконалого розуму.

- А тепер давайте визначимо які почуття керували нашим позитивним вибором. – Чи збагатили вони наше життя? – Чи потрібно нам вважати себе розумними поборниками добра? – Чим робить таке переконання нас сильнішими? – Отже це нам необхідно? (відповіді емоційно забарвлені надаються хором питання орієнтовні в залежності від рівня готовності дітей).

Передбачуваними результатами цього методу є боротьба позитивних (відчуття особистої значимості, почуття обов`язку, здивування, цікавість, любов до гарного життя, тощо) та негативних (невпевненість, побоювання, сумнів, тощо) почуттів, що відповідно веде до боротьби мотивів, а від неї до визначення у особистій мотивації, яка підкріплюється керованим емоційним стимулюванням позитивних почуттів впевненості (див. вище), котрі забезпечують збереження та реалізацію потреб інтелектуального самовдосконалення, що виникли в результаті розв`язку протиріччя між зовнішніми (соціальними) та внутрішніми (особистісно-психологічними) вимогами учня до самого себе. Їх коротко можна вказати в кінці запису даного методу. Перераховуючи домінуючі мотиви самовдосконалення дітей в тому чи іншому плані, як результати даного етапу, педагог має враховувати, що його кінцевою метою є сформованість соціально-психологічної готовності дітей до визначення або ж сприйняття запропонованої вихователем мети заходу, як своєї особистої, що відображає наявність стійкої установки класу на подальше засвоєння, актуалізацію та адаптацію (інтелектуальних) цінностей до свого особистого досвіду.

Відтворюючи детально зміст подальших етапів виховної справи, педагог отримує в результаті те, що в сучасній шкільній практиці називається сценарієм.