7.2.2.1. Платіж через чеки

Чек — це вид цінного папера, грошовий документ строго встанов­леної законом форми, що містить наказ (у письмовій формі) влас­ника рахунка (чекодавця) банку чекодавця про виплату власникові чека зазначеної в ньому суми грошей за його пред'явленням або протягом терміну, встановленого законодавством, сплатити суму бенефіціару чи конкретній особі, що представляє бенефіціара.

Більшість країн керуються нормами Женевської конвенції про чек 1931 p., що регулюють чековий обіг. Англія, США і ряд інших країн дотримуються принципів англійського Закону про переказні векселі 1882 p., відповідно до якого чек розглядається як переказний вексель на банк із платежем за пред'явленням.

На чеку повинні мати місце ряд необхідних, визначених зако­нодавством реквізитів, відсутність яких може призвести до його визнання в якості недійсного і не підлягаючого сплаті.

Чек може виступати як платіжний засіб. Однак борг чекодав­ця залишається в повній силі до моменту оплати банком чека наявними коштами або зарахування суми чека на поточний ра­хунок пред'явника.

Чек не є елементом кредитування і підлягає оплаті, як уже відзна­чалося, за пред'явленням, тому термін його звертання обмежений.

Для того, щоб чек став надійним способом забезпечення пла­тежу, сплата за ним повинна бути гарантована третьою особою (авалістом) шляхом відповідного напису на самому чеку або на прикріпленому до нього листі (алонжі). Такими авалістами мо­жуть бути самі банки.

7.2.2.2. Вексель

Вексель виконує функцію, аналогічну функції грошей: висту­пає як засіб платежу. Він дає бізнесменам можливість оплачува­ти свої покупки з відстрочкою, постачальникам дозволяє порівняно легко одержувати кредит у формі обліку векселів, термін пла­тежу яких ще не наступив. Можна сказати, що вексель з розвит­ком товарно-кредитних відносин перетворюється в універсаль­ний кредитно-розрахунковий інструмент фінансової системи. Він виконує не тільки функції засобу платежу, кредитних грошей, але й сам є об'єктом купівлі-продажу, обліку, застави і т.ін. Точніше, вексель являє собою «сурогат грошей» завдяки досить нескладній практиці передавальних записів, а також солідарної відповідаль­ності, що пов'язує всіх учасників за векселем. Таким чином, век­сель, здобуваючи еластичність і рухливість, може служити засо­бом обертання і платежу, практично заміняючи собою гроші.

Векселі значно прискорюють розрахунки, тому що той самий вексель здатний погасити кілька грошових зобов'язань. Крім того, якщо платіж за векселем не пішов від боржника, кредитор може шляхом регресу висунути свою вимогу до нього з своїх векселепопередників, що виявиться платоспроможним. У процесі ево­люції вексель набув визначених властивостей грошових доку­ментів, що іменуються цінними паперами. За своєю правовою при­родою вексель у країнах континентального права являє собою кош­товний грошовий папір, а в країнах загального права він кваліфі­кується як оборотний документ.

7.2.2.3. Поштовий переказ

Поштовий переказ (поштове платіжне доручення — Mail Transfer) являє собою письмове платіжне доручення, що висилається одним банком іншому (закордонному), яке може бути аутентифіковано як підписане відповідною посадовою особою в банку, що висилає, і являє собою вказівку іншому банку виплатити ви­значену суму грошей зазначеному бенефіціару (чи за розпоря­дженням зазначеного бенефіціара). Поштовий переказ надси­лається банком, що видав розпорядження у закордонний банк авіа­поштою. На відміну від банківської тратти поштовий переказ висилається самим банком іншому банку, а не клієнтом банку за­кордонному постачальнику.

Наприклад, український покупець просить свій банк перевес­ти іноземному (приміром італійському) продавцю 100 000 лір на його рахунок № 123456 в оплату інвойсу № 1 і дебетувати свій рахунок № 987654.

Український банк після одержання інструкцій від покупця пе­ревіряє правильність заповнення заяви на переказ, відповідність реквізитів бенефіціара (покупця), банку бенефіціара, їх адреси, з'ясовує, чи дозволяє залишок на рахунку покупця відшкодувати поштово-телексні витрати українського банку й оплатити комі­сію за переказ (див. рис. 18).

Рис. 18. Схема поштового переказу

Далі український банк дебетує в себе рахунок українського покупця відповідно до його вказівок, а потім відсилає інструкції своєму банку-кореспонденту в Італії, вказуючи всі подробиці платежу. Ці інструкції повинні бути такі, щоб можна було пере­вірити їх дійсність за допомогою підпису офіційної особи україн­ського банку, уповноваженого завіряти документи. Італійський банк повинен мати список підписів уповноважених осіб, що мо­жуть розпорядитися про виплату за поштовим дорученням. У цих інструкціях повинне міститися розпорядження про дебетований рахунок українського банку, що ведеться в італійському банку. Італійський банк дебетує рахунок українського кореспондента і робить виплату грошей бенефіціару.

Оскільки поштовий переказ посилається авіапоштою, це швид­ший метод платежу, ніж банківська тратта. Однак завжди існує ймовірність, що інструкції будуть затримані чи загублені. Крім того, за останні роки листи-розпорядження практично втратили своє значення через недостатню надійність, а також у зв'язку з досить високими витратами на обробку. На них приходиться не більше 4 % від загальної кількості платіжних доручень.

В умовах розвитку систем телекомунікацій поштовий пере­каз поступово замінюється більш прогресивними і сучасними методами платежів.