Функції техніки в системі "людина-техніка"

Головне призначення техніки - часткова або повна заміна виробничих функцій людини з метою полегшення праці і підвищення її продуктивності. Техніка дає можливість на основі пізнання законів природи суттєво підвищити ефективність трудових зусиль людини, розширити її можливості у процесі доцільної трудової діяльності, з її допомогою раціонально використовують природні ресурси, освоюють надра Землі, Світовий океан, повітряний і космічний простір.

У процесі праці люди і техніка перебувають у складних взаємовідношеннях, де в кінцевому рахунку провідна і визначальна роль належить людині. Можна визначити дві групи зв'язків, які характеризують взаємовідношення між людьми і технікою в умовах виробництва. По-перше, це зв'язки, що виникають у процесі створення техніки; по-друге, - зв'язки, що складуються в процесі використання техніки.

Людина, створюючи техніку, об'єктивізує в ній себе, втілює в ній свої сутнісні сили. Відображенням сутнісної сили слід вважати спроможність до праці, суспільну потребу постійно відтворювати процес праці. Саме заради наступної доцільної діяльності і створюється техніка. З самого початку в процесі створення техніки в ній закладається певна програма функціонування, пов'язана з використанням її як засобу праці. Таким чином, створення техніки є необхідною передумовою постійного відтворення процесу праці, постійного відтворення існування і життєдіяльності людського суспільств, постійна реалізація найважливіших сутнісних сил людини. Через те, що з часом праця стає дедалі різноманітнішою, вже тут з'ясовується, що техніка завдяки своєму найрізноманітнішому призначенню може перебувати у зв'язку не тільки з матеріальним виробництвом, а й з будь-якими сферами суспільного життя, які висувають замовлення на створення певної техніки, ставлячи перед нею конкретні вимоги. Люди виявляють ці соціальні потреби у техніці через свою доцільну діяльність, реалізують їх практично в нових засобах праці та в удосконаленні існуючих.

Створення техніки це не тільки процес реалізації соціальної потреби в постійному відтворенні самого процесу праці, а й відображення здатності людини до правильного сприймання законів природи та творчого їх застосування. А це означає, що, створюючи техніку, люди реалізують свої знання про навколишню природу і суспільне життя; і не тільки знання про навколишній світ, а й самопізнання, адже створюючи нове, людина, усвідомлює себе як істота здатна до праці, ураховують свої власні можливості і потреби, пов'язані з відтворенням і розвитком трудової діяльності.

Якщо у першому випадку (під час створення) техніка виступає як мета процесу праці, що підлягає реалізації, і його кінцевий результат, який у більшою чи меншою мірою відповідає цій меті, то у другому випадку (під час використання) вона уособлює в собі минулу працю, її соціальну сутність і одночасно виступає як засіб поточної і наступної праці.

У процесі використання техніки між нею і людиною встановлюються безпосередні зв'язки, які існують у межах системи "людина-техніка". Незалежно від того, наскільки складна техніка, незалежно від функцій, що виконує вона і люди, завжди потрібне узгодження речових і особових елементів, тобто узгодження між людиною і технікою, яке здійснюється за різними напрямками.

Тому що техніка, будучи засобом праці певного призначення, являє собою річ або комплекс речей з тими або іншими фізичними, хімічними та іншими властивостями, тому, що вона ґрунтується на використанні тих чи інших природних процесів, необхідне її узгодження з тілесними властивостями людини. Тепер це особливо актуально у зв'язку з застосуванням у техніці нових матеріалів та процесів, а також у зв'язку зі створенням технічних засобів, які працюють на високих і понадвисоких параметрах. Завдання полягає в тому, щоб, створюючи нову техніку, заздалегідь ураховувати можливі негативні впливи на людину і намагатися позбавитися їх.

Узгодження тілесних властивостей людини з відповідною технікою необхідне і в інших відношеннях. Навіть під час використання найпростіших знарядь праці люди підбирають їх не тільки в залежності від своєї фізичної сили, спритності, уміння і майстерності, а й у залежності від будови свого організму. І це природно, бо знаряддя праці і особливо ручної праці, є продовженням чи доповненням органів людського тіла і повинні узгоджуватись з ними.

Сучасна техніка викликає серйозні зрушення в узгодженні особово-речових елементів процесу праці, в узгодженні між людьми і технікою. Центр ваги помітно зміщується в бік психофізіологічних особливостей і здібностей людини. Саме вони набувають особливого значення, адже в сучасних технічних системах на долю людини випадає роль особливо важливої ланки системи контролю і управління.

Узгодження між технікою і психофізіологічними особливостями людини в кінцевому рахунку випливають з тих функцій, які випадають їм в процесі праці і підпорядковуються їм. Функціональні зв'язки між людьми і технікою закладаються ще в процесі створення та виготовлення техніки, адже будь-які знаряддя праці і засоби праці, включаючи найбільш складні і досконалі, призначені для того, щоб або допомагати людині, або заміняти її при виконанні певних трудових функцій і операцій. Іншими словами, матеріалізуючи в техніці самих себе, свої цілі, люди закладають у неї певну програму можливих операцій і функцій, але одночасно програмується і необхідна діяльність самих людей, їхні операції і функції. Таким чином, створення техніки завжди має на увазі людину, яка буде її використовувати, тобто означає, по суті справи, створення системи "людина-техніка", призначеної для виконання певних функцій цілісного порядку, а також розподіл і зв'язок функцій особових і речових елементів усередині цієї системи.

Розвиток техніки, створення нових знарядь праці веде до зміни ролі і місця людини у виробничих процесах. Окремі операції, які раніше виконувала людина, поступово передаються машинам. Головними функціями людини у виробництві стають програмування, управління і контроль. На цій основі виникають нові форми взаємозв'язку фізичної і розумової праці.

Розвиток техніки веде і до зміни умов праці людини. Можна відзначити три головні тенденції таких змін: по-перше, збільшується інтелектуальне навантаження на кожного учасника виробничого процесу; по-друге, людина дедалі більше відділяється від об'єктів, якими вона повинна керувати, у зв'язку з цим стан цих об'єктів сприймається не безпосередньо, а опосередковано через систему технічних засобів (наприклад, пульти керування, дисплеї тощо). Нарешті, в умовах сучасної техніки значно зростають вимоги до швидкості дій робітника, зумовлених підвищенням швидкостей виробничих процесів.

Аналіз змісту і специфіки компонентів системи «людина-техніка» дає можливість зробити висновок про наявність між ними різноманітних системоутворюючих зв'язків і відношень, характер яких відображає функції людини в процесі її діяльності. Всю різноманітність зв'язків між людиною і технікою можна уявити у вигляді двох основних видів відношень між ними - координації і субординації.

Координаційний зв'язок полягає у взаємозумовленості, погодженості, взаємному доповненні функцій людини і техніки з метою виконання всією системою "людина-техніка" поставлених перед нею завдань. Координаційне відношення являє собою існування трьох видів зв'язків між людиною і технікою - організаційних, функціональних і структурних.

Наявність організаційних зв'язків зумовлює єдність, цілісність системи. Вони проявляються в залежності від властивостей кожного з компонентів системи, від специфіки завдань, які виконуються системою в цілому. Цей вид зв'язку викликає взаємну якісну зміну компонентів і є причиною того, що кожна конкретна система "людина-техніка" висуває певні вимоги до якісних характеристик людини і техніки. Ці зв'язки забезпечують також сумісність людини і техніки у межах єдиного комплексу. Функціональний зв'язок зумовлює конкретний розподіл функцій, властивих цілій системі "людина-техніка", між її компонентами. Цей вид зв'язку забезпечує послідовний перерозподіл функцій усередині єдиного функціонального комплексу в процесі його розвитку, який полягає в тому, що техніці передаються певні фукнції, котрі виконувала досі людина. Цей вид зв'язку визначає також цілісність системи за будь-якого перерозподілу функцій між її компонентами, тобто на будь-якому рівні удосконалення техніки.

Структурні зв’язки зумовлюють залежність організаційної структури системи "людина-техніка" від специфіки завдань, котрі розв'язуються нею. Цей вид зв’язків, закономірність і необхідність усіх подій і явищ детермінує організаційно-структурну взаємозалежність компонентів системи, згідно з якою зміна структури техніки безпосередньо відбиваються на організаційній структурі трудового колективу. Зв'язки цього виду забезпечують гнучкість, можливість адаптуватися, змінити характер системи в різних умовах її функціонування. Відношення субординації, яке грунтується на відмінності соціальної ролі компонентів системи "людина-техніка", визначає ступінь і характер участі кожного з них у вирішенні завдань, які стоять перед системою в цілому. Цей вид відношень є основним для системи, бо субординаційні відношення підкреслюють взаємопідпорядкованість, ієрархічність компонентів системи, яка грунтується на визначальній, панівній ролі людини по відношенню до техніки.

Субординаційні відношення у системі "людина-техніка" зумовлюють існування таких видів зв'язку між її компонентами: генетичного, пізнавального і управління. Генетичній зв'язок найбільш виразно проявляється в соціальній ролі техніки як доповнення до звичайних органів людини з метою розширення їх функцій. Пізнавальний зв'язок зумовлюється сутністю техніки як матеріалізованої сили знань людини, як критерію реальності цих знань, визначеного на основі пізнавальної діяльності людини. Зв'язок управління зумовлюється необхідністю здійснення людиною постійного контролю за функціонуванням техніки, а також забезпечення її цілеспрямованого використання для вирішення виробничих завдань. Цей вид зв'язку свідчить про необхідність участі людини у процесі прийняття рішень на будь-якому рівні розвитку техніки.