7)Загальне вчення про методи теорії держави і права.

Поняття і структура методології.

Вчення про парадигми, принципи і методи наукового пізнання називається методологією.

В структурі методології теорії держави і права існує три рівня: рівень парадигм, рівень принципів і рівень методів.

Парадигму можна визначити як сукупність пізнавальних принципів та прийомів відображення процесів у державно-правовій сфері, що визначають логіку організації знань, модель теоретичного тлумачення однотипної групи.

Існує два типи парадигм: загальнотеоретичні (теологічна, натуралістична, соціальна) і юридичні (позитивістська, природно-правова, історична).

Так, теологічна парадигма (Фома Аквінський) інтерпретує державу і право як надприродні прояви Божої волі.

Натуралістична парадигма (Жан Боден) тлумачить державу і право у контексті домінуючого впливу позасоціальних, природних чинників: ґрунту, географічного середовища, клімату, вроджених якостей людини, її інстинктів тощо.

Соціальна парадигма пояснює природу держави і права впливом соціально-економічних та соціокультурних чинників(Карл Маркс).

Позитивістська парадигма (Джон Остін, Габриель Шершиневич) відстоювала ідею права як примусового порядку, що утворюється державою.

Природно-правова парадигма (Гуго Гроцій) визначало право як те, що не суперечить справедливості.

Історична парадигма (Георг Пухта) вважала державу і право формою втілення “народного духу”.

Другий рівень – рівень принципів опирається на найбільш загальні засади, що дозволяють йому виражати природу і сутність державно-правових явищ. Такими принципами є принцип об’єктивності, принцип плюралізму і принцип конкретності.

Принцип об’єктивності полягає у прагненні теорії держави і права до істини, що полягає в об’єктивному відображенні державно-правової дійсності, закономірностей її виникнення та тенденцій розвитку.

Принцип плюралізму виражається у можливості дослідження держави і права з різних позицій, а також у повазі іншої точки зору. Він дозволяє сформувати повну уяву про державно-правові явища, утворити найбільш оптимальну систему суджень, в яких поєдналися б переваги різних шкіл та підходів.

Принцип конкретності полягає у тому, що саме завдяки цьому принципу досягається єдність теорії і практики.

Третій рівень – рівень методів.

Методи теорії держави і права – це ті способи, підходи, прийоми, що використовуються нею для пізнання свого предмета й отримання наукових результатів.

Будь-яка теорія, використовуючи свої методи пізнання, несе крихти знань у загальну скарбничку, дозволяючи повніше і глибше зрозуміти ті або інші грані досліджуваних явищ. На нашу думку, сьогодні найбільш прийнятним для теорії держави і права є конструктивно-критичний підхід до аналізу й оцінки минулих і сучасних державно-правових вчень.

11) Формально-юридичний метод пізнання державно-правових явищ і метод правового модулювання. Формально-юридичний метод. Він допомагає описати, класифікувати і систематизувати державно-правові феномени, досліджувати їх зовнішні і внутрішні форми. У ньому використовуються такі прийоми: аналіз джерел (форм) права, формальної визначеності права як його найважливішої властивості; дослідження внутрішнього змісту правових норм і права в цілому, правил юридичної техніки; методи систематизації нормативного матеріалу тощо. Правове моделювання. полягає в тому, що між різними правовими і державними явищами існує деяка подібність і тому, знаючи властивості й ознаки одного з них (моделі), можна досить точно судити про інше. Цей метод також спрямовано на пошук оптимальної для умов конкретної країни структури державних і правових інститутів, який здійснюється шляхом ідеального відтворення досліджуваних об’єктів стосовно конкретної ситуації. Так філософи минулого розробили модель правової держави. “Накладаючи” зазначену модельна Україну, можна з’ясувати, чи є вона правовою державою чи ні. Крім того, даним метод дозволяє оновити категоріальний апарат науки, передбачити можливі тенденції розвитку держави і права.