38)Теорія національної держави.

Прихильниками цієї теорії були італієць П.С. Манчині, німець А. Гітлер, бельгієць Лоран, росіяни О. Градовський та М. Данилевський, українці М. Міхновський, Д. Донцов, В. Липинський, М. Костомаров, Т. Шевченко та інші.

Ця теорія спочатку виникла як гасло створення національної держави в рамках формування національного ринку за часів феодалізму. Тоді вона мала позитивне значення і сприяла історичному прогресу.

Нині ця теорія набула поширення у країнах колишнього СРСР, Східної та Південно-Східної Європи. У деяких державах, наприклад, Естонії та Латвії, вона поступово набуває статусу офіційної доктрини.

Теорія національної держави може мати етнічний зміст і тоді вона стає небезпечною. Це пояснюється як її перетворенням у теорію національної винятковості („Україна для українців”), так і породженням недовіри між людьми різних національностей. В умовах багатонаціональних держав це неминуче веде до конфронтацій, насильства і ворожнечі.

Інший підхід, що апелює до поняття нації не як синоніму етносу, а як до політичної категорії, має позитивний потенціал, адже враховує реальний стан міжнаціональних стосунків та інтереси національно-етнічних меншин.

39)Громадянське суспільство: поняття, взаємодія з державою та структура.

Питання про співвідношення суспільства і держави піднімає проблему громадянського суспільства.

Загалом його можна визначити як сукупність неполітичних відносин (економічних, духовно-моральних, релігійних, культурних) громадян та їх асоціацій, заснованих на принципах самодіяльності, непідлеглості та автономії стосовно держави.

Однак, виключення політичних відносин одразу дозволяє зробити висновок про існування розвиненого громадянського суспільства в умовах авторитарного режиму, а це – не так.

Інше визначення говорить про те, що громадянське суспільство – це сукупність особисто вільних індивідів.

Якщо розглядати громадянське суспільство з точки зору політології та соціології, то таке визначення є повним. Проте з точки зору теорії держави і права таке визначення є недостатнім, адже не торкається відносин між громадянським суспільством і державою.

З цієї точки зору, можна зазначити, що громадянське суспільство – це система відносин у суспільстві, прямо не урегульованих державою за допомогою права.

Те, що відносини в громадянському суспільстві не врегульовані державою безпосередньо за допомогою права не означає, що громадянське суспільство не взаємодіє з державою. Навпаки, в умовах розвиненого громадянського суспільства держава:

Підпорядковує свою діяльність служінню цьому суспільству.

Забезпечує рівні можливості для всіх людей в усіх сферах їхньої життєдіяльності на засадах соціальної справедливості.

Не втручається в особисте життя людини.

Регулює суспільні відносини в межах діючого законодавства.

Наділяє члена суспільства економічною свободою, тобто правом вибору форм і видів трудової діяльності, у тому числі підприємницької, свободою ідеологічною і політичною; правом приватної власності тощо.

Тобто можна сказати, що в даному випадку держава і громадянське суспільство є рівнозначними елементами суспільства взагалі. Крім того громадянське суспільство функціонує на засадах демократії і права. Останнє слід розуміти так, що право може регулювати порядок утворення і функціонування структурних елементів громадянського суспільства, однак безпосередньо закон не регулює відносини між людьми, що входять до зазначених елементів. Це означає, що, наприклад, відносини між членами політичної партії не регулюються нормами права: для цього існують корпоративні норми. В даному випадку партія є структурним елементом громадянського суспільства. До таких елементів також відносяться різноманітні об’єднання громадян, масові рухи тощо.

Громадянське суспільство – це продукт взаємодії особисто вільних індивідів, що утворився без державного втручання.

Структура громадянського суспільства – це внутрішній устрій зазначеного суспільства, що відображає різноманітність та взаємодію його складових елементів, які забезпечують його цілісність та динамізм розвитку.

Структура громадянського суспільства складається з таких систем, як соціальна, економічна, політична, духовно-культурна та інформаційна.

Економічна система являє собою сукупність економічних інститутів та відносин, у які вступають люди у процесі реалізації відносин власності, виробництва, розподілу, обміну та споживання сукупного суспільного продукту.

Політична система утворюється за рахунок цілісних само-врегульованих елементів, що пов’язані з владою. Структурними елементами громадянського суспільства тут можуть бути держава, політичні партії, рухи та групи тиску.

Соціальна система охоплює сукупність об’єктивно сформованих спілок людей та взаємовідносин між ними. До соціальної системи громадянського суспільства належить родина; громадські організації (у т.ч. церква) тощо.

Духовно-культурна система утворюється з відносин між людьми, їх об’єднаннями, державою та суспільством у цілому з приводу духовно-культурних благ і відповідних матеріалізованих інститутів та установ (релігійних, освітянських, культурних, наукових), за допомогою яких реалізуються ці відносини.

Інформаційна система складається в результаті спілкування людей між собою безпосередньо і за допомогою засобів масової інформації. Елементами інформаційної системи громадянського суспільства виступають суспільні, муніципальні та приватні організації, установи та підприємства, а також громадяни та їх об’єднання, що створюють засоби масової інформації.