31) Теорія плюралістичної демократії.

Її представниками були Г. Ласки, М. Дюверже, Р. Дарендорф, Р. Даль, Р. Аллен, Д. Рісмен, Г. Парсонс та ін. Зміст теорії полягає в тому, що в сучасному суспільстві, по суті, класи перестали існувати і тому влада втратила класовий характер. Суспільство є сукупністю взаємодіючих соціальних об'єднань людей (страт), утворених за різними ознаками: коло інтересів, місце проживання, професія, вік, релігія тощо. Таким чином, в наявності є страти юнаків і старих, пивоварів і спортсменів тощо. Оскільки зазначені інтереси не є антагоністичними, то і відносини між стратами позбавлені антагонізму.

Для відображення соціальних інтересів створюються відповідні зацікавлені об’єднання – групи тиску. Це профспілки, асоціації підприємців, пацифістські чи патріотичні організації, релігійні, спортивні та культурні об’єднання. Кожна група тиску діє у власних інтересах, а не керується загальною метою. Для задоволення інтересів соціальних страт, що вони представляють, групи тиску беруть участь у політичному житті, використовуючи загальне виборче право, право на об’єднання у політичні партії та громадсько-політичні організації, прагнуть отримати доступ до ЗМІ з метою формування суспільної думки.

Механізм політичної влади, прийняття урядом тих чи інших політичних рішень у цих умовах стає результатом взаємодії різних політичних сил, їх конкуренції, що сприяє виробленню загального інтересу та встановленню класового миру. У зв’язку з цим політична система розглядається як певний баланс сил між конфліктуючими економічними, етнічними, релігійними, професійними та іншими верствами та асоціаціями. Кожна з них впливає на формування політики, однак жодна з них не має монополії на владу. Відбувається своєрідна дифузія політичної влади між державними та недержавними інститутами. Таким чином, різноманітні суспільні інтереси максимально враховуються і вважається, що саме такому плюралізму, здійснюється народовладдя.

Звідси витікає положення про роль держави в умовах „плюралістичної демократії”: держава є лише знаряддям узгодження різних груп, нейтральний арбітр між конкуруючими політичними групами, основне призначення якого полягає у не допущенні переваги одних над іншими, тобто у охороні умов вільної конкуренції. При цьому діяльність „зацікавлених” груп тиску зображується не як пов’язана з державою: переговори з іншими групами та укладення угод (наприклад, колективних угод між профспілками та підприємцями) стають різними формами тиску на інші групи.

32)Теорія «держави загально благоденства».

Криза 1929-33 рр. змусило суспільство відмовитись від ліберальних поглядів на державу як на своєрідного „нічного сторожа”, яка не втручається у суспільне життя, окрім випадків правопорушень.

Стало очевидним, що ринкова стихія не в змозі бути ефективним регулятором. Саме необхідність покладення на державу завдання стати регулятором економічних відносин і викликала до життя концепцію держави загального благоденства.

Її основи сформулював в 30-і роки Д. Кейнс. Згодом його погляди були розвинуті в працях, авторами яких були Д. Мюрдаль, А. Пигу, К. Боулдинг, В. Мунд, Дж. Стречі та ін.

Зміст даної теорії полягає в тому, що держава стала надкласовою, виражає інтереси всього населення, забезпечує благоденство усім. Базою цієї теорії послужили безумовні успіхи розвинутих країн у здійсненні великих державних програм у культурній, соціальній та інших сферах, у забезпеченні високого рівня життя населення. Теорія підкреслювала цінність кожної людської особистості і ставила її інтереси в основу діяльності держави.

Прихильники цієї теорії вважали, що репресивно-каральні функції держави відмирають за рахунок розширення соціально-економічних функцій: державного регулювання економіки, соціальних послуг (культурно-освітня функція, охорона здоров’я, пенсійне забезпечення тощо).

Своє соціальне призначення така держава реалізує шляхом:

- Націоналізації найважливіших галузей промисловості.

- Впливу на ринок шляхом політики цін, державних замовлень, інвестицій, кредитної політики тощо.

- Проектування соціально-економічного розвитку.

- Здійснення широкої політик соціальних послуг, соціального страхування і забезпечення, підтримки високого рівня законності, допомога малозабезпеченим верствам населення.

- Захисту працівників від надмірної експлуатації з боку роботодавців.

Позитивним у теорії держави загального благоденства було те, що вона обґрунтовувала пріоритет загальнолюдських цінностей, інтереси та права людини. Її ж недоліком було те, що «загальне благоденство» забезпечувалося за рахунок перенесення центру експлуатації на напівколоніальні держави та на держави, що розвиваються, рівень життя населення в яких є досить низьким, а його значна частина живе на рівні злидарства.