4. Поняття про наукове повідомлення

Повідомлення – невеликий публічний виступ, невелика доповідь на якусь тему. Повідомлення здебільшого пишуть за одним джерелом. На відміну від наукового повідомлення, наукова доповідь становить критичний огляд і вивчення ряду публікацій учених методами наукового опрацювання літератури.

Етапи підготовки до виголошення наукового повідомлення

1. Дібрати і ретельно опрацювати одне чи декілька наукових джерел.

2. Скласти план повідомлення.

3. Визначити проблеми дискусійного характеру та принципи їх презентації.

4. Оформити повідомлення у письмовому вигляді, пам’ятаючи про важливі структурні елементи наукового тексту (вступ, основна частина, висновки). Грамотно подати цитати, бібліографічні посилання.

5. Перевірити матеріали повідомлення на відповідність таким вимогам, як логіка викладу, точність інформації, дотримання мовних норм.

6. Спрогнозувати можливі запитання слухачів, продумати відповіді.

Виголосити повідомлення вдома перед уявними чи реальними слухачами.

Контрольні питання:

1. Що таке апарат книги, назвіть його складові.

2. Дайте визначення конспекту, назвіть його структуру.

3. Які етапи конспектування ви знаєте?

4. Які різновиди плану вам відомі?

5. Що ви розумієте під тезами?

6. Охарактеризуйте реферат як форму науково-дослідної роботи.

7. Які різновиди рефератів існують?

8. Чим відрізняється наукове повідомлення і наукова доповідь?

Тема 5. Підготовка кваліфікаційної роботи. Мовне оформлення результатів наукової роботи план

1. Правила оформлення наукової роботи

2. Рецензія та відгук на наукову роботу

3. Класифікація друкованих джерел інформації

4. Загальні правила цитування і посилання на використані джерела.

5. Оформлення списку використаних джерел

1. Правила оформлення наукової роботи

Написання наукової роботи (курсової, дипломної, магістерської, статті, кандидатської, докторської дисертації, монографії тощо) є завершальним етапом будь-якого дослідження. У процесі написання роботи виявляють результати дослідження, уміння працювати з літературою, застосовувати на практиці та творчо осмислювати процеси, що відбуваються в різних галузях, тобто застосовувати здобуті знання на практиці.

Наукову роботу потрібно оформляти відповідно до державного чинного стандарту України (ДСТУ 3008–95. Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення).

Структура наукової роботи: титульна сторінка, зміст, перелік умовних скорочень, вступ, основна частина, висновки, список використаних джерел, додатки (за необхідності).

Текст основної частини наукової роботи поділяють на розділи, підрозділи, пункти, підпункти. Кожну структурну частину роботи починають з нової сторінки.

Зовнішнім вираженням композиційної будови будь-якого тексту є рубрикація.

Рубрикація (лат. rubrica - заголовок закону) наукового тексту - чіткий і логічний поділ на певні частини.

Ступінь складності рубрикації залежить від обсягу, тематики, призначення наукового тексту. Найпростішим елементом рубрики є абзац.

Характеристика цього складника викладена у вимо­гах Вищої атестаційної комісії України до дисертацій. Нумерують сторінки, розділи, підрозділи, пункти, під­пункти, рисунки, таблиці, формули арабськими цифра­ми. Порядковий номер ставлять після цих елементів (РОЗДІЛ 1; Таблиця 1.1).

Заголовки розділів друкують великими літерами з нового рядка. Крапки після номера, як і після заголовка, не ставлять. Структурні частини ЗМІСТ, ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, ВСТУП, ВИСНОВКИ, СПИ­СОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ не мають порядково­го номера.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і поряд­кового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. У кінці номера підрозділу також повинна стояти крап­ка, наприклад: «2.3.» (третій підрозділ другого розді­лу). У тому самому рядку пишуть заголовок підрозділу.

Наступний етап - складання плану-наукового тексту – короткого запису який окреслює послідовність викладу думки, розкриває зміст тексту, відновлює його в пам’яті. План - каркас майбутньої праці. Його важливі ознаки: чіткість, логічність і лаконічність у формулю­ванні пунктів.

План наукового тексту складають, враховуючи такі загальноприйняті принципи:

1) встановлення структури тексту (вступ, основна частина, висновки, додатки);

2) з'ясування важливих питань у межах кожної частини;

3) формулювання пунктів і підпунктів плану.

У процесі роботи над текстом план змінюють, уточ­нюють, доповнюють. Інколи корисно складати кілька варіантів плану тексту, що увиразнює уявлення про предмет дослідження.

План повинен бути наочним і відображати послідов­ність викладу матеріалу. Шляхом складання плану можна з'ясувати ступінь засвоєння тексту (відтворити його у пам'яті), виявити повтори, непослідовність у викладі змісту.

За інформаційною наповнюваністю розрізняють прості плани (складаються з основних пунктів-тем, що викладені послідовно і відображають логіку тексту) і складні (містять основні пункти і підпункти, які конкретизують і деталізують зміст пунктів). За мовним оформленням плани бувають питальними (у вигля­ді логічних питань), називними (у формі називних речень), тезовими (у вигляді тез), цитатними (як пункти плану використовують речення з тексту). Робочі плани складають упродовж виконання ква­ліфікаційної наукової роботи. У них узагальнено пода­ють характеристику предмета дослідження, перелік завдань за схемою «історія — теорія — практика», які потребують розв'язання; визначають необхідну кіль­кість розділів, підрозділів та їх найменування. У проце­сі написання наукової роботи робочий план декілька разів уточнюють і доповнюють.

Заголовки частин друкують великими літерами, при цьому не допускаються підкреслення, оформлення різними кольорами, а також перенос заголовків.

Заголовки підрозділів друкують у тому самому рядку після індексу маленькими літерами (крім першої великої). Можна виділити жирним шрифтом. Після заголовка крапка не ставиться.

Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацу. Такий заголовок можна підкреслити або виділити курсивом, а в кінці його поставити крапку.

Відстань між назвою розділу та текстом (підрозділу, параграфа, пункту) - 3 – 4 інтервали.

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.

Сторінки рахують з титульної, але номер на ній не ставиться. Починаючи з другої сторінки, нумерують або у правому верхньому куті, або посередині верхнього поля без будь-яких графічних позначок. Наскрізну нумерацію зберігають до останньої сторінки роботи.

Номер розділу вказують після слова «РОЗДІЛ» без крапки. У новому рядку друкують назву розділу.

Існує спосіб оформлення: з абзацу пишуть слово «Розділ» та його номер, ставлять крапку і в тому ж рядку вказують назву розділу.

Підрозділи нумерують у кожному розділі. Номер підрозділу складається з номера розділу та порядкового номера підрозділу, між якими ставиться крапка, наприклад: 1.2 (другий підрозділ першого розділу). У тому ж рядку наводять заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. У тому самому рядку наводять заголовок підрозділу.

Підпункти нумерують у кожному пункті за такими ж правилами.

Не мають порядкового номера такі структурні частини наукової роботи, як: зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел.

Схема побудови вступу наукової роботи стандартна: обґрунтування актуальності наукової проблеми; характеристика наявних за цією темою теоретич­них і практичних досліджень, історія питання; визначення предмета дослідження, мети, гіпоте­зи, завдань; обґрунтування використаних методів.

Для обґрунтування вибору теми та її актуальності використовують такі мовні засоби: проблема... має пер­шорядне, наукове, теоретичне, практичне значення; проблема актуальна, цікава, доцільна, не втратила свого значення, актуальності тощо.

В огляді літератури подають наукові джерела, що висвітлюють історію розвитку проблеми: теоретичні роботи, які повною мірою чи частково розкривають про­блему, виокремлюють потребу у власному дослідженні. Мовні засоби цього складника такі: з указаної (назва­ної, цієї) проблеми існує...; наявна значна кількість...; недостатня кількість публікацій, робіт, досліджень.

Мета дослідження - це уявлення про резуль­тат роботи. Її визначають на основі більш конкретного, детального опису теми дослідження. Для формулюван­ня мети дослідження використовують такі конструкції: дипломна робота присвячена вивченню, розгляду, дослі­дженню, опису, вирішенню... .

Завдання дослідження в сукупності повинні давати уявлення, що слід зробити для досягнення мети. У науковій роботі формулюють, як правило, від 3 до 7 завдань.

Серед мовних засобів оформлення завдань переважають дієслова вивчити, дослідити, описати, проаналізувати, розглянути, визначити, встановити, обґрунтувати, виявити, перевірити, довести, показа­ти, апробувати тощо, а також іменники фактори, під­ходи, роль, доцільність, форми, методи, прийоми, тех­нології, критерії, особливості та ін.

Для досягнення поставленої мети і розв'язання зав­дань у роботі виокремлюють методи. Це шляхи, спо­соби досягнення поставленої мети і завдань досліджен­ня, своєрідні науково обґрунтовані алгоритми засто­сування визначених, у т. ч. розумових, дій та операцій для пізнання предмета дослідження.

Наукова робота (курсова, дипломна) – це письмовий виклад власних результатів наукового дослідження, що ґрунтується на критичному огляді бібліографічних джерел такі роботи пишуться з метою виявлення знань студентів з конкретної дисципліни на певному етапі навчання за формою подання матеріалу вони подібні до реферату але за обсягом повинні бути більшими, а саме: курсова 25 – 30 сторінок, дипломна – 50 – 70.

2. Рецензія та відгук на наукову роботу

З метою забезпечення оперативного реагування на наукові досягнення складається наукова рецензія.

Наукова рецензія (лат. recensio — огляд, обстеження) — спе­ціальний текст-аналіз наукового джерела (джерел), розрахова­ний на певне коло фахівців.

Наукова рецензія виконує такі функції: інформу­вання (ознайомлення з науковим твором), осмислення та оцінювання певного наукового знання в науковому соціумі, прагматичну та рекламну (за необхідності зацікавити аналізованим твором).

Характерними ознаками наукової рецензії є абстракт­ність, узагальненість, підкреслена логічність (послідов­ність, зв'язність викладу), точність, оцінювання, відсут­ність емоційно забарвлених слів, стислість.

Автором рецензії, як правило, є фахівець тієї ж галузі, до якої належить і рецензований документ, або спорідненої.

Текст наукової рецензії передбачає коментар основ­них положень, узагальнене аргументоване оцінюван­ня, висновки про значення роботи. Основні тематичні блоки рецензії: автор, уявний адресат, зміст, призна­чення.

Об'єктами наукової рецензії є монографія, навчаль­ний посібник, підручник, студентська наукова робота тощо. Оцінюванню підлягають повнота, глибина, всебічність розкриття теми, новизна та актуальність поста­влених завдань і проблем, коректність аргументації і системи доказів, достовірність результатів, переконли­вість висновків. Ця робота є складною, відповідальною і вимагає від рецензента високого професіоналізму, сформованості умінь вести уявний діалог з автором твору або читачами.

Орієнтовну технологію рецензування запропонувала мовознавець Г.Онуфрієнко: 1) визначення предмета наукового аналізу (допо­відь, реферат, журнальна стаття, навчальний посібник тощо), аналіз заголовка книги; 2) з'ясування ступеня актуальності теми досліджен­ня (для певної галузі знання, розв'язання практичних завдань тощо); 3) аналіз композиції і змісту наукової роботи; 4) визначення ступеня новизни й оригінальності у розв'язанні певних проблем тощо; 5) окреслення теоретичного і практичного значення рецензованої роботи; 6) характеристика виявлених недоліків та прорахунків у рецензованій роботі за умови аргументування власних зауважень; 7) об'єктивне, лаконічне, ясне й чітке загальне оці­нювання роботи; 8) формулювання висновків з урахуванням виду та жанру рецензованого наукового джерела, його мети і поставлених автором завдань; 9) перевірка тексту рецензії на узгодженість між змістом і формою та відповідність чинним мовним (мовленнєвим) нормам; 10) редагування тексту рецензії.

Для означення предмета аналізу, актуальності дже­рела користуються такими висловами: в рецензованій роботі...; важливість рукопису незаперечна; в аналізо­ваній статті, у рукописі книги; робота присвячена актуальній темі...; актуальність книги зумовлена...; звернення до цієї проблеми є актуальним.

Короткий зміст наукового джерела характеризують за допомогою таких мовних кліше: дослідження склада­ється зі вступу, розділів, висновків, додатків; на початку дослідження (статті, монографії) автор указує на... тощо.

Відгук – документ який містить висновки уповноваженої особи (або кількох осіб) щодо запропонованої на розгляд наукової роботи (курсова, бакалаврська, магістерська тощо).

Відгук має такі реквізити: назва виду документа, заголовок, текст, який містить вступ, короткий виклад основних положень аналізованої роботи, висновок з пропозиціями, оцінкою, критичними зауваженнями; підпис особи, яка складала, печатка, дата.