4. Сучасний етап розвитку української наукової мови

Розвиток української мовознавчої науки було припинено на межі 20 – 30-х рр., а з сер. 30-х рр. розпочався наступ на працівників українських наукових установ. З часом старі кадри української науки були майже повністю знищені. Характерним для ІІ пол. 30-х рр. стало інтенсивне проникнення російської лексики, синтаксичних і граматичних форм в українську літературну мову і передусім у науковий стиль. Наприклад, були повністю усунені розходження у вживанні категорії роду іменників іншомовного походження спільних з російською мовою: аналіза – аналіз, бензина – бензин, класа – клас, метода – метод, табеля – табель, синтеза – синтез, програм – програма і т. ін.

Ще одним характерним явищем синтаксису наукової мови того часу було розширення функцій прийменника по з формами іменників у місцевому відмінку, що пояснюється впливом російської мови: підручник по математиці, словник по комунальному господарству, посібник по діловодству, тема по ботаніці та ін.

З утвердженням незалежності України та прийняттям Закону про мову почався новий процес розвитку наукової термінології та збагачення фахових терміносистем питомо українськими термінами і терміносполученнями.

Контрольні питання:

1.Коли і де почав формуватися науковий стиль сучасної української мови?

2. Назвіть найдавніші пам’ятки наукової літератури.

3. Які здобутки вчених Києво-Могилянської академії в царині наукової мови?

4. За якими напрямами відбувалося формування української наукової термінології?

5. Які питання перебували в центрі уваги українських мовознавців 20-30з років?

6. Назвіть основні лексикографічні праці 20-30х років.

7. Яку роль відіграло надання українській мові статусу державної?

Тема 4. Наукові тексти різних жанрів: властивості та структурно-смислові компоненти план

1. Професійне читання наукового тексту

2. Конспектування наукових джерел

3. Анотування та реферування наукових джерел. Вимоги до анотації

4. Поняття про наукове повідомлення

1. Професійне читання наукового тексту

Можна багато читати, але мало досягти. Для правильної організації самостійної роботи над книгою необхідно знати, що читати і як читати. Читання – найголовніший спосіб збагачення знань.

Види читання:

– суцільне читання – це читання та зрідка записування цитати чи якоїсь думки;

– перегляд книги – читання для загального ознайомлення;

– перегортання книги – в цьому випадку читається зміст, передмова й нашвидку перегортається вся книга (для знання, що є така книга);

– інформаційне читання – читання для загального розвитку, для розширення знань у певній галузі;

– рецептивне читання – читання для збагачення та поповнення знань.

Виділяють ще пошукове читання.

Науковий текст, як радять фахівці, треба читати 7-15 сторінок за годину. Знайомство з книгою починається з титульної сторінки. Досвідченому читачеві чимало може сказати прізвище автора книги. Коли книга має ряд видань, варто брати останнє, найновіше. Перед безпосереднім опрацюванням книги потрібно ознайомитися з її апаратом. Апарат книги – це науково-довідкові матеріали, що їх автор, упорядник чи редактор додають, щоб поінформувати читачів про зміст і структуру книги. Складовими апарату книги є: анотація, передмова, примітки, післямова, біографічна довідка про автора, покажчики, список літератури, зміст.

Після попереднього ознайомлення переходять до суцільного читання. Це читання вимагає зосередження, адже необхідно знайти в читаному найістотніше, зрозуміти і запам’ятати його. Якщо книга власна, можна в ній робити помітки простим олівцем, підкреслення, умовні позначки. Сміливі, цікаві думки можна позначити на полях знаком оклику, прямою вертикальною лінією; судження, що викликають сумнів чи незгоду, – знаком питання; те, що дивує, чи є незрозумілим, – знаком питання й оклику.

Слід виробляти самостійність суджень, критичний підхід до прочитаного, зіставляти його із знаним раніше, із твердженням інших авторів. Дехто, зустрівши в тексті незрозуміле слово, прізвище невідомої людини чи згадку про незнану подію, відразу перериває читання і звертається до довідників. Вважають, що доцільніше занотувати незрозуміле слово й продовжити читання, бо з подальшої розповіді значення його часто розкривається. Якщо цього не сталося, то варто звернутися до довідникової літератури. Коли на потрібну тему є ряд публікацій, монографій, опрацьовувати їх варто не в хронологічному порядку, а починаючи з найновішої, бо автори новіших праць, як правило, посилаються на здобуток своїх попередників.

Часто буває так, що в літературі є кілька різних точок зору щодо певного питання. Яка з них правильна? Для цього треба уважно розглянути докази, які висувають різні автори, зіставити їх твердження й аргументи з тими, що доводилось читати, з власними спостереженнями і стати на якусь точку зору або найкраще мати свою. При читанні необхідно постійно перевіряти себе, чи не припустилися ви якогось хибного розуміння певних положень або якоїсь неточності.

Перечитування раніше читаних творів через значні проміжки часу буває дуже корисним. Читач може знайти в них багато того, на що раніше не звернув уваги.