40. Як розвивати мислення й розумові сили дітей

Як розвивати розум учня, поглиблювати його інтелект – на мій погляд, це одна з найгостріших, не досить опрацьованих проблем шкільного виховання взагалі. Дати знання – це лише один бік розумового виховання, і його не можна розглядати без іншого – формування, розвитку розумових сил. Розвиток думки й розумових сил – це розвиток образного й логіко-аналітичного елементів мислення, а також вплив на рухливість розумових процесів – усунення уповільненості мислення.

Як показав багаторічний досвід, необхідні спеціальні уроки мислення, їх треба проводити час від часу вже в дошкільний період. З початком занять у І класі уроки мислення стають частиною розумового виховання. Урок мислення — це і живе, безпосереднє сприймання образів, картин, явищ, предметів навколишнього світу, і логічний аналіз, здобування знань, розумові вправи, знаходження причин і наслідків.

Якщо ви хочете, щоб навчилися мислити ваші «тугодуми», приведіть їх до такого джерела мислення, яке відкрило б ланцюг явищ, щоб наслідок одного ставав причиною другого. Охоплюючи думкою цей ланцюг, прагнучи втримати в пам’яті кілька фактів, предметів, відношень, дитина з уповільненим розумовим процесом проходить незамінну школу мислення. Справа в тому, що в ланцюзі явищ одне за одним ідуть відкриття, перед дитиною ніби спалахують вогники думки, вони стимулюють рухливість розумових процесів. Запалюється вогник – і дитині хочеться знати більше, хочеться думкою проникати в нові явища. Це бажання і є поштовхом, який прискорює розумові процеси.

51. Хто і що виховує дитину? що у вихованні залежить від вас, педагога, і що – від інших вихователів?

Інколи надто прямолінійні й категоричні твердження про якийсь єдиний головний фактор виховання дезорієнтують молодого вчителя, бо у виховному процесі все важливе, усе має значення.

Дитину, яку ми почали виховувати, формувати, я б порівняв з брилою мармуру, до якої одночасно прийшли із своїми різцями кілька скульпторів і поставили собі за мету вирізьбити скульптуру, одухотворити її, втілити людський ідеал. Хто ж ці скульптори, скільки їх?

У процесі виховання людської особистості діє багато сил, до яких передусім належать: по-перше, сім’я, а в сім’ї найтонший і наймудріший скульптор – мати; по-друге, особа педагога з усіма його духовними багатствами й цінностями, з його мудрістю, знаннями, уміннями, захопленнями, життєвим досвідом, інтелектуальними, естетичними, творчими потребами, інтересами, прагненнями; по-третє, колектив (дитячий, підлітковий, юнацький) з усією його могутньою силою виховного впливу на кожну особу; по-четверте, сама особа вихованця, тобто його самовиховання; по-п’яте, духовне життя вихованця в світі інтелектуальних, естетичних і моральних цінностей – я маю на увазі передусім книжку; по-шосте, зовсім непередбачені скульптори (підліток, з яким ваш вихованець подружив на вулиці; родич чи близький знайомий, який приїхав на тиждень у гості й полонив маленьку людину на все життя радіотехнікою чи мріями про зоряні світи).

Якби всі ці скульптори-вихователі завжди діяли як добре злагоджений симфонічний оркестр, як легко розв’язувалося б багато проблем, на яких часто схрещуються й ламаються педагогічні мечі й списи!

Але в кожного скульптора свій характер, свій почерк, свої достоїнства (а інколи й недоліки). Трапляється, один скульптор виявляє нахил критично ставитися до майстерності й творчості іншого, прагне не тільки тонко пройти різцем по мармуровій цілині, але й грубо колупнути там, де тільки що вдало попрацював інший майстер. А потім настає момент, коли і мармур перестає бути «брилою», стає мислячою істотою, яка пізнає не тільки світ навколо себе, але й саму себе, пізнає не тільки розумом, а й серцем, настає момент, коли «брила мармуру» виявляє бажання заглянути в дзеркало: ану, що ви зробили, шановні майстри? – бере наша напіввирізьблена скульптура свій різець і, користуючись дзеркалом (тобто вдивляючись у навколишніх людей, захоплюючись одними, не помічаючи інших і обурюючись третіми), сама починає вирізьблювати і навіть виправляти те, що зробили інші. Ось тут і розпалюються пристрасті творчості: як мечі, схрещуються різці, летять мармурові кришки, інколи від благородного мармуру відвалюються цілі шматки...

Коли бачиш це схрещування мечів-різців, чуєш дзенькіт металу і «сварку» скульпторів-вихователів, думаєш: яка свята наївність оті твердження про головне й другорядне у вихованні! Як багато шкоди завдає ця свята наївність усій виховній справі! Якби мудрування відносно всемогутності того чи іншого, окремо взятого, скульптора-вихователя не проникли в свідомість батьків, хіба ми стикалися б з твердженням: «Я віддав вам свою дитину – виховуйте. На те ви й школа».

Ви переступили поріг школи, вирішили присвятити своє життя вихованню людини – будівника нового, комуністичного суспільства. Пам’ятайте, що ви не тільки живе сховище знань. Не тільки спеціаліст, який уміє передати інтелектуальні багатства людства молодому поколінню, запалити в його душі вогник допитливості, любові до знань. Ви – один із скульпторів, що творять людину майбутнього. І скульптор особливий, не схожий на інших. Виховання – творення Людини – це ваша професія. На вас дивиться суспільство як на професіонального творця комуністичної особистості, як на майстра-скульптора, від якого величезною мірою залежить майбутнє нашої країни. Пам’ятайте, що кожна ваша помилка може обернутися потворністю людської особистості, болем душі, стражданнями. Ви,, як творець людини, своєю майстерністю, умінням, мистецтвом повинні давати приклад іншим скульпторам. Для того щоб людина, яку ми творимо в радянській школі, стала вершиною моральної, інтелектуальної, естетичної досконалості, необхідна узгодженість дій усіх скульпторів, що мають доступ до «мармурової брили», необхідна гармонія творення Людини. Хто ж має стати чутливим, мудрим, досвідченим, обережним і сміливим диригентом цієї гармонії? Педагог.

Ваше завдання – завдання вихователя – полягає в тому, щоб передусім бачити весь оркестр майстрів-скульпторів, чутливо сприймати гру кожного музиканта, відчувати фальш. Іншими словами, вам треба розбиратися, що і від кого залежить у великотрудному процесі виховання. Необхідно бачити, що кожний із скульпторів-вихователів залишає в людині, створюваній спільними творчими зусиллями. Треба пам’ятати, мій друже, що найменше доторкання різця до благородного мармуру може залишити незгладимий слід на все життя. Вам треба знати, хто, коли і як доторкається до вашого творіння. Для цього мало самої любові до дитини – мало закохатися у свій витвір, як закохався міфічний скульптор Пігмаліон у створену своїми руками скульптуру Галатеї. Треба знати. Треба володіти умінням логічно аналізувати причини і наслідки.

Бути мудрим диригентом оркестру майстрів-скульпторів – це не означає скрупульозно розподіляти обов’язки й відповідальність: ось за це відповідає сім’я, за це школа, за це – піонерська організація... Людська особистість твориться не по частинах: вухо виліпив один, лоб – другий, ніс – третій і т. д. Такого в нашій складній і важкій справі не буває. Вам з перших же кроків роботи в школі доведеться часто говорити з батьками – і на зборах, і ще більше індивідуально. Ніколи не намагайтеся розподіляти обов’язки: ось за це відповідаєте ви, сім’я, а за це ми – школа. За розумове виховання відповідає не тільки школа, дуже багато може і повинна зробити й сім’я для того, щоб наше спільне дітище було розумним, мудрим, таким, що тонко розуміє і глибоко відчуває. Пам’ятайте, що до однієї й тієї самої точки Галатеї, яку ми творимо, інколи зовсім по-різному доторкуються окремі сили. Ви тільки що вчили свого вихованця бути чесним, берегти соціалістичну власність, а непередбачений «скульптор», про якого не маєте поняття ні ви, ні батьки, навчає красти, обманювати. Мудрість і майстерність диригента процесу виховання полягає в тому, щоб не залишилось непоміченим жодне доторкання до вашого творіння.

Знати причину – це означає знати все, учив український філософ-педагог Г.Сковорода. Над цим повчанням слід замислитися, мій друже. Скільки в шкільному житті трапляється таких випадків, коли, не розібравшись у причинах вчинку, педагог приходить до неправильного узагальнення! Трапляється ж таке: винна школа, а викликають батьків, переконують їх, що вони погано доглядають дитину, розбестили її і т. д.

Буває неймовірно важко розібратися в складному переплетенні добра і зла, а розбиратися треба, це святий обов’язок педагога. Ви, друже, не тільки один з кількох майстрів-скульпторів, що мають доступ у майстерню, де твориться нова, комуністична людина, – ви маєте бути вчителем інших майстрів. Ваша перевага в тому, що ви бачите свого вихованця при світлі педагогічної науки. Я не працював би жодного дня в школі, не писав би цієї книжки, якби не вірив, у великі можливості науки про виховання Людини. Ви маєте бути світочем науково-педагогічного знання, його світло-повинно осявати роботу інших майстрів-скульпторів, що творять Людину. Які у вас, учителя, класного керівника, є можливості вплинути на сім’ю? Як відбувається самовиховання особистості і в чому тут полягає завдання педагога? Як виховує сама особистість педагога? У чому таємниці величезної виховної сили колективу, за яких умов колектив є і за яких його немає? Як має виховувати людину книжка? Як добитися того, щоб непередбачені вихователі впливали на юну душу так само, як і школа? Мені здається, що поради з цих питань будуть корисні молодому педагогові.