Про батьківський авторитет

Наш батько i наша матiр уповноваженi суспiльством виховувати майбутнього громадянина нашої батькiвщини, вони вiдповiдають перед суспiльством. На цьому й грунтуїться їх батькiвська влада та їх авторитет в очах свох дiтей.

Проте буде просто незручно в самiй сiм’ї перед дiтьми доводити батькiвську владу постiйним посиланням на таке суспiльне уповноваження. Виховування дiтей починаеться з того вiку, коли нiякi логiчнi докази i пред’явлення громадських прав взагалi неможливi, а тим часом без авторитету неможливий вихователь. Нарештi, самий сенс авторитету в тому й полягає, що вiн не потребує ніяких доказiв, що вiн приймається як безсумнiвне право старшого, як його сила i цiннiсть, що видно, сказати б, простим дитячим оком.

Батько i матiр в очах дитини повиннi мати цей авторитет. Часто доводиться чути запитання: що робити з дитиною, коли нона не слухає? Ось це саме «не слухає” й є ознакою того, що батьки в очах не мають авторитету.

Звiдки береться батькiвський авторитет, як вiн органiзується?

Тi батьки, в яких дiти «не слухають», схильнi iнодi думати, що авторитет дається з природи, що це – особливий талант. Якщо таланту нема, то нiчого i зробити не можна, залишається тiльки позаздрити тому, в кого такий талант є.

Цi батьки помиляються. Авторитет може бути органiзований в кожній сiм’ї, i це – навiть не буде важка справа.

На жаль, трапляються батьки, якi органiзують такий авторитет на фальшивих основах. Вони прагнуть, щоб дiти їх слухали, це їхня мета. А справдi – це помилка. Авторитет i слухнянiсть не можуть бути метою. Мета може бути тiльки одна: правильне виховання. Тiльки до цiєї одної мети й треба йти. Дитяча слухнянiсть може бути одним iз шляхiв до цiєї мети. Саме тi батьки, якi про справжню мету виховання не думають, добиваються слухняностi задля самої слухняностi. Якщо дiти слухнянi, батькам живеться спокiйнiше. Ото цей самий спокiй i є їх справжньою метою. На перевiрку завжди виходить, що нi спокiй, нi слухнянiсть не зберiгаються довго. Авторитет, побудований на фальшивих основах, тiльки дуже короткий час допомагає, скоро все руйнується, не залишається нi авторитету, нi слухняностi. Буває й так, що батьки добиваються слухняностi, але всяка iнша мета виховання занедбана: виростають, правда, слухнянi, але слабкi дiти.

Є багато форм такого фальшивого авторитету. Ми розглянемо тут більш-менш докладно десяток цих форм. Сподiваємося, що пiсля такого розгляду легше буде з’ясувати, який повинен бути авторитет справжнiй. Починаємо.

Авторитет придушення. Це – найстрашнiша форма авторитету, хоч i не найшкiдливiша. Найбiльше на такий авторитет хворiють батьки. Якщо батько дома завжди гримає, завжди сердитий, за кожну дрiбницю вибухає громом, при кожнiй слушнiй чи неслушнiй нагодi хапаеєься за палицю або за пасок, на кожне запитання вiдповiдаеє грубо, кожну провину дитини вiдзначає покаранням, – то це i є авторитет придушення. Такий батькiвський терор тримає в страху всю сiм’ю, не тiльки дiтей, але й матiр. Вiн завдає шкоди не тiльки тому, що залякує дiтей, але й тому, що робить матiр нульовою iстотою, яка здатна бути тiльки слугою. Не треба й доводити, наскiльки шкiдливий такий авторитет. Вiн нiчого не виховує, вiн тiльки привчає дiтей триматися далi вiд страшного батенька, вiн породжує дитячу брехню та людське боягузтво i в той же час вiн виховує в дитинi жорстокiсть. Із забитих та безвiльних дiтей виходять потiм або слинявi, нiкчемнi люди, або самодури, що протягом всього свого життя мстяться за придушене дитинство. Ця найдикiша форма авторитету буває тiльки в дуже некультурних батькiв i останнiм часом, на щастя, вимирає.

Авторитет вiддалi. Є такi батьки, та й матерi, якi серйозно переконанi ось у чому: щоб дiти слухалися, треба менше з ними розмовляти, далi триматися, зрiдка тiльки виступати у виглядi начальства. Особливо люблять цю форсу в iнтелiгентських сiм’ях. Тут раз у раз у батька окремий кабiнет, з якого вiн з’являється рiдко, немов первосвященик. Обiдає вiн окремо, розважається окремо, навiть свої розпорядження сiм’ї вiн передає через матiр.

Бувають такi й матерi. У них своє життя, свої iнтереси, свої думки. Дiти перебувають у вiданнi бабусi або навiть хатньої робiтницi.

Годi й говорити, що такий авторитет не дає нiякої користi, i що така сiм’я не може бути названа розумно органiзованою сiм’єю.

Авторитет чванства. Це особливий вид авторитету вiддалi, але, може, ще шкiдливий. У кожвого громадянина ралянської держави є свої заслуги. Але деякi люди вважають, що вони є найзаслуженiшi, найважливiшi дiячi i виявляють цю важливiсть на кожному кроцi, показують i своїм дiтям. Дома вони навiть ще бiльш, нiж на роботi, бундючаться та надуваються, вони тiльки й роблять, що базiкають про свою гiднiсть, вони звисока ставляться до iнших людей. Буває дуже часто, що враженi таким виглядом батька, починають чванитись i дiти. Перед товаришами вони також виступають не iнакше, як з хвастовитим словом, на кожному кроцi повторюючи: мiй тато – начальник, мiй тато – письменник, мiй тато комбриг, мiй тато знаменитий. У цiй атмосферi зарозумiлостi поважний тато вже не може розiбрати, куди йдуть його дiти i кого вiн виховує. Трапляється такий авторитет i в матерiв: яке-небудь особливе плаття, важливе знайомство поїздка на курорт, – все це дає їм пiдставу для чванства, для вiдокремлення вiд решти людей i вiд соїх власних дiтей.

Авторитет педантизму. В цьому разi батьки бiльше уваги звертають на дiтей, бiльше працюють, але працюють, як бюрократи. Вони переконанi, що дiти повиннi кожне батькiвське слово вислухувати з трепетом, що їхне слово – це святощi. Свої розпорядження вони дають холодним тоном, i раз воно дане, то негайно стає законом. Такi батьки бiльше бояться, коли б дiти не подумали, що тато помилився, що тато – людива не тверда. Якщо такий тато сказав: «Завтра буде дощ, гулять не можна», то, хоч би завтра була i добра погода, однаково вважається, що гуляти не можна. Татовi не сподобалася яка-небудь кiнокартина, вiн заборонив дiтям бувати в кiнематографi, в тому числi й на добрих картинах. Тато покарав дитину, потiм виявилось, що дитина не така винна, як здавалося спочатку; тато нiзащо не скасує свого покарання: раз я сказав, так i повинно бути. На кожний день вистачає для такого тата дiла, в кожному русi дитини вiн бачить порушення порядку та законностi i чiпляється до неї з новими законами i розпорядженнями. Життя дитини, її iнтереси, її рiст минають непомiтно для такого тата, вiн нiчого не бачить, крiм свого бюрократичного начальствування в сiм’ї.

Авторитет резонерства. В цьому разi батьки просто задають дитяче життя безконечними повчаннями та повчальними розмовами. Замiсть того, щоб сказати дитинi кiлька слiв, може вавiть i в жартiвливому тонi, батько садовить її проти себе i починає нудну та надокучливу промову. Такi батьки певнi, що в повчаннях полягає головна педагогiчна мудрiсть. В такiй сiм’ї завжди мало радощiв та усмiшки. Батьки щосили намагаються бути доброчесними, вони хочуть в очах дiтей бути непогрiшними. Але вони забувають, що дiти – це не дорослi, у дiтей своє життя, i що треба це життя поважати. Дитина живе бiльше емоцiонально, бiльш палко, нiж дорослi, вона менше за все вмiє мiркувати. Звичка мислити приходить до неї поступово i досить повiльно, а постiйнi базiкання батькiв, постiйне їх пиляння й балакучiсть минають майже безслiдно для їх свiдомостi. В резонерствi батькiв дiти не можуть побачити нiякого авторитету.

Авторитет любовi. Це в наш час найпоширенiша форма фальшивого авторитету. Багато батькiв переконанi: щоб дiти слухалися, треба, щоб вони любили батькiв, а щоб заслужити цю любов, необхiдно на кожному кроцi показувати дiтям свою батькiвську любов. Нiжнi слова, безконечнi поцiлунки, пестощi, визнання сиплються на дiтей у надмiрнiй кiлькостi. Якщо дитина не слухається, негайно питають: «Значить, ти тата не любиш?» Батьки ревниво стежать за виразом дитячих очей i вимагають нiжностi й любовi. Часто при дiтях розповiдають знайомим: «Вiн страшенно любить тата i страшенно любить мене, це така нiжна дитина!»

Така сiм’я настiльки занурюється в море сентиментальностi i нiжних почуттiв, що вже нiчого iншого не помiчає. З уваги батькiв випадає багато важливих дрiбниць сiмейного виховання. Дитина все повинна робити з любовi до батькiв.

В цiй лiнiї багато небезпечних мiсць. Тут виростає сiмейний егоїзм. У дiтей, зрозумiло, не вистачає сили на таку любов. Дуже скоро вони помiчають, що тата i маму можна як завгодно обдурити, тiльки треба це робити з нiжним виразом. Тата i маму можна навiть злякати, аби тiльки надутися й показати, що любов минає. З малих лiт дитина починає розумiти, що до людей можна пiдлеститися. А через те, що нона не може любити так само сильно i iнших людей, то пiдлещується до них вже без нiякої любовi, з холодним i цинiчним розрахунком. Iнодi буває, що любов до батькiв зберiгається надовго, але всi iншi люди розглядаються як стороннi i чужi, до них немає симпатi, немає почуття товариства.

Це – дуже небезпечний вид авторитету. Вiн вирощує нещирих i брехливих егоїстiв. І дуже часто першими жертвами такого егоїзму стають самi батьки.

Авторитет добростi. Це – найнерозумнiша форма авторитету. В цьому випадку дитяча слухнянiсть також органiзується через дитячу любов, але вона викликається не поцiлунками та ласкавими словами, а дiями, лагiднiстю, добрiстю батькiв. Тато або мама виступають перед дитиною в образi доброго ангела. Вони все дозволяють, їм нiчого не жалко, вони не скупi, вони чудовi батьки. Вони бояться всяких конфлiктiв, вони волiють сiмейний мир, вони готовi чим хоч пожертвувати, аби тiльки все було гаразд. Дуже скоро в такiй сiм’ї дiти починають просто командувати батьками, батькiвське непротивлення вiдкриває найширший простiр для дитячих бажань, примх, вимог. Iнодi батьки дозволяють собi невеличкий опiр, але вже пiзно, в сiм’ї вже створився шкiдливий досвiд.

Авторитет дружби. Досить часто дiти ще й не народились, а мiж батьками вже є договiр: нашi дiти будуть нашими друзями. Взагалi це, звичайно, добре. Батько i син, мати i дочка можуть бути друзями, i повиннi бути друзями, але все ж батьки залишаються старшими членами сiмейного колективу, i дiти все ж залишаються вихованцями. Якщо дружба досягне крайнiх меж, виховання припиняється або починається протилежний процес: дiти починають виховувати батькiв. Такi сiм’ї iнодi доводиться спостерiгати серед iнтелiгенцi. В цих сiм’ях дiти називають батькiв Петькою або Маруською, смiються з них, грубо обривають, повчають на кожному кроцi, нi про яку слухнянiсть не може бути й мови. Але i дружби тут немає, бо нiяка дружба неможлива без взасмної пошани.

Авторитет пiдкупу – найбiльш аморальна норма авторитету, коли слухнянiсть купується подарунками та обiцянками. Батьки, не соромлячись, так i кажуть: будеш слухатись, куплю тобi коника, будеш слухатись, пiдемо до цирку.

Розумiється, в сiм’ї також можливе певне заохочування, щось подiбне до премiювання, але нi в якому разi не можна дiтей преміювати за слухнянiсть, за добре ставлення до батькiв. Можна премiювати за добрi успiхи в навчаннi, за виконання якосїь дiйсно важкої роботи. Але i в цьому разi нiколи не можна наперед пiдганяти дiтей в їх шкiльнiй або iншiй роботi спокусливими обiцянками.

Ми розглянули кiлька форм фальшивого авторитету. Крiм них, є ще багато iнших. Є авторитет веселощiв, авторитет вченостi, авторитет «друзяки-хлопці», авторитет краси. Але буває часто i так, що батьки взагалi не думають нi про який авторитет, живуть як прийдеться й абияк, i потроху тягнуть лямку виховання дiтей. Сьогоднi батько нагримав i за дурницю покарав хлопчика, завтра вiн признається йому в любовi, пiслязавтра що-небудь йому обiцяє порядком пiдкупу, а наступного дня знов покарає та ще й дорiкає всiма своїми добрими дiлами. Такi батьки завжди метушаться, як очманiлi коти, в повному безсиллi, в повному непорозумiннi того, що вони роблять. Буває й так, що батько додержує одного виду авторитету, а мати – iншого. Дiтям в такому разi доводиться бути насамперед дипломатами i навчитися лавiрувати мiж татом i мамою.

Нарештi, буває i так, що батьки просто не звертають уваги на дiтей i думають тiльки про свiй спокiй.

В чому ж полягає справжнiй батькiвський авторитет?

Головною пiдставою батькiвського авторитету тiльки й може бути життя і робота батькiв, їх громадянське обличчя, їх поведiнка. Сiм’я – це велика й вiдповiдальна справа, батьки керують нею i вiдповiдають за неї перед суспiльством, перед своїм щастям і життям дiтей. Якщо батьки цю справу роблять чесно, розумно, якщо перед ними поставлена прекрасна мета, якщо вони самi завжди цiлком усвiдомлюють свої дїї та вчинки, – це значить, що в них є й батькiвський авторитет, i не треба шукати нiяких iнших пiдстав, а тим бiльше не треба вигадувати нiчого штучного. Батькiвське ваше дiло ви повиннi виконувати якомога краще, в цьому полягає корiння вашого авторитету. І насамперед ви повиннi знати, чим живе, цiкавиться, що любить, чого не любить, чого хоче й чого не хоче ваша дитина. Ви повиннi знати, з ким вона дружить, з ким грається i в що грається, що читає, як сприймає прочитане. Коли вона вчиться в школi, ви повиннi знати, як вона ставиться до школи та до вчителiв, якi в неї труднощi, як вона поводиться в класi. Все це ви маєте знати завжди, з малих лiт вашої дитини. Всякi неприємностi й конфлiкти не повиннi бути для вас несподiванкою, ви мусите передбачати їх і запобiгати їм.

Все це треба знати, але це зовсiм не значить, що ви можете набридати вашому синовi постiйним i надокучливим розпитуванням, даремним i настирним шпигунством. Вiд самого початку ви повиннi поставити справу так, щоб дiти самi вам розповiдали про свої справи, щоб їм хотiлося вам розповiсти, щоб вони були зацiкавленi у вашому знаннi. Iнодi ви повиннi запросити до себе товаришiв своїх дiтей, почастувати їх чим-небудь, iнодi навiть побувати в сiм’ях цих товаришiв, при першiй нагодi познайомитися з цими сiм’ями.

На все це не треба багато часу, для цього потрiбна тiльки увага до дiтей i до їх життя.

І якщо у вас буде таке знання i така увага, це не мине непомiченим для ваших дiтей. Дiти люблять таке ставлення i шанують батькiв за це.

Авторитет знання неодмiнно приведе до авторитету допомоги. В життi кожної дитини буває багато випадкiв, коли вона не знає, як слiд повестися, коли вона потребує поради й допомоги. Можливо, вона сама не попросить її у вас, бо ще не вмiє цього зробити, ви самi повиннi прийти на допомогу.

Часто дя допомога може бути подана як проста порада, iнодi в жартi, iнодi в розпорядженнi, iнодi навiть у наказi. Якщо ви знаєте життя вашої дитини, ви самi побачите, як зробити найкраще. Часто буває, що цю допомогу треба подати особливим способом. Треба буває взяти участь у дитячiй грi або познайомитися з товарищами дiтей, або побувати в школi й поговорити з учителем. Якщо у вашiй сiм’i кiлька дiтей, а це – найщасливiший випадок, – до такої допомоги можуть бути залученi старшi брати i сестри.

Батькiвська допомога не повинна бути настирливою, надокучливою, втомливою. В деяких випадках абсолютно необхiдно залишити дитинi самiй вибратися з труднощiв, щоб вона звикла перемагати перешкоди й розв’язувати складнiшi питання. Але завжди треба бачити, як дитина виконує цю операцiю, не можна припускати, щоб вона заплуталася й дiйшла до одчаю. Iнодi навiть добре, щоб дитина бачила вашу настороженiсть, уважнiсть, довiр’я до її сил.

Авторитет допомоги, обережного й уважного керiвництва щасливо доповниться авторитетом знання. Дитина вiдчуватиме вашу присутнiсть поряд з нею, ваше розумне дбання про неї, але водночас вона знатиме, що ви вiд неї дечого вимагаєте, що ви не збираєтесь все робити за неї, зняти з неї вiдповiдальнiсть.

Отож саме лiнiя вiдповiдальностi є друга важлива лiнiя батькiвського авторитету. Нi в якому разi дитина не повинна думати, що ваше керування сiм’єю та нею самою є ваша розвага або приємнiсть. Не слiд боятися одверто й твердо сказати синовi чи дочцi, що вони виховуються, що їм треба ще багато вчитися, що вони повиннi вирости добрими громадянами та добрими людьми, що батьки вiдповiдають за досягнення цiєї мети й не бояться цiєї вiдповiдальностi. В цiй лiнй вiдповiдальностi полягають основи не тiльки допомоги, але й вимоги. В деяких випадках ця вимога повинна бути висловлена в найсуворiшiй формi, що не припускає заперечень. Мiж iншим, слiд сказати, що така вимога тiльки й може бути поставлена з користю, якщо авторитет вiдповiдальностi вже створений в уявленнi дитини. Навiть в наймолодшому вiцi дитина повинна почувати, що її батьки не живуть разом з нею на безлюдному островi.

Закiнчуючи нашу лекцiю, коротко резюмуємо сказане.

Авторитет конче потрiбен у сiм’ї.

Треба вiдрiзняти справжнiй авторитет вiд авторитету фальшивого, побудованого на штучних принципах авторитету, що намагається створити слухнянiсть всякими засобами.

Справжнiй авторитет ґрунтується на вашiй громадськiй дiяльностi, на вашому громадському почуттi, на вашому знаннi життя дитини, на вашiй допомозi й та на вашiй вiдповiдальностi за її виховання.