Літопис руський. Володимир Мономах. Поучення.

Мономах Володимир (1053-1124) – Великий князь київський у 1113-1125 рр., державний та військовий діяч, письменник. Син князя Всеволода Ярославовича, прозваний Мономахом згідно з іменем матері – доньки ві­зантійського імператора Костянтина Мономаха). Прославився перемогами над половцями. Вважав­ся особою доброчесною, був популярним серед народу. Віче із заможних городян запросило його в 1113 р. на київський престол. Мономах провів законо­проекти, що полегшували життя незаможного на­селення. Так виник Статут Мономаха, який, не порушу­ючи привілеїв феодальних відносин, декларував захищеність положення боржників та закупів. Княжіння Мономаха було часом зміцнення державності Київської Русі. Ним було об’єднано до 3/4 земель давньоруської держави, припинено князівські міжусобиці. Був сильним і мудрим правителем. До «Руської правди» було внесено «Устав» Воло­димира Всеволодовича. Відновив централізацію держави, що сприяло суспільно-економічному по­ступові Київської Русі. Розвивалось сільське гос­подарство й ремісниче виробництво, розбудовува­лись і виникали міста. Зріс авторитет Київської Русі у середньовічному світі.

Важливим докумен­том «філософії освіти» Давньоруської держави були «Повчання Володимира Мономаха дітям» (1096) – перший в історії педагогіки пед. твір, на­писаний світською особою. «Повчання» вимагало виховання любові до Бога та страху Божого, суво­рого виконання церковних обрядів. У даній па­м’ятці підтверджується патріархально-родовий характер виховання (порада поважати старших, оцінка батька як найвищого авторитету для дітей). Головним способом виховання визначалось наслі­дування дітьми батьків. Мономах неодноразово повто­рює настанови бути працелюбним, творити доб­ро, вести активне життя, навчатись та удоскона­люватись. Як уособлений приклад виховного ідеа­лу висувається батько Мономаха – князь Всеволод, який вільно володів п’ятьма мовами. «Повчання» засвід­чує патріархально-родовий характер виховання – шанування старших, дотримання релігійних заповідей. При цьому Мономах обстоював зміцнення сім’ї, здатність чоловіків бути воїнами, необхідність формувати у дітей повагу до старших, ставлення до однолітків як до братів, мілосердність до бідних, обережність, витримку в складних ситуаціях. Судження Мономаха, незважаючи на певні релігійні забарвлення, заохочували до практичного мислення та діяльності, зв’язку навчання з практичним життям.

Поучення

Я, недостойний, дідом своїм Ярославом, благословенним, славним, наречений у хрещенні Василієм, [а] руським іменем Володимир, отцем улюбленим і матір’ю своєю [з] Мономахів ¹ у благочесті наставлений, дітям моїм у доброчесності домогтись успіхів бажаючи, се пишу поучення вам, улюблені ², і задля християнських людей, бо скільки оберіг ³ [їх] я по милості божій ⁴ і отчою молитвою од усяких бід!

Сидячи на санях ⁵, помислив я в душі своїй і воздав хвалу богові, що він мене [до] сих днів, грішного, допровадив. Тому, діти мої чи інший хто, слухавши сю грамотку, не посмійтеся, а кому [вона] люба [із] дітей моїх, – нехай прийме він її в серце своє і не лінуватися стане, а так, як і [я], труждатися.

Найперше, задля бога і душі своєї, страх майте божий у серці своїм і милостиню чиніть щедру, бо се єсть начаток всякому добру.

Якщо ж кому нелюба грамотка ся, хай не насміються чи так ото скажуть: «На далекій путі та на санях сидячи, нісенітницю ти єси мовив».

Зустріли бо мене посли од братів моїх на Волзі, кажучи: «Поспіши до нас та виженемо ми обох Ростиславичів, а волость їхню однімем. Якщо ж ти не підеш із нами – то ми [самі] собі будемо, а ти [сам] собі». І сказав я: «Хоча ви й гніваєтеся – не можу я вам іти, ні хреста переступити» ⁶.

І, одрядивши їх [та] взявши Псалтир, я в печалі розігнув його, і се мені випало: «Чого печалуєшся, душе [моя]? Чого непокоїш мене?» ⁷ Та інше. А потім зібрав я слівця сі любі, і склав по порядку, і написав. Якщо вам останні не до вподоби, то попередні [хоча] приймайте.

«Чого печальна єси, душе моя? Чого непокоїш мене? Уповай на бога, тому що я буду славити його!» ⁷

«Не наслідуй лиходіїв, не завидуй тим, що творять беззаконня, бо лиходії винищені будуть, а ті, що надіються на господа, заволодіють землею. Бо іще трохи – і не стане нечестивого, шукатиме він місця свого – і не знайде [його]. А кроткії унаслідують землю [і] радуватимуться у тривалому мирі. Підстерігає грішний праведного і скрегоче на нього зубами своїми. Господь же посміюється над ним, бо бачить, що прийде день його. Оружжя видобули нечестиві, натягли лука свого, [щоби] постріляти нищого і вбогого, заколоти праведних серцем. Оружжя їх увійде в серця їх, і луки їх сокрушаться. Лучче єсть у праведника мале, аніж багатство беззаконників велике. Бо рамена грішників сокрушаться, а праведників укріплює господь. Так що нечестиві погибнуть, а праведним він чинить милосердя і дає. Бо ті, що їх благословляє він, унаслідують землю, а прокляті ним – вигинуть ⁸. Господом стопи чоловіка направляються. Коли він буде падати, то не розіб’ється, бо господь піддержує руку його. Був молодим я і зостарівся, а не бачив я праведника покинутим, ні потомства його, щоби воно просило хліба. Повсякдень чинить милосердя і позичає праведник, і плем’я його благословенне буде. Ухилися од зла, вчини добро, шукай миру, і йди за ним, і живи во віки віків». ⁹

«Коли б повстали люди, то живцем би пожерли нас. Коли б розгнівалась ярість його на нас, то вода б нас потопила» ¹⁰.

«Помилуй мене, боже, бо потоптав мене чоловік. Повсякдень нападаючи, він утискує мене. Потоптали мене вороги мої, бо многі постають на мене, о Всевишній!» ¹¹

«Возрадується праведник, коли побачить одплату, і руки свої він умиє в крові нечестивого. І скаже тоді чоловік: «Якщо єсть нагорода праведнику, то єсть і бог, що чинить суд на землі» ¹².

«Ізбав мене од ворогів моїх, боже, і од тих, що встають на мене, вибав мене. Ізбав мене од творящих беззаконня, і од кровожерного спаси мене, бо ось уловили вони душу мою» ¹³.

«Бо лиш [на мить] гнів у ярості його, а [все] життя у благоволінні його: увечері здійметься плач, а на ранок – радість» ¹⁴.

«Бо ліпше милість твоя, ніж моє життя, і уста мої восхваляють тебе. Так благословлю я тебе у житті моїм і во ім’я | твоє здійму руки мої» ¹⁵.

«Укрий мене од зборища лукавих і од множества тих, що творять несправедливість» ^1б.

«Возрадуйтеся всі, праведнії серцем» ¹⁷.

«Благословлю господа повсякчас, безустанно хвала йому» ¹⁸. Та інше.

Бо так і Василій учив, зібравши при цім юнаків: [треба мати] душі чисті, непорочні, тіла худі, лагідну бесіду і в міру слово господнє; при їді і питті без галасу великого бути, при старих – мовчати, премудрих – слухати, старшим – покорятися, з рівними і меншими – приязнь мати; без лукавства розмовляти, багато розуміти; не лютувати словом, не хулити розмовою, не надміру сміятися, соромитися старших; до жінок недостойних не говорити; долу очі мати, а душу – вгору; уникати, не старатися повчати легковажних; власть же – ні за що мати, як [і] од усіх честь. Якщо ж хто [з] вас може іншим помогти – од бога нагороди нехай той сподівається, і вічними благами він пораює ¹⁹.

«О владичице богородице! Забери із убогого серця мойого гордасть і зухвалість, щоб не возносився я суєтою світу сього» ²⁰.

У нікчемному сьому житті научися, віруючий чоловіче, діяти благочестиво, научися, за євангельським словом, «очима управляти» ²¹, язик здержувати, ум смиряти, тіло упокорювати, гнів подавляти, помисел чистий мати, спонукаючи себе на добрі діла господа ради; тебе позбавляють – не мсти, ненавидять – люби, гонять – терпи, хулять – благай, умертви гріх ²².

«Визволіть зобидженого, захистіть сироту, вступітесь за вдовицю. Прийдіте та розсудимо, – говорить господь. – Якщо будуть гріхи ваші як обагрені, – як сніг я обілю їх» ²³. Та інше.

«Возсіяє весна посту і цвіт покаяння. Очистімо себе, браття, од усякої крові, тілесної і душевної. До світодавця волаючи, скажімо: «Слава тобі, чоловіколюбче!» ²⁴

Воістину, діти мої, розумійте, як ото єсть чоловіколюбець-бог милостив і премилостив. Ми, люди, грішні є і смертні, а коли нам хто зло вчинить, то ми хочем його пожерти і кров його проли|ти найскоріш. А господь наш, володіючи і животтям і смертю, согрішення наші, вищі од голови нашої, терпить [раз], і знову, і до [скону] живоття нашого. Як отець, [що], чадо своє люблячи, поб’є [його] і знову пригорне його до себе, так ото і господь наш навчив нас, [як добути] над врагом-[дияволом] побіду: трьома ділами добрими [можна] позбутись його і побідити його – покаянням, сльозами і милостинею. І то вам, діти мої, не тяжка заповідь божа, бо тими ділами трьома [можна] позбутися гріхів своїх і царства [небесного] не лишитися.

Тож, бога ради, не лінуйтеся, я благаю вас, не забувайте трьох діл тих, бо не є важкі вони. [Се] ні самотина, ні чернецтво, ні голод, як інші добрії [люди] терплять, а малим ділом [сим] досягти [можна] милості божої.

«Щó єсть чоловік, що ти пам’ятаєш його?» ²⁵ «Велик ти єси, господи, і дивні діла твої, і ніяк розум людський не може осягнути чудеса твої» ²⁶. І знову скажемо: «Велик ти єси, господи, і дивні діла твої, і благословенне і славне ім’я твоє вовіки по всій землі!» ²⁶ Бо хто не восхвалить [і] не прославляє силу твою і твої великі чудеса і блага, вчинені на сім світі!

Як небо створено, або сонце як, або місяць як, або зорі як, і тьма, і світ? І земля на водах покладена, господи, твоїм промислом! Звірі різноманітнії, і птиці, і риби прикрашено твоїм промислом, господи! І сьому чуду ми дивуємся: як із землі сотворив ти людину, які різноманітні образи людських лиць! Якщо б і весь мир зібрати докупи, – не всі на одну подобу, а кожен із своїм образом лиця, за божою мудрістю. І сьому подивуємось: як птиці небеснії з ірію йдуть, і спершу [в] наші руки, та не зостаються на одній землі, але й сильні і слабі ідуть по всіх землях, за божим повелінням, щоб наповнилися ліси і поля. А все те дав бог на благо людям, на їжу, на радість. Велика, господи, милість твоя до нас, коли блага ті сотворив ти єси задля грішної людини. І ті ж птиці небеснії умудрені тобою, господи: коли повелиш – то заспівають і людей веселять тобі, а коли ж ти не повелиш їм, то, язика маючи, оніміють.

«Благословен же ти єси, господи, і прославлений вельми!» ²⁷ Всякі чудеса ти і блага сотворив і зробив. «Тож хто не восхваляє тебе, господи, і не вірує всім серцем і всею душею во ім’я отця і сина і святого духа, – нехай буде проклят!» ²⁸

Сі слівця божественнії прочитаючи, діти мої, похваліте бога, який дав нам милість свою.

А се – мізерного, слабого ума мойого поучення. Послухайте мене, якщо не все прийміте, то [хоч] половину.

Якщо вам бог зм’якшить серце, то сльози свої пролийте за гріхи свої, кажучи: «Як ото блудницю, і розбійника, і митника ти помилував єси, [господи], так і нас, грішних, помилуй» ²⁹. І в церкві се дійте, і [спати] лягаючи. Не пропустіте ж ні одної ночі. Якщо ви при силі, [хоч раз] поклонітесь до землі, а коли вам стане немічно – то тричі. І сього не забувайте, не лінуйтеся, бо тим нічним поклоном і співом [молитви] чоловік побіждає диявола, – і що за день людина согрішить, то сим ізбавляється [од гріха]. Навіть і на коні їздячи, [коли] не буде [у вас] ні з ким діла [і] якщо інших молитов не умієте ви мовити, то «господи, помилуй», благайте безперестану потай, – бо ся молитва єсть ліпша од усіх. [Молітеся краще], ніж думати нісенітницю, їздячи.

Усього ж паче – убогих не забувайте, але, наскільки є змога, по силі годуйте і подавайте сироті, і за вдовицю вступітесь самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винного не вбивайте [і] не повелівайте вбити його; якщо [хто] буде достоїн [навіть] смерті, то не погубляйте ніякої душі християнської.

Річ мовлячи і лиху і добру, не клянітеся богом, ні хрестітеся, бо немає ж [у сім] ніякої потреби ³⁰. А якщо ви будете хреста цілувати братам чи [іншому] кому, то [робіть се], лише вивіривши серце своє, що на нім, [цілуванні], ви можете устояти, – тоді цілуйте. А цілувавши, додержуйте [клятви], щоб, переступивши [її], не погубити душі своєї.

Єпископів, і попів, і ігуменів [поважайте], з любов’ю приймайте од них благословення і не одсторонюйтеся од них, а по силі любіте і подбайте [про них], щоб дістати через їх молитву [милість] од бога.

Паче всього – гордості не майте в серці і в умі. А | скажімо: «Смертні ми єсмо, нині – жи’ві, а завтра – у гробі. Се все, що ти нам, [боже], дав єси, – не наше, а твоє, [його] нам поручив ти єси на небагато днів». І в землі не ховайте [нічого], – се нам великий єсть гріх.

Старих шануй, як отця, а молодих – як братів.

У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться. Не покладайтесь на тивуна ³¹, ні на отрока ³², щоби не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого.

На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. І сторожів самі наряджайте, і [на] ніч лише з усіх сторін розставивши довкола [себе] воїв, ляжте, а рано встаньте. А оружжя не знімайте із себе вборзі, не розглядівши [все] через лінощі, бо знагла людина погибає.

Лжі бережися, і п’янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло.

А куди ви ходите в путь [за даниною] по своїх землях, – не дайте отрокам шкоди діяти ні своїм [людям], ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, а не то клясти вас начнуть. А куди підете і де станете, – напоїте, нагодуйте краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас [не] прийде, – чи простий, чи знатний, чи посол, – якщо не можете дарунком, [то] їжею і питвом. Вони бо, мимоходячи, прославлять чоловіка по всіх землях – або добрим, або лихим.

Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте.

Жону свою любіте, але не дайте їм, [жінкам], над собою власті.

А се вам основа всього: страх божий майте вище над усе.

Якщо забуваєте [се] все, то часто перечитуйте: і мені буде без соромá, і вам буде добре.

А коли добре щось умієте – того не забувайте, а чого не вмієте – то того учітесь, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п’ять мов, – а за се почесть єсть од інших країв. Лінощі ж – усьому [лихому] мати: що [людина] вміє – те забуде, а чого ж не вміє – то того не вчиться.

А добре поводячись, не лінуйтеся ж ні до чого доброго, а насамперед до церкви | [ходити]. Хай не застане вас сонце на постелі, – так бо отець мій діяв блаженний і всі добрії люди достойні. Вранішню воздавши богові хвалу, і потім, коли сходить сонце, і побачивши сонце, [слід] прославити бога з радістю. Бо сказано: «Просвіти очі мої ³³, Христе боже, ти, що дав мені єси світ твій прекрасний». І ще: «Господи, приложи мені рік до року, щоб надалі, в гріхах своїх покаявшись, виправив я живоття [своє]» ³⁴. Так хвалю я бога і сівши думати з дружиною, [і коли маю] людей розсуджувати, або на лов їхати, або поїздити [за даниною], або лягти спати. Спання в полуднє назначене єсть богом: о ту пору бо почиває і звір, і птиці, і люди.

А тепер я вам розповім, діти мої, про труд свій, тому що труждався я, походи діючи і лови, [з] тринадцяти літ.

Спершу я до Ростова пішов [княжити] крізь Вятичі; послав мене отець, а сам він пішов до Курська [на княжіння].

І знову, удруге, [пішов я княжити] до Смоленська [з воєводою] зі Ставком з Гордятичем: той потім пішов до Берестія з Ізяславом [Ярославичем], а мене він послав до Смоленська. А із Смоленська пішов я [княжити до] Володимира.

Тої ж зими іще послали мене обидва брати ³⁵ [до] Берестія на головні, де [ляхи] попалили були, то і тут оберіг я город тихим ³⁶.

Потім пішов я [в] Переяславль [до] отця, а після Великодня – із Переяславля та [назад до] Володимира: в [городі] Сутійську мир учиняти з Ляхами. Звідти знову [пішов я] на літо [до] Володимира назад.

Потім послав мене Святослав [Ярославич] у Ляхи ³⁷. Ходив я за [город] Глогов до Чеського лісу, пробувши в землі їх, [чехів], чотири місяці.

І в той же рік і дитя родилося [в мене] старше, новгородське ³⁸.

Потім звідти, [з Ляхів, пішов я до] Турова, а на весну – та [до] Переяславля і ще [до] Турова.

І Святослав помер, і я знову [пішов княжити до] Смоленська. А із Смоленська тої ж зими [ходив я] ще до Новгорода; на весну – [ходив] Глібові [Святославичу] в поміч³⁹.

А на літо [ходив я] з отцем під Полоцьк; а на другу зиму зі Святополком [Ізяславичем знову ходив я] під Полоцьк, [і] спалили ми [околиці] Полоцька. Він пішов [княжити до] Новгорода ⁴⁰, а я з половцями [рушив] на Одрськ, воюючи, і [до] Чернігова.

І знову із Смоленська до отця прийшов я [у] Чернігів, і Олег [Святославич сюди] прибув, із Володимира виведений. І позвав я його до себе на обід з отцем у Чернігові, на Краснім дворі, і дав отцю триста гривень золота.

І знову, із Смоленська ж прибувши, пройшов я крізь половецькі війська, б’ючись, до Переяславля, і отця [тут] знайшов, який з походу вернувся ⁴¹.

А потім ходили ми, [в] тім же році, з отцем і з Ізяславом [Ярославичем до] Чернігова битися з Борисом [Вячеславичем], і побідили ми Бориса і Олега [Святославича] ⁴². І знову пішли ми [до] Переяславля і стали в [городі] Оброві.

А Всеслав [Брячиславич] Смоленськ спалив, і я, сівши з чернігівцями [кожен] на двоє коней ⁴³, [рушив на нього], та не застали ми [його] в Смоленську. В тім же поході вслід за Всеславом спалив я землю [Полоцьку], попустошивши [її] до [городів] Лукомля і Логожська та проти Друцька воюючи, і [вернувся до] Чернігова ⁴⁴.

А на ту зиму попустошили половці Стародуб увесь, і я, пішовши з чернігівцями і з половцями  ⁴⁵, на Десні захопив князів [половецьких] Асадука і Саука, а дружину їх ми перебили. А назавтра за Новим городом [Сіверським] розігнали ми сильне військо [хана половецького] Белкатгина, а [захоплених ним] сеймичів ⁴⁶ і здобич усю одібрали.

А у Вятичі ми ходили дві зими підряд на [князя] Ходоту і на сина його. І до [города] Кордна ходив я [в] першу зиму.

А потім [гонили ми] вслід за Ростиславичами ⁴⁷ за [город] Микулин, та не настигли їх. І на ту весну [ходив я] до Ярополка [Ізяславича] зустрічатися, на [город] Броди.

[У] тім же році гонили ми вслід за половцями за [ріку] Хорол, які [город] Горошин узяли.

І на ту осінь пішли ми з чернігівцями, і з половцями, з читійовичами, до Мінська. Захопили ми город зненацька і не оставили в ньому ні челядийа, ні скотини.

На ту зиму пішли ми до Ярополка [Ізяславича] зустрічатися, на Броди, і велику дружбу зав’язали ми.

А на весну посадив мене отець у Переяславлі, попереду братів- [князів] ⁴⁸, і ходили ми за [ріку] Супій. І коли ми їхали до Прилука-города, то стріли нас зненацька половецькі князі, вісім тисяч [воїв]. І хотіли ми з ними, отже, битися, та оружжя одіслали були вперед на повозах, І ввійшли ми в город. Тільки сеимича ⁴⁹ схопили вони одного живим та смердів декілька, а наші їх більше побили і захопили. І не одважились вони навіть коня [нашого] піймати у [свої] руки, і втекли на Сулу тої ночі. А назавтра, в день владичиці ⁵⁰, пішли ми до [города] Білої Вежі. І бог нам поміг і свята богородиця: побили [наші] дев’ятсот половців і двох князів [їхніх] схопили, Багубарсових братів, Осіня і Сакзя, а два мужі тільки утекли.

А потім на [город] Святославль гонили ми вслід за половцями, а потім на Торчський город, а потім на Юр’єв услід за половцями. І знову на тій же [правій] стороні [Дніпра] поблизу [города] Красна половців ми побідили. А потім з [братом] Ростиславом-таки коло [города] Варина вежі [їхні] ми взяли.

А потім, ходивши до [города] Володимира, я знову Ярополка [Ізяславича] посадив [на княжім столі], але Ярополк помер. ⁵¹

І знову, після смерті отця і при Святополці [Ізяславичі], на [ріці] Стугні ⁵² бившися з половцями, до вечора були ми коло [города] Халепа. А потім мир учинили ми з Тугорканом ⁵³ і з іншими князями половецькими, а в Глібових людей ⁵⁴ забрали [полонену] дружину свою всю.

А потім Олег [Святославич] на мене прийшов з половецькою землею до Чернігова, і дружина моя билася з ним вісім днів через малий рів, не давши їм увійти в острог. Пожалівши християнські душі, і села, що горіли, і монастирі ⁵⁵, я сказав: «Не хвалитися поганим!» І оддав я брату отця його місце, а сам пішов на місце отця свого – [до] Переяславля.

І вийшли ми в день святого Бориса із Чернігова, і їхали крізь полки половецькі з дружиною близько ста [мужів], і з дітьми, і з жонами. І облизувалися вони на нас, як вовки, стоячи [й дивлячись] і од перевозу [через Десну], і з [Болдиних] гір. Бог і святий Борис не дали їм мене в користь, без утрат дійшли ми до Переяславля.

І сидів я в Переяславлі три літа і три зими з дружиною своєю, і багато біди зазнали ми од раті і од голоду ⁵⁶. І пішли ми на військо їх, [половців], за [город] Римів, і бог нам поміг: [наші] побили їх, а других захопили.

І знову Ітларевих людей [наші] перебили, і вежі їхні ми взяли, пішовши [на них], за [городом] Голтавом ⁵⁷.

І [до города] Стародуба пішли ми на Олега [Святославича], тому що він поєднався був з половцями ⁵⁸.

І на [ріку] Бог пішли ми з Святополком на [хана] Боняка ⁵⁹, за [ріку] Рось.

І [до] Смоленська пішли ми, з Давидом [Святославичем там] помирившись. Знову пішли ми, вдруге, з [города] Ворониці.

Тоді ж і торки прийшли до мене, із половців – читійовичі, [і] пішли ми назустріч їм на Сулу.

А потім ще пішли ми до Ростова на зиму і три зими підряд ходили до Смоленська. І се нині іду я [до] Ростова ⁶⁰.

І знову зі Святополком гонили ми вслід за Боняком, але тільки [наші] вбили [кого?], та ми не настигли їх ⁶¹. І потім за Боняком-таки гонили ми за Рось, і не настигли його.

А на зиму я [до] Смоленська пішов; із Смоленська після Великодня вийшов ⁶².

І Юрієва мати померла ⁶³.

[До] Переяславля прийшовши на літо, | зібрав я братів⁶⁴. А Боняк прийшов з усіма половцями до [города] Снятина. Ми пішли за ними з Переяславля за [ріку] Сулу, і бог нам поміг: і війська їхні ми побідили, і князів захопили ліпших ⁶⁵.

А після Різдва ми вчинили мир із [ханом] Аєпою і, взявши у нього дочку ⁶⁶, пішли [до] Смоленська. А потім пішов я [до] Ростова.

Прийшовши з Ростова, знову пішов я зі Святополком на половців, на [хана] Урубу ⁶⁷, і бог нам поміг.

А потім знову [пішли ми] на Боняка до [города] Лубна, і бог нам поміг.

А потім ходили ми до [города] Воїня ⁶⁸ зі Святополком.

А потім ще на Дон ⁶⁹ пішли ми зі Святополком і з Давидом [Святославичем], і бог нам поміг.

А до [города] Вира прийшли були Аєпа 4 Боняк, хотіли взяти його. [Та] до [города] Ромна пішов я з Олегом [Святославичем] і з дітьми [своїми] на них, і вони, дізнавшись [про се], втекли ⁷⁰.

А потім до Мінська ходили ми на Гліба [Всеславича], бо він людей у нас був захопив. І бог нам поміг, і здійснили ми своє задумане  ^7І.

А потім ходили ми до [города] Володимира на Ярославця [Святополковича] ⁷², не терплячи лиходійства його.

А з Чернігова до Києва зо сто разів їздив я до отця, – за день переїжджав я [сю путь], до вечерні. А всіх походів [зробив я] вісімдесят і три великих, а решти не пам’ятаю, менших.

І мирів учинив я з половецькими князями без одного двадцять, і при отці, і без отця, і скоту даючи [їм], багато, і багато одежі своєї.

І пустив я князів половецьких ліпших із оков стільки: Шаруканевих двох братів, Багубарсових – трьох, Осінєвих братів – чотирьох, а всіх інших ліпших князів – сто. А самих князів бог живими в руки [мені] дав [таких]: Коктуся з сином, Аклана Бурчевича, таревського ⁷⁴ князя Азгулуя [та] інших витязів молодих п’ятнадцять,— і цих, живих привівши [і] порубавши, повкидав я в ту річку Сальницю ⁷⁵. По черзі перебито в той час зо двісті ліпших [мужів].

А так труждався я, лови діючи: з тих пір, коли сів я в Чернігові, а з Чернігова вийшовши і до [сього] року – по сто [звірів] загонив я і брав без усякого зусилля, – окрім іншого лову, крім [лову] турів ⁷⁶, – тому що з отцем ловив я всякого звіра.

А се я в Чернігові робив: коней диких своїми руками зв’язав у пущах десять і двадцять, живих коней, а крім того ще, по [ріці] Росі ⁷⁷ їздячи, ловив я своїми руками тих же коней диких. Два тури на рогах підкидали мене з конем, олень мене один бив [рогами] і два лосі – один ногами топтав, а другий рогами бив. Вепр мені на бедрі меча одірвав, ведмідь мені біля коліна пітник укусив, лютий звір скочив до мене на бедра і коня зо мною кинув [на землю], та бог мене уцілілим зберіг. І з коня багато я падав, голову собі розбив двічі, і руки й ноги свої покалічив, у юності своїй покалічив, не бережучи живоття свойого, ні щадячи голови своєї.

Що належало робити отроку моєму – те сам я робив: ділá на війні і на ловах, уночі і вдень, на спеці і на холоді, не даючи собі супокою. На посадників не покладаючись, ні на биричів ⁷⁹, сам робив я [все], що було треба. Весь порядок і в домі своїм – се я наводив, і в ловчих ловчий порядок сам держав, і в конюхів, і про соколів, і про яструбів [я сам дбав].

Також і бідного смерда, і вбогу вдовицю не давав я сильним обидити, і за церковним порядком, і службою сам наглядав.

Та не осудіте мене, діти мої, ні інший хто, прочитавши [се], бо не хвалю я себе, ні одвагу свою, а хвалю бога і прославляю милість його, що мене, грішного і недостойного стільки літ оберігши од того смертного часу, не лінивим мене, недостойного, сотворив був, [а] на всякі діла людські здатного. Тож, сю грамотку прочитаючи, постарайтеся на всякі добрі діла, славлячи бога зо святими його.

Смерті бо, діти, не боячись ні [на] раті, ні од звіра, діло мужеське робіте, як вам бог дасть. Бо коли я од війни, і од звіра, і од води, [і] з коня падаючи, [не помер], то ніхто й із вас не зможе покалічитись і вбитися, допоки не буде [се] богом звелено. А якщо од бога буде смерть, то ні отець, ні мати, ні брати не зможуть [від неї] одняти, бо хоча добре [се] – берегтися, [та] боже оберігання ліпше єсть од людського.

ПРИМІТКИ

¹ Всеволодом Ярославичем і Марією, дочкою візантійського імператора Костянтина IX Мономаха.

² Тут у Лавр. бракує чотири з половиною рядки; перекладаємо їх за текстом XVIII ст. у рукопису XV ст.: «во благочестии наказанъ, чаадомъ моимъ преспеяти въ добродЂтеляхъ желая, се пишу поученье вамъ взлюбленнии» (див.: ЛЂтопись по Лаврентіевскому списку, СПб., 1897, с. 41, другий додаток). Правильність цієї вставки стверджує не лише текст її, що точно включається в зміст твору, але й те, що вона літера в літеру відповідає розмірові прогалини в рукопису Лавр. У рядку «Поучення» в цьому стовпці вписано по 20 (19-22) літер, в середньому 20,3 літери, отже, пропущений текст мусить складатися з 90-92 букв; так воно і є: доданий уривок має 91 букву.

³ У Лавр, «сблюдъ», у списку XVIII ст. «сблюхъ». .

⁴ У Лавр., мабуть, хибно «своеи», у списку XVIII ст. «божіеи».

⁵ Тобто готуючись до смерті; ці слова, як і слова «мене [до] сих днів, грішного, допровадив», свідчать про те, що «Поучення» Володимир Мономах написав у вельми поважному віці; аналіз тексту показує, що твір постав десь у середині лютого – на початку великого посту 1117 р.

⁶ Ідеться про двоюрідного брата Володимира Мономаха Святополка Ізяславича та його синів, двоюрідних небожів (синівців) Володимирових, Мстислава та Ярослава, а також двоюрідних Володимирових небожів Ярослава та Вячеслава Ярополковичів і Святослава (Святошу) Давидовича, які навесні 1099 р. виступили проти Володаря і Василька Ростиславичів (див. про це також в Іп. під 1097 р.).

⁷ Псалом ХLI, 6, або 12, або ХLII, 5.

⁸ У Лавр, і древньому тексті псалма «яко благословящии єго наслЂдять землю, кленущии же єго потребятся»; точний переклад цього уривка: «ті, що благословляють його,— унаслідують землю, а ті, що проклинають його,— вигинуть»; але це не дає задовільного змісту, і тому перекладаємо за канонічним тлумаченням цього місця.

⁹ Псалом XXXVI, 1, 9-17, 20-27; XXXIII, 15.

¹⁰ Псалом CXXIII, 2-4.

¹¹ Псалом LV, 2, 3; у Лавр, замість «всевишнии» хибно «свыше».

²⁵ Псалом VIII, 5.

²⁶ Псалом ХСV, 5, 7 і ХСІ, 6, 7,

²⁷ Псалом CXVIII, 2.

²⁸ Перше послання Павла до корінфян XVI, 22 (виклад).

²⁹ Перша молитва Василія Великого із послідування до причащання (уривок).

³⁰ Єванг. від Матфія V 34-36 (виклад суті).

³¹ Див. прим. 3 до 1093 р.

³² Див. прим. 2 до 945 р.

³³ Псалом XII, 4 і молитва.

³⁴ Молитва; джерело її встановити поки що не вдалося.

³⁵ Тобто Святослав і Всеволод Ярославичі, дядько і батько Володимира Мономаха.

³⁶ Як видно, поляки спалили не сам Берестій, а суміжні осади.

³⁷ Мономах ходив проти чехів, допомагаючи Болеслацу Сміливому (див. також про це Іп. під 1076 р.).

³⁸ Себто, Мстислав Володимирович, який з кінця 1088 до початку 1094 і з початку 1096 до 17 березня 1117 р. князював у Новгороді Великому.

³⁹ Мономах допомагав своєму двоюрідному братові Глібу Святославичу новгородському в його тривалій боротьбі зі Всеславом Брячиславичем полоцьким.

⁴⁰ Виходить, що незабаром після смерті батька Гліб Святославич був вигнаний з Новгорода (бо Гліб був убитий 30 травня 1078 р. в Заволоччі), і вже зимою 1077/8 рр. його стіл зайняв Святополк Ізяславич.

⁴¹ Себто після того, як у битві на ріці Сожиці (Оржиці?) 25 серпня 1078 р. Всеволод зазнав тяжкої поразки від половців (див. про це в Іп. під 1078 р.).

⁴² Див. про це також в Іп. під 1078 р.

⁴³ Тобто, взявши кожен верхового і повідного коня.

⁴⁴ Тлумачать, що тут Володимир повторно розповідає про свій похід на Полоцьк зі Святополком Ізяславичем, але з тексту виходить, що це був другий похід, коли Мономах уже князював у Чернігові (після 3 жовтня 1078 р.).

⁴⁵ Володимир Всеволодович, як і Олег Святославич, нерідко спілкувався з одними половцями, наймаючи їх, зокрема, для боротьби з іншими половцями.

⁴⁶ У Лавр, «се мечи»; напевне, йдеться про жителів Посейм’я.

⁴⁷ У Лавр, «по Изяславичихъ», що є явною опискою, бо про цей похід проти Василька та Володаря Ростиславичів говориться і в Іп. під 1084 р.

⁴⁸ Зауважено, що Переяславське князівство звичайно займав той князь, який мав бути наступником великого князя київського.

⁴⁹ У Лавр, «семцю»; вважаємо, що йдеться про сеимича.

⁵⁰ Це або день Успіння (15 серпня) або Різдва богородиці (8 вересня).

⁵¹ Див. про це також в Іп. під 1087 р.

⁵² У Лавр. «по СвятополцЂ на СулЂ», але битва за участю Святополка Ізяславича сталася тоді на річці Стугні 26 травня 1093 р., де втопився Ростислав, брат Володимира Мономаха (див. про це в Іп. під 1093 р.),

⁵³ Див. про це в Іп. під 1094 р.

⁵⁴ Ідеться про людей Гліба – половецького вельможі.

⁵⁵ Коло Чернігова було два монастирі – печерний Богородиці (Іллінський) та Успіння Богородиці (Єлецький).

⁵⁶ Володимир тут говорить про перші, найтяжчі роки свого князювання в Переяславлі, де він сидів з 1094 по 1113 р.

⁵⁷ Див. про це Іп. під 1095 р.

⁵⁸ Див. про це Іп. під 1096 р.

⁵⁹ За Іп., Боняк напав на Київ 20 червня 1096 р.; отже, десь 22-23 червня, спішно прибувши до Києва після перемоги над Тугорканом (19 червня коло Переяславля), на Боняка й вирушили Володимир і Святополк.

⁶⁰ У Лавр. «и се нынЂ иду Ростову».

⁶¹ У Лавр. «гонихомъ бо БоняцЂ, но ли оли убиша и не постигохомъ ихъ». Текст частково попсований («но ли оли»?). З Іп. відомо, що в 1099 р. Святополк Ізяславич воював із Давидом Ігоревичем, спільником якого був Боняк. Очевидно, тоді ж Володимир зі Святополком намагалися схопити Боняка; було вбито, судячи з дефектного тексту, мабуть, якогось дрібного половецького хана.

⁶² Умовно датуємо цей похід зимою 1100/1 р., бо в Іп. є відомості про закладини Володимиром 2 травня 1101 р. у Смоленську єпископської церкви святої Богородиці; Великдень у 1101 р. був 21 квітня.

⁶³ Ідеться про дружину Володимира Гіду, матір Юрія Володимировича.

⁶⁴ Див. про це також в Іп. під 1107 р.

⁶⁵ Див. про це також в Іп. під 1107 р.

⁶⁶ Володимир узяв дочку хана Аєпи за свого сина Юрія (див. про це також в Іп. під 1107 р.).

⁶⁷ Припускають, що тут ідеться про велику перемогу над половцями 4 квітня 1103 р., коли було вбито Урусобу та ще дев’ятнадцять половецьких ханів (див. про це в Іп. під 1103 р.). Але з тексту видно, що це був новий похід Володимира і Святополка на хана Урубу (невідомого з літопису) у 1108 чи 1109 р.

⁶⁸ У Лавр. хибно «в воину» (див. про цей похід в Іп. під 1110 р.).

⁶⁹ Мовиться про похід на Сіверський Донець (див. про це в Іп. під 1111 р.).

⁷⁰ Див. про це в Іп. під 1113 р.

⁷¹ Див. про це в Іп. під 1116 р.

⁷² Див. про це в Іп. під 1117 р.

⁷³ У Лавр., очевидно, помилково, «Овчини братьЂ».

⁷⁴ Що це за таревський князь – неясно; мабуть, товаровський.

⁷⁵ У Лавр. «въ Славлии», – це, мабуть, описка: ідеться про річку Сальницю, куди Володимир у 1111 р. здійснив свій знаменитий похід.

⁷⁶ У Лавр, «кромЂ иного лова кромЂ Турова»: зрозуміло, що тут мовиться не про город Туров, а про лови турів; тур – дикий бик; імовірно, що це були зубри, бо справжні тури у нас зникли дуже давно.

⁷⁷ У Лавр, хибно «по Рови».

⁷⁸ Очевидно, звір із роду котячих, але який – точно невідомо, гадають, що рись; він згадується і в «Слові о полку Ігоревім».

⁷⁹ Бирич – див. прим. 3 до 945 р.

[Літопис Руський / Пер. з давньорус. Л.Є.Махновця. – К.: Дніпро, 1989. – С.454 – 464]

БДЖОЛА

Слово 15. Про навчання і бесіду

Богослов. Негласне діло ліпше, ніж слово недовершене.

Фотій. Слово схоже на дзеркало. Як дзеркало образ тіла й лиця показує, так і бесідою душевного образу особливість виявляється.

Дій так, як кажеш, а не кажи діяння.

Солон. Скільки у бою залізо може, стільки у містах законне слово, добре написане.

Філон. Ні знань без єства та праці втілити неможливо, ані єство не вдоско­налюється без навчання та праці, ані праця не укріплюється, яка не заснова­на на єстві та навчанні.

Ейнопід. Цей каже: яке єство людини, такі й слова його.

Слово 16. Про навчання

Демосфен. Коли його питали, як може людина сама себе навчати, відпо­відав: «Що забороняє іншим, те хай і собі заборонить».

Езоп. Цей каже: «Кожен з нас два міхи носить: один перед собою, а інший позаду. У передній кладе чужі гріхи, а у задній – свої».

Апостол. Як кому з вас здається, що він мудрий у цім віці, нехай стане нерозумним, щоб бути мудрим. Бо мудрість цього світу – глупота є перед Богом [І Кор. З, 18-19].

Слово 17. Про філософію і навчання дітей

Філософських догматів сила, сумирним зброєю може бути до благодіянь, а лукавим – жалом до злоби.

Златоуст. Скажи мені, хто з вас, додому повертаючись, узяв книги християнські у руки і прочитав, і обміркував написане? Ніхто не може цього сказати. Ось карти та шахи у багатьох з вас є, а книг ні у кого, хіба у небагатьох, та й ті такі ж, як і ті, що книг не мають. Закривають їх та кладуть у скриню. Ось і все намагання на книжну витонченість і на грамоти красу, а про читання ж не піклуються. Не душевної користі ради набувають книги, а прагнуть виявити багатство своє і гордість. Отак прибільшується у них марнославність, і немає нікого, хто почув би слова: «Відаю книжну силу!»

Неможливо велике знання набути, мало навчаючись.

Климент. Мудрість простує за діянням, мов за тілом тінь.

Платон. Будь-яка істинна наука, відлучена від правди та іншої благо­даті, то це не наука, а лукавство.

Ісократ. Отак, як бджолу бачимо, що по всіх садах і квітах літає та від кожного користь приймає, так і юнаки, навчаючись філософії і у вишину мудрісну воліючи піднестись, звідусіль найцінніше збирають.

Якийсь філософ мав двох учнів, одного тупого, але книголюбця, а іншого кмітливого, але ледачого, та й каже: «Йдіть обидва під землю, бо ти хочеш вчитися, та не можеш, а ти можеш, та не хочеш».

Коли спитали його, яку користь отримав він від філософії, відповів: «Як самовільно чинити те, що дехто чинить зі страху перед законом».

Філістіон. Ліпше пізно навчитися, ніж ненавченим бути.

Хлібороб землю м’якшить, а філософ душу.

Коли зустрів юнака, що книг накупив багато, сказав він: «Не у книгосхо­вище клади, а у груди».

Коли його спитали, що солодке у житті цім, сказав: «Знання і навчання, і відання перших речей».

Стильпон. Цей був мегарійським філософом. Дмитро-цар захопив спад­щину його і на поталу віддав. А як полонили того філософа і поставили перед царем, той спитав його: «Що забрали у тебе воїни?». Він же мовив: «Мого нічого не взяли, бо моє надбання – мудрість і знання, які в мене обоє є». Ласус сказав. Коли спитали його, що є мудрість, відповів: «Досвід». Не вдавай із себе мудрого, а воістину мудрствуй. Отак і хворий муж видає себе за здорового, а справжнього здоров’я не набуде.

[Історія філософії України : хрестоматія. – К.: Либідь, 1993. – С. 56-57.]