Іван якович франко

Франко І.Я. (1856-1916) – видатний український письменник і педагог-науковець. Народився в с. Нагуєвичі Дрогобицького повіту, в сім’ї коваля. Після закінчення Дрогобицької гімназії вчився на філософському факультеті Львівського університету, але через матеріальні нестатки, переслідування та арешти змушений був покинути навчання. Працював у редакціях журналів та в культурно-освітніх товариствах. У 1881 р. закінчив Чернівецький університет, після чого у Відні захистив докторську дисертацію на здобуття вченого ступеня доктора філософських наук. У 1906 р. Харківський університет присвоїв йому почесний ступінь доктора російської словесності. Російські вчені висунули І.Я.Франка в академіки Російської Академії наук, але царський уряд не підтримав цю пропозицію.

І.Я.Франко написав понад сто наукових, публіцистичних та художніх творів з питань педагогіки, з літературознавства, філософії, політичної економії та історії. У них піднімав педагогічні проблеми, чим сприяв розвитку громадсько-педагогічного руху в Україні, зокрема у Галичині.

Зокрема, у статтях «Народні школи і їх потреби», «Великі діяння пана Бобжинського», «Освіта народу Галичини», «Педагогічні невігласи» та ін. І.Я.Франко гостро критикував недоліки тогочасної народної школи та реакційну політику австрійського уряду в галузі освіти, гнівно засуджував соціальну й національну дискримінацію в галузі освіти й школи, боровся за створення шкіл, які були б тісно пов’язані з життям та інтересами народу. Поєднання навчання з працею, широка освіта, використання найкращих надбань людства, всебічний розвиток мислення та інших психічних процесів дитини – такі завдання він ставив перед школою.

Завдання українського національного виховання І.Я.Франко формулював відповідно до потреб служіння українському народові, нації, боротьбі за вільну, незалежну, демократичну, самостійну українську державу. Мету національного виховання української молоді письменник вбачав у всебічній підготовці її до здійснення найвищого ідеалу нації – осягнення власної державності, до чинної творчої участі в розбудові рідної духовної й матеріальної культури, а через неї до участі у вселюдській культурі.

У статті «Наші народні школи і їх потреби» І.Я.Франко писав, що стара школа зовсім не задовольняла вимог часу, прогресивної педагогіки та народу. Мета, завдання і зміст освіти та виховання, на його думку, полягають у тому, щоб забезпечити через школу правильне розумове, фізичне і моральне виховання учнів, навчити їх правильно мислити. Це можливо тільки у тому випадку, коли навчання відбуватиметься рідною мовою учнів, що має велике значення у вихованні любові до рідного слова, його краси і чарівної милозвучності.

І.Я.Франко гостро критикував організацію освіти, навчання та виховання молоді в середніх і вищих навчальних закладах Галичини, які були відірвані від життя, не давали молоді потрібних знань, не привчали їх самостійно мислити, не здійснювали національне виховання тощо.

Освітнім ідеалом за І.Я.Франком є широка, всебічна, звільнена від усіляких забобонів, глибоко народна, національна за формою і одночасно загальнолюдська гуманна школа. Особливого значення надавав І.Я.Франко ролі вчителя у вихованні підростаючого покоління. Діяльності вчителя він присвятив оповіданнях «Малий Мирон», «Отець-гуморист», в яких показав огидне обличчя вчителя-садиста, який знущається над учнями. Зовсім протилежний образ справжнього народного учителя, що віддає усі свої сили й знання народові, описаний у оповіданні «Борис Граб». І.Я.Франко захищав народних учителів, знаючи про їх безправ’я, беззахисність, мізерну заробіт­ну плату, недоїдання. Особливо тяжким було становище україн­ського вчительства, дискримінованого цісарською владою. І.Я.Франко поважав тих вчителів, які люблять дітей і готові їм віддати своє серце, вони є розумними й чесними, національно свідомими, майстрами педагогічної справи. На переконання І.Я.Франка, особистість, яка не має покликання до педагогічної діяльності, лише завдає шкоди вихованню дітей. Талановитий учитель має завоювати довіру дітей, уникати шаблону і одноманітності в навчанні, розвивати у них самостійність думки і дії, прищеплювати кращі моральні якості, виховувати любов до праці та людей праці. Вчитель повинен мати не тільки теоретичну підготовку, а й володіти практичними навичками, добре знати сільське господарство.

У творах І.Я.Франка мають місце цікаві психолого-педагогічні спостереження і зауваження щодо виховання дітей в сім’ї. На його думку, найважливішими є вплив батьків на дитину у ранньому віці, повинно бути тверде керівництво дітьми з боку батьків. Родина має розвивати у дітей прагнення до пізнання природи і життя, формувати їх моральні якості й норми поведінки. Традиційну українську родину І.Я.Франко розглядав як перший і найвпливовіший осередок патріотизму, національного єднання та виховання, місце прищеплення здорових норм і навичок по­ведінки, любові до рідної мови, народних звичаїв і традицій. Особливу роль у сімейному вихованні педагог відводив матері. Зокрема, у статті «Жінка-мати» він вказував, що мати безпосередньо відповідає перед суспільством за виховання дітей; вона має створити всі умови, щоб діти росли здоровими й здобули правильне моральне виховання. У цій справі жінці обов’язково повинен допомагати чоловік.

Приділяючи велику увагу виховному значенню дитячої літератури, І.Я.Франко зазначав, що кожна книжка для дітей має бути не тільки цікавою, а й прищеплювати найкращі почуття, виробляти позитивні риси людського характеру. Письменник радив підбирати для дитячого читання такі книжки, які розвивають думку, роблять почуття благородними, мають освітнє і виховне значення. Він написав цікаві й повчальні оповідання та казки для дітей: «Без праці», «Коли ще звірі говорили», «Коваль Басим», «Лис Микита».