3. Іван Хведорович у Львові

У кінці 1572 р. Хведорович прибув до Львова й оселився на Підзамчі. 1573 р. «Пресельник і пришлець», Хведорович засновує друкарню у Львові на Підзамчі. «Вселшумися в преименитом граде Лвове, начах богоизбранноє сіє дело к устроєнію навершати. И обтицах многащи богатых и благородных в мире, помощи прося от них, и метаніє створяя, коленом касаяся, и припадая на лицы земном, сердечно каплющими слезами моими ноги их омывах, и сіє не єдиною, ни дващи, но и многащи створях. И в церкви священнику всем в слух поведати повелех. Не испросих умиленными глаголы, ни умолих многослезным рыданієм, не исходатайствовах никоєя милости ієреискими чинми. И плакахся прегоркими слезами, єже не обретох милующаго, ниже помагающаго, не точію же в русском народе, но ниже в греках милости обретох, но мали нецыи в ієрейском чину, иніи же неславніи «в мире обретошася, помощь подающе».

Іван Хведорович в місті Острозі

[1576 — 1577 рр.]. Остаточне урядження друкарні в Острозі. Друкарня містилася в замку поруч з одночасово урядженою Академією.

1577 р. перша половина березня. «Пан Іван (Хведорович) в добрім здоров’ї та спокої ще перед Середопістям приїхав додому із Львова».

[1577 р.]. Іван Хведорович побував на сході, в Валахії та Туреччині, післаний туди кн. Остріжським за біблійними списками.

[1577 р. середина]. Почала функціонувати Остріжська друкарня. Почали складати Біблію.

[1578 р.]. Іван Хведорович віддав на 2 роки в науку до Львівського маляра Лавріна Пилиповича свого хлопця Гриня Івановича, що прибув до нього із Заблудова.

1579 р. [жовтень]. Друкар Іван Хведорович і син його Іван Переплетник заставили за 411 злотих жидові львівському Ізраїлю Якубовичу 140 книжок руських, а також річі, літери і форми, і всі інші приналежності, що потрібні для друкування книжок.

[1579 р. кін. – 1580 р. поч.]. Прибув до Острога з науки Гринь Іванович, що «za kosztem i nakładem i pilnem staraniem» Хведоровича научився «malarstwa, stolarstwa, forsznajderstwa i na stali liter i inszych rzeczy rzezasia tysz i drukarstwa». В присутності свідків в Остріжській друкарні Хведорович умовився з Гринем, що без дозволу та поради його Гринь ніякому панові і ніякому чоловікові не буде робити літер для друку і не буде друкарні закладати. Хведорович дозволив йому жити лише з тих ремесел, яких Гринь научився при Хведоровичі, а саме – «malarstwem, stolarstwem, forsznajderstwem i na stali cokolwiek rzezać, oprócz liter ku druku».

[1580 p. початок]. Почали складати в Острозі Новий Завіт з Псалтирем.

1580 р. липня 12. «Напечатана быстъ книга, глаголемая Біблія, в богоспасаємом граде Острозе, многогрешным и недостойным рабом Иваном Феодоровым сыном Москвитином. В лето от созданія миру 7088, а от воплощенія Господа Бога и Спаса нашого Іисуса Христа 1580, месяца іюля 12 день».

1580 о. по 1 вересні. Вийшов у світ Новий Завіт з Псалтирем: книжка ця була «первый овощь от дому печатнаго Оетрозскаго», як сказано в передмові. В додатку до цеї книжки надруковано Покажчика до неї року 7089, а від Різдва 1580 (отже, тут вираховується не 5508, а 5509, а це значить, що книжка вийшла по 1 вересні 1580 р.).

1581 р. травня 5. [Хведорович] видрукував у Острозі «Хронологію» Андрія Римші, на 2 ст.

1581 р. серпня 12. «Напечаташася многогрешным Іоанном Феодоровым сыном з Москвы, в богохранимом граде Острозе» і книга Біблія.

1582 р. березня 19. Руський друкар Іван заявив, що від нього втік його хлопець – Гринь Іванович із Заблудова. Свідок, підміщанин львівський, Лаврін Пилипович, під присягою заявив, що він за плату від Івана друкаря два роки вчив Гриня малювання. Гринь пішов проти Хведоровича, пана свого, і поїхав до Вільни, до пана Кузьми Мамонича, бурмістра віленського, і зробив йому для друку два «руських» шрифти.

ДРУКАРСТВО В КИЇВСЬКІЙ ЗЕМЛІ

Із всіх східно-українських земель друкарство найперше розпочалося на київській землі, власне – в самому місті Києві.

Писаної історії київського друкарства в цілому ми ще не маємо, не маємо також і детально досліджених окремих питань цього важного друкарства. Звичайно, для давньої доби цілим київським друкарством була друкарня Києво-Печерської Лаври, а тому на неї головно й звернулася увага всіх дослідників друкарства.

1. Києво-Печерська друкарня

а) Початок Києво-Печерського друкарства. 1616-1624

Коли розпочалося друкарство в Києві? Це питання, на яке ще й сьогодні нема остаточної одної відповіді.

Київське друкарство вже в першій половині XVII віку стало домінуючим на цілій українській землі; роль цього Київського друкарства в історії української культури надзвичайно велика; та це й мусило бути тільки так: друкарство Галицьке та Волинське увесь час жило серед дуже несприятливих умов і часто мусило витрачати свою силу на річі, що з друкарством мали не багато спільного; самооборона непотрібно поїдала наші активні сили на цих землях, не даючи їм змоги повно розцвісти та дати плід.

Не те бачимо в Києві: тут на перших порах життя друкарства ніщо не стояло йому на дорозі, а тому й буйно розцвіло воно відразу і ясно засвітило на цілу Україну. І вже пізніше, коли пішли досліди історії українського друкарства, патріотична київська думка, не маючи в руках певного матеріалу, загубила історичну перспективу в цій справі і заснування київської друкарні віднесла десь на 30-ті роки XVI віку, цебто на час ще до початку друкарства в Галичині.

Року 1784 сама Лавра, на запит Київського губернатора Ширкова, писала, що Печерську друкарню засновано за архімандрита Протасія з наказу кн. Констянтина Івановича Остріжського, котрий ніби подарував Лаврі літери та друкарські інструменти з Остріжської друкарні ще 1531 р., а друкування розпочалося в Лаврі ніби 1533 р. Сама друкарня на початку своїм була ніби поза Лаврою, проти пустинного Микольського монастиря. Оцей переказ пізніше повторювався на всі лади.

Але можливо, що київське друкарство все ж таки розпочалося ще до 1616 р.; про це говорить хоч би такий доказ: 1744 р. Лавра потребувала від підвладних їй церков прислати списки стародрукованих книжок; церкви прислали, – і ось в цих списках згадуються – Минея 1608 р., Псалтир 1609 р., – про Минею згадують 4 різні церкви, а про Псалтир – дві.

Але чи маємо ми й сьогодні все потрібне для остаточного вирішення питання, коли саме розпочалося друкарство в Києві? Ні, не маємо, тут потрібні ще нам найпильніші досліди. Безумовно, частина київських першодруків зникла – чи то від злої волі людської, чи від вогню, чи просто від часу. Багато стародруків дійшли до нас без початкових та кінцевих листів – і тому ми не знаємо ані про місце, ані про час їхнього виходу. Чимало полемічних творів друкувалися в давнину взагалі без зазначення друкарні та часу виходу, щоб сховати сліди від переслідування. Та й взагалі найперші друки перших друкарень нам мало відомі, – здається, їх часом друковано без зазначення місця та часу друку; пригадаймо, наприклад, питання про початок друку в Москві та Львові – існують досить обгрунтовані думки, ніби друкарство було тут ще до Хведоровича.

Київські першодруки взагалі мають собі нещасливу долю – вони пережили чимало великих пожарів. В ніч з 21 на 22 квітня 1718 р. згоріла Печерська друкарня разом зо всіма книжками, інструментами, бібліотекою та архівами. Горіла її друкарня, а з нею книжки та архів, ще два рази, – 1772 р. та 1849 р. А 29 лютого 1780 р. згоріла в Києві на Подолі вся бібліотека Київської Академії на різних мовах, згоріло понад 8000 книг. Крім цього, 9 червня 1811 р. також був великий пожар на Подолі, – і тоді знову погоріла Академія, а з нею й її бібліотека. Того ж 1811 р. згорів київський магістратський архів. Скільки ж за ці п’ять пожарів пожер огонь київських стародруків? Скільки тоді загинуло матеріалу взагалі для історії київського друкарства?

Ось на основі всього цього можна певно сказати, що ми ще не знаємо ані всіх наших давніх друкарень, ані всіх старих книжок, ані наших найперших друків теї чи іншої друкарні. Час та щасливий випадок можуть принести нам тут ще не одну несподіванку.

Але покіль що, мусимо рахуватися лише з тим певним матеріалом, який маємо на сьогодні. А матеріал цей цілком підтверджує основну нашу думку – про повільність та ступневість поширення друкарства з заходу на схід.

б) Доба розквіту Києво-Печерського друкарства. 1624 -1648

Єлисей Плетенецький міг спокійно вмирати; ще за життя свого він обрав собі достойного заступника – Захара Копистенського, який і став на архімандрію 20 листопада 1624 р. З походження Копистенський також був галичанином, племінником перемиського єпископа Михайла. До Києва прибув Копистенський десь 1615 р., певне разом з Стрятинською друкарнею, а 1616 р. він вписався вже до Київського Братства. Була це людина енергійна та великої освіти – «муж рєвности презелныа в Благочестіи, словесен же и премудр в Богословіи и исповеданіи православныя виры», як охарактеризували його друкарі в Анфологіоні 1619 р. На літературному полі Копистенський особливо вславився своєю цінною «Палинодією».

В Печерській Лаврі прожив Копистєнський 12 літ і всіх їх віддав головним чином друкарні. Увесь час був він головним помічником в друкарстві Єлисея Плетенецького. Для першого Київського видання Часослова 1617 р., Копистенський, тоді ще архідиякон, дає надзвичайно цінну передмову; до «Бесід» 1623 р. разом з Бериндою складає доброго покажчика, і т. п. – ні одне видання печерське не виходить без близької участі Копистенського. І Плетенецький не помилився, коли вказав якраз на Копистенського, як на свого заступника, бо постійно бачив його завзяту ревність до найбільшої справи своєї – до друкарства. В «Тріоді» 1627 р. (передмова, с. 3) Зяхар Копистенський тепло згадує про свого попередника: Плетенецький «типографію Лаври Пєчерской соружи, и мене благоразсужденієм своим о Бози в служеніє се (друкарство) потщися привести».

Заслуга Плетенецького в друкарстві не тільки та, то він достойно підтримав справу попередника свого, але й в тім, що він повів її далі. При нім працюють ті ж самі люде, та ж сама славна печерська Академія друкарська. Вінцем цеї праці була «Тріод Пісна» 1627 р., на 4+802 с.; книжку цю видано надзвичайно розкішно. з силою заставок, ініціалів, кінцівок; особливо розкішні мініатюри – їх тут коло сотні. Книжка ця потребувала великих коштів: «многою ценою, — каже П. Беринда в післямові, – книгу сію изобразихом (зане далече городом великим торговым от нас отстояшим, зело драго всякаа матеріа снабдивашеся и художник обреташеся)». Підкреслює це й сам Копистенський в передмові: «Пріймите убо любезно, – просить він, – сію святую книгу, многим трудом и художнє изданную». Як попередник його, Копистенський беріг вже встановлену в Печерській друкарні традицію – служити свойому народові, бути національним в своїх виданнях; ось тому так часто в тодішніх друках подається на берегах книжки переклад трудних церковнослов’янських слів на українську мову, що любив робити й сам Копистенський; з того ж напряму появилися в 1626-1627 рр. окремі листки для потреб широких українських верстов.

Хворим вже був Копистенський, коли 17 лютого написав передмову до найкращої праці свого життя – «Тріоді Пісної» 1627 р., а тому просив читачів помолитися «о мне, нини болном» і просити Бога, «да даруєт ми милость Свою и здравіє». Але через місяць помер він, помер в великодню середу, 21 березня 1627 р.

Копистенського на архімандрії заступив незабутній Петро Могила (в кінці 1627 р.). На початку не мав він часу віддатися друкарству, бо був зайнятий загальноцерковними справами. Муж високої освіти, Могила скоро орієнтувався в друкарстві. Всю силу свого великого впливу Могила віддав на оборону православної церкви і хутко зрозумів, яку ціну для цього має якраз друкарство. Ось тому в скорім часі Петро Могила всі сили свої віддав Печерській друкарні. А коли 1632 р. добився він від польського уряду багатьох полекшень для православної церкви, то серед них було й право вільно засновувати друкарні при церквах та монастирях.

В першу чергу Могила заснував постійну вищу школу в Києві – Братську Колегію (перше при самій Лаврі), і всі професори цеї Колегії стали також до праці в Печерській друкарні; цим значно побільшилась та друкарська Академія, що працювала за часів Плетенецького та Копистенського. Ближчими співробітниками Могили по друкарству були: Афанасій Кальнофойський, Сильвестер Косів, Іларіон Денисович, перший «доктор богословія» Ісасія Козловський і др., не рахуючи старих працьовників з попередньої доби. Ось вся ця друкарська Академія мала досить сил, щоби в першу чергу готувати солідні книжки, а книжки богослужбові добре виправляти по грецьких оригіналах. Все це наклало виразну ознаку на всі могилянські видання – ознаку солідності та науковості.

На Великдень 1630 р. Печерська друкарня привітала свого нового архімандрита пишним панегіриком – Імнологія. Панегірик цей особливо цікавий нам тим, що на нім підписалися 12 видатніших печерських друкарів того часу, підписалися з фаховим званням своїм, а тому ми можемо до певної міри сказати й про склад друкарні на 1630 рік. На чолі всеї друкарні («всего типу правитель») стояв Тарас Земка; технічний провід давав («типікароводець») Памва Беринда, котрому помагали: ієродиякон Ісаія («типоназиратель») та інок Артемій Половкович («типоблюститель»); коректором («столпоправитель») був Димитрій Захаріевич; Степан Беринда підписався просто «типограф»; єсть два гравери («изобразитель») – Парфен Молковицький та Михайло Фойнацький, вони, певне, й готували малюнки для гравюр; два батирщики – Павло Макарієвич та Федот Кипрієвич; з складачів («наборщик») підписався тільки один – Нафан Зінькович. Мала в цей час Лавра й свою словолитню, від якої підписався «писмолеател» Леонтій Ієрусалимович.

Але в цім же році впало велике нещастя на Печерську друкарню – з 1 серпня 1630 р. в Києві та його околицях лютує аж до квітня 1631 р. якась моровиця, що вчепилася й до нашої друкарні.

Друкарі не помилилися: Петро Могила всі сили свої віддавав на добре урядження своєї друкарні. Вміло й твердо боронячи свою церкву від нападів римо-католиків та протестантів, Могила мав собі для цього найкращого помічника в Печерській друкарні. А друкарня все збільшувала свою працю, все випускала книжки одна одної корисніші. Сам Могила близько працює коло друкарні – править тексти по грецьких оригіналах, пише передмови, дає всьому провід і т. п.

Багато книжок випустила в світ Печерська друкарня за могилянську добу; друкарнею правив, здається, Софроній Почаський, що змінив на цім становищі Т. Земку. Серед могилянських видань особливо ось ці 4 мають велику вагу: 1) Служебник 1629 р. 28+144+300+4 с., розкішне видання, багато прикрас. 2) «Тріодь Цвітна», 1 червня 1631 р., 22+828+2 с.; надзвичайно розкішне видання, сила прикрас, чудові гравюри. 3) Євангеліє Учительне, 25 серпня 1637 р., 6+1031 с.; так само розкішне видання, з багатьма дуже гарними гоавюрами. 4) Але вінцем праці як самого Могили, так і Пєчєоської друкарні був, безумовно, Требник, 16 грудня 1646 р., величезний том в Трьох частинах, понад 1670 с., розкішно виданий, з 20 цікавими гравюрами і силою прикрас. В Требнику скрізь додержано свої українські звичаї і дано багато таких молитов та «чинів», яких пізніше вже ніколи не друковано.

Петро Могила, як митрополит Київський та Галицький, хотів також мати певний догляд за всіма друкарнями своєї митрополії; особливо намагався він прибрати до рук своїх друкарні львівські, хоч це йому й не вдавалося. Львівські друкарні часто робили дошкульну конкуренцію друкарні Печерській, бо часом просто передруковували київські видання.

В своїх виданнях Петро Могила так само дотримувався національного напряму, як і його попередники. Але Могила вже обома руками бере, що краще, з Заходу, перероблюючи його на своє українське. Західний вплив за час Могили дуже вже помітний на лаврських виданнях.

В історії української культури початкове печерське друкарство займає найпочесніше місце. Хоч і пізно повстала Печерська друкарня, але повстала вона вже на доброму грунті серед рідних сприятливих обставин. Не доводилося друкарні цій боротися за саме своє існування, бо козаки збройною рукою берегли батьківську віру та народність. Величезні маєтки печерські знайшли собі тепер найкраще приміщення – і лаврська друкарня швидко збільшувалася та технічно кращала. І вже за перші 15 років свого існування (1616-1630) Лавра випустила в світ понад 30 дуже важливих творів, що відразу звернули на неї очі не тільки цілої української землі, але також і всього слов’янського православного світу. Серед цих творів були твори монументальні як церковного, так і взагалі наукового характеру; добрі передмови до цих видань часто були окремими науковими творами з помітним літературним смаком. Навіть своїм розміром всі ці видання — «се було більше, ніж скільки дали всі інші друкарні України за весь час від свого заложення і до того часу, 1631 року», каже проф, М. Грушевський.