Історія українського друкарства вступ

Докладне вияснення історії нашого друкарства має для нас, українців, велике значення, бо якраз воно особливо яскраво підкреслює стан нашої давньої культури, якраз воно показує, якими культурними були ми в старовину. Стан нашого давнього друкарства давав нам тоді повну змогу не тільки займати почесне місце серед цілого слов’янського світу, але й дорівнюватися технікою своїх видань культурним народам Європи.

Розпочавшись в Германії, друкарство надзвичайно швидко ширилося на всі сторони, але рух поширення його на периферії все зменшувався в міру віддалення від Німеччини. Перша друкована книжка Європи появилася в Майнці, в друкарні Гутенберга, 1450 р. Дальше поширення друкарства по Європі видно з цеї таблички початків друкарства:

Італія – 1464 р.

Венеція (не слов.) – 1469 р.

Мілан – 1469 р.

Аусбург – 1470 р.

Нюренберг – 1470 р.

Париж – 1470 р.

Сицілія – 1472 р.

Голландія – 1473 р.

Венгрія – 1473 р.

Іспанія – 1474 р.

Флоренція – 1477 р.

Лондон – 1480 р.

Лейпціг – 1481 р.

Данія – 1482 р.

Португалія – 1484 р.

Гамбург – 1491 р.

Відень – 1492 р.

Гюбинген – 1498 р.

Америка північна – 1638р.

Як бачимо, друкарство відразу пішло по Європі і до кінця XV віку вже ціла Європа вкрита була друкарнями.

Звичайно, із слов’янських народів найскоріше прийшло друкарство до тих, що найближче стикалися з німцями. Це були чехи, і вони перші розпочали слов’янське друкарство, ще року 1478. І дедалі на схід, тим пізніше пробивалося друкарство; головним чином серед слов’ян ширилося друкарство вже з початком XVI віку. Ось ця табличка покаже нам поширення друкарства серед слов’янського світу:

чехи – 1478 р.

українці – 1491 р.

серби-чорногорці – 1493 р.

поляки – кін. XV в.

білоруси – 1517 р.

серби – 1553 р.

росіяни – 1564 р.

болгари – 1641 р.

Як бачимо, по чехах українці займають перше місце серед цілого слов’янського світу, хоч безпосередньо й не стикалися вони з Європою так близько, як, скажімо, сусіди поляки.

Ось іще одна табличка – вже самого кирилівського друку. Перша книжка кирилівського друку появилася:

українці (в Кракові) – 1491 р.

Цетиньє – 1493 р.

Венеція – (1493 р.)

білоруси (Прага) – 1517 р.

Вільна – 1525 р.

Як бачимо, західні українці займають тут уже перше місце, а далі на схід друкарство посувається дуже поволі. Давня Україна, запровадивши в себе друкарство, хутко переконалася у великій освітній силі його. Цікаво підкреслити, що з українських друкарень виходили книжки не тільки богослужбові, але багато книжок і світського змісту, і при тому різними мовами – церковно-слов’янською, польською та латинською, чим українське друкарство так відрізняється, скажімо, від друкарства московського, де друкувалися книжки переважно церковні.

Україна постійно кохалася в друкарстві, ніколи не лякалася книжки і боронила волю свого друку. Нагадаю тут, що в Гадяцьких умовах 1658 р. Виговського з поляками було забезпечено й волю українського друку: «Колегії, школи й друкарні, скільки їх буде потрібно, вільно засновувати, вільно науками займатися і друкувати різні книжки».

З історії українського друкарства написано вже багато різних праць, правда більше принагідних, менше спеціальних; на жаль, окремої поважної монографії про історію українського друкарства ми ще не маємо; кажу на жаль, бо така праця, добре оздоблена знімками з наших стародруків, виявила б світові силу та вагу нашої давньої культури, що так виразно проявилася якраз у друкарстві. Правда, що на полі вивчення нашого давнього друкарства ми взагалі маємо ще не багато добрих розвідок і з окремих питань, а з них же складається ціла історія нашого друкарства.

Проте в справах нашого давнього друкарства написано вже дуже багато окремих праць, головним чином росіянами (що до своїх описів стародруків повносили й всі наші) та українцями, менше поляками. От у цій праці своїй я й хочу оглянути все, що досі написане для вивчення історії нашого друкарства, хочу зазначити, що ми тут вже маємо, а чого нам ще бракує. Сподіваюся, що ця праця моя, – де зібрано все, що досі в цій царині зроблено, – не буде зайвою для кожного, хто схоче працювати в якійсь із численних ділянок історії українського друкарства. Ми ще не маємо повної історії свого друкарства. Нехай же до того часу цей мій історично-бібліографічний огляд його стане дороговказом кожному, хто захоче ближче пізнати долю нашого друкарства, того друкарства, що в історії культури нашої займає таке почесне місце. Звичайно, огляд мій не повний; але все найголовніше читач знайде тут.