Львівське братство і братський рух

І коли у Львові з’явилася така висока церковна особа як патр. Йоаким, братчики, достроюючи ся до такої високої візити, предложили до патріаршого одобрення і санкції плян реформ брацтва і його культурно-гуманїтарних інституцій.

В новій уставі, проєктованій ними, вже не було мови про братські пири – їх місце заступало надїленнє убогих «по силі». Братські сходини мали служити цїлям релїґійно-моральної науки і поправи: залагодивши біжучі справи, братчики мали займатися читаннєм «книг законних» і поважними розмовами). Вони мали слідити за моральністю членів свого брацтва, упоминати, а не поправних виключати з поміж себе; за тяжші провини заводилося сидженнє на дзвіниці, поруч давньої кари воском; Зрештою схема братської орґанїзації лишалася давнійша, але була овіяна і сильнійше перейнята духом реліґійности й морального аскетизму.

Йоаким, скандалізований тими прикладами упадку церковної дисципліни, які він бачив наоколо себе, прийшов в ентузіазм від високого настрою і благородних плянів львівських братчиків. З їх розмов повіяло на нього ароматом християнської церкви апостольських часів. Йому прийшла гадка, що оперта на таких чистих християнських принціпах братська громада може послужити знарядєм церковної реформи, моральною цензурою для роспущеного духовенства, контрольним апаратом церкви, й іґноруючи ту півторатисячну еволюцію, яка лежала між його часами й апостольською церквою, він задумав приложити її принципи до сучасних відносин. В своїх конференціях з братчиками він не тільки похвалив їх плян братського устрою, але додав до нього, в своїй грамотi, цiлий ряд дуже важних і далекосяглих прав і поручень брацтву, які робили повний переворот в дотеперішніх церковних відносинах.

Поруч справи друкарнi тепер виходить на перший плян орґанїзація, чи реорґанїзація школи, на котру братчики зараз же заходилися збирати датки та розглядатися за всїм потрібним до як скоршого відчинення сеї школи. Щоб не війти в конфлїкт з привілєґіованою міською латинською школою, пляновано поки що школу грецько-словянську. До словянської науки була дуже добра учительська сила в особі «даскала Стефана» Зизанїя-Тустановського. Був се перший історичний виступ чоловіка, що кілька лїт пізнїйше записав своє імя в боротьбі против унїї, пером і словом, як першорядник проповідник, полєміст, аґітатор; ті стадиї житя, що попередили його учительство в братській школї, зістають ся нам вповнї незвісними. Щасливий припадок прислав тодї-ж і дуже доброго професора для мови грецької, в особі архіепископа елясонського Арсенія, що заїхавши до Львова в червнї 1586 р. і щиро привитаний православними, послухав їх намов і лишив ся в ролї управителя і учителя братської школи). При його участи були вироблені правила для нової школи, звісні в двох редакціях – грецькій і українській. Реорґанїзована школа відчинена в осени 1586 р. Маємо вписи учеників у «Стефана даскала руского» з рр. 1586/7 і 1587/8; в першім роцї вписано 22 хлопцї, в другім іще 26 нових – переважно дїти львівських міщан, передміщан і духовних, але є й замісцеві (з Солонки, Яворова, Городка).

Шкільна устава, начеркнена, очевидно, Арсенїєм за порозуміннєм з братчиками і потім кілька разів редаґована брацтвом , відкриває перед нами педаґоґічні погляди й змагання брацтва й ті цїли, які вони ставили школї. Вихованнє й наука мають чисто релїґійний характер. Цїль школи – релїґійне й моральне подвигненнє української суспільности. І ученики мають учитися «страху божієму и обычаємъ въстыдливымъ младенческим: яко мают быти во церкви противъ Богу, дома против родичемь своим и инъде инымъ цноту и встыд заховывати, посполите противъ всЂмъ покору и уваженьє». Відповідно до того до «оскалів» школи ставляться вимоги, що се будуть люде моральні і побожні: «не пособитель єреси, но благочестію поспЂшитель». Наука в школї має бути приступна для всїх, для дїтей «всякого стану: убогих за прости Богь, а богатыхъ за ровнымъ датъкомъ». Даскал повинний бути всїм однаково прихильним і ласкавим, не роблячи ріжницї між дїтьми убогих і богатих: місце в школї мали школярі займати в порядку успіхів в науках, а не по богацтву чи впливам родичів, і в потребі, «за непослушенство» даскал має право всїх дїтей карати, тільки «не тирански, но учительки».

Проґраму науки устава викладає так: «напервей научивши ся складовъ литеръ, потом к граматики учать, при томже и церковному чину учать – читанью, спеванью; также учать на кождый день, абы дЂти одинъ другого пытал по грецку, абы єму отповЂдал по словенску, и тыжь пытают ся по словенску, абы имъ отповЂдали по простой мовЂ, и тыж не мают из собою мовити простою мовою, едно словенскою и грецкою. А такъ нинЂ тому учат ся, до болшихъ наукъ приступуючи: ко диалектице и реторице, которыє науки по словенску переведеныє вынайдено в школе львовской, рускимъ языкомъ списано: диалектику и реторику и иныє, философскиє писма, школе належачиє».

В низшім віддїлі школи ученики мають бути поділені на три ґрупи: на першій вчать ся букв – «слов познавати и складати», на другій учать ся читати – ,»на память многихъ рЂчей ся учити» (граматичних правил і реалїй), на третїй – читають і прочитане толкують, переповідають своїми словами й з поводу прочитаного діспутують. Наука ся має йти таким чином: по ранїшнїй молитві, котрою розпочинаєть ся наука, ученики здають те, що навчили ся вчора, й віддають домові свої задачі; потім учать ся «друбли  псалтыри или граматики, з розвязованєм, и иньим многим потребным наукам, яко обачить на тот час ведле потребы». По обідї хлопцї записують собі «на таблицї» науку дідаскала – тільки найменьшим даскал сам має написати; науку сю даскал має подавати «от светого євангелія, от книг апостолских, от пророковъ всЂхъ, от отець светых ученія, от философов, от поетов, от гисториков и прочая». Дома школярі мають написати звечера «што учили того дня» і перед родичами чи господарями виказати ся виученим, а приходячи й відходячи з школи, школярі повинні оден одного випитувати «о трудных словЂхъ». В суботу робить ся загальна репетиція вивченого за тиждень. Крім того хлопцї вчать ся «пасхалий и луннаго теченія и личбы и рахованя или мусикъ церковнаго пЂнія». По обідї в суботу даскал «час немалий» дає їм науку моральности – поучує обовязкам до Бога, людей і самих себе, «на што им и памятного маєт не боронити по чаши школной испити»: кара на провинниках мала глубше закорінити в учениках сї моральні науки. В недїлю і сьвята перед богослуженнєм даскал має «розмовляти и их учити о святЂ и празнику том и учити их воли божіи», а по обідї «навчити» їx євангелия й апостола, читаних того дня.

Отже, як виходить з сього, досить нескладного, що правда, шкільного пляну, львівська школа повинна була бути справжньою «гімназією». Окрім релїґійного й морального виховання, вона мала дати ученикам основне знаннє, теоретичне й практичне, язиків словянського і грецького (для лїпшої вправи в них народня «проста» мова була зовсїм виключена з розмов учеників). Мала також посьвятити їх в тайни «свобідних наук», трівіума і квадривіума – граматики, риторики, діалєктики, аритметики, ґеометрії, астрономії й музики, та дати їм запас того реального і лїтературного знання, яким орудувала сучасна школа – «з поетів, істориків і філософів й иньших». Що правда, науки «квадрівіума» були зведені до досить скромних розмірів – рахунків, пасхалїї й лунного теченїя (суроґат астрономії) та церковного сьпіву, але треба памятати, що таке «упрощеннє» наукової проґрами було таким сьвідоцтвом убожества середновічної школи взагалї. Загалом узявши львівський «шкільний порядок» не показує тенденції копіювати спеціально пляни якогось типу сучасних шкіл (Арсеній, якого мусимо вважати головним автором його, був домородним вихованцем шкіл грецьких, не західно-европейських). Але в основі своїй – і в проґрамі і в орґанїзації зайнять він зближаєть ся до того типу західноевропейської схолястичної школи, що був підставою проґрам і шкіл і єзуітських, і сьвітських католицьких і протестантських. Очевидно, львівська школа мала своїм завданнєм заступити для православних сї школи, як писали львівські братчики в своїм пізнїйшім оповіщенню з 1608 р. – «иж бы піючи въ чужих студницах воды наук иноязыческих, вЂры своєи не отпадали – зачим пра†и всенародноє сгиненіє барзо близко ходит».

Значною прогалиною в проґрамі школи був з початку брак латинської мови, так неминучо потрібної в тодїшнїм житю. Інїціатори шкільного пляну, очевидно, хотїли в основу шкільної науки положити дісціплїни словянські й грецькі, як свої питоменні, в противність школам латино-польським. В дусї вказаних вище принціпів про перевагу грецько-словянської культури над латино-польською, львівська школа й пізнїйше держала ся все отсеї грецько-словянської традиції. Але як я вже сказав, повне поминеннє латинської науки в «шкільнім порядку» було безперечно не добровільним, а вимушеним. Можна навіть думати, що замовчана зовсїм в офіціальнім плянї, з огляду на можливість конфлїкту з католицькими школами, латинська мова на практицї в науцї не була поминена. Заразом братчики чекали тільки нагоди, щоб могти її включити в шкільні проґрами й офіціально таку нагоду дала їм грамота кор. Жиґимонта, випрошена для львівського брацтва на варшавськім соймі 1592 р. двома тодїшнїми столпами православного маґнацтва кн. Конст. Острозьким і новгородським воєводою Скуминим-Тишковичом. В нїй король потверджував права і привілєґії брацтва, а спеціально його «школу свобідних наук» (scholae pro tractandis liberalibus artibus) і друкарню. Школа свобідних наук по тодїшнїм понятям не мала істнувати без латинської мови, і сей королївський привилей уважав ся пізнїйше позволеннєм брацтву на «школу латинську», а латинська мова була офіціально введена в проґраму братської школи.

Так отже заміри були широкі, і виповненнє їх залежало тільки від учительських сил та матеріальних засобів школи, себто брацтва. Що до сил, то ними школа була обставлена дуже добре від початку, як ми бачили. Науку словянсько-українську вів Стеф. Зизаній, чоловік безперечно талановитий, енерґічний, експансивний, з лїтературними здібностями і з даром впливати на людей. Науку грецьку вів архіеп. Арсеній, чоловік, як на свій час учений, і авторитетний хоч би вже завдяки своїй високій гідности. Результатом грецько-словянської науки перших лїт братської школи була грецько-словянська граматика, уложена «спудеями» школи по вказівкам Арсенія й иньших дідаскалів школи «отъ различныхъ грамматикъ». Їх основою послужила головно грецька граматика Конст. Ляскаріса, але укладчики користали і з иньших підручників і взагалї показали певну самостійність в орудуванню граматичним матеріалом як грецьким так і словянським. Грамматіка доброглаголиваго еллинословенскаго язика – служила підручником грецької мови в братських школах, а також багато причинила ся і до граматичного розроблення словянської мови, підведеної тут під схему новочасних граматик, і від разу високо поставила репутацію львівської школи в очах сучасників православних.

Арсеній покинув братську школу в 1588 р., виїхавши з патр. Єремією до Москви. Його місце зайняв як професор грецької мови Кирил Транквілїон-Ставровецький, голосний потім богослов, автор першої православної доґматичної системи, замітний своєю траґічною долею (його працї були засуджені православними як неправовірні, досить несправедливо, і він перейшов потім на унїю). Був се чоловік взагалї здібний і в грецькій мові досить вправний, так що репутація львівської школи була підтримана ним вповнї. З нагоди приїзду до Львова м. Рогози на початку 1591 р. ученики братської школи пописували ся перед митрополитом привітними промовами, співами й деклямаціями на грецькій і словянскій мові. З свого боку митрополит, високо оцїнюючи ученість і правовірність шкільної колєґії, уповажнив дидаскалів школи і старших студентів (спудеовъ на се угожихъ) до публичного проповідування в церкві братській й по иньших церквах .

Школа стала таким чином головною окрасою зреформованого львівського брацтва, предметом його особливої опіки й гордости. Друкарня функціонувала слабо, служачи головно потребам школи – така роля її й зазначала ся виразно в ріжних оповіщеннях. За цїлий час до р. 1600 вона випустила тільки три книжки – се були звісна нам грецька граматика й шкільні привітні вірші митрополиту 1591 р., а третя, видана 1593 р., також мала служити сьвідоцтвом шкільних поступів – се «Господіна Мелетіа святЂйшаго папи александрійского, о христіанскомъ благочестіи къ Іудеомъ отвЂтъ», – присланий патріархом львівському брацтву з одним Греком і виданий в грецькім текстї й словянськім перекладї, зладженім «спудейми школы нашея», як значило ся в закінченню. Піднїмати якісь більші друки «въ общую пользу росийскому роду» брацтво, очевидно, не мало засобів. Тим треба пояснити й слабу лїтературну продукцію львівського кружка. Не бракувало між братчиками й дідаскалами братської школи людей з лїтератутною осьвітою й інтересами, з полємічним темпераментом, але на лїтературнім полї вони показували себе (котрі показали) або перейшовши до иньших місць, або в працях не друкованих: в листах, діспутах, проповідях і т. д. Згадаю братів Зизаніїв, Транквілїона, Юр. Рогатинця й ин. Розвинути лїтературно-видавничу дїяльність у Львові не позволяв брак засобів.

І з своєї рисковної й неконче похвальної боротьби з владикою львівське брацтво виходить в 1590-х рр. з авреольою мучеництва за «руську», православну віру, з славою перших сторожів сього національного прапора, і се незмірно підіймає в очах сучасників не тільки саме брацтво, а й брацьку орґанїзацію взагалї.

[М. Грушевський. Історія України-Руси. – Том VI. – Розділ V. – С. 11.]