Духнович в.Д.

Олександр Васильович Духнович (1803-1865 рр.) відомий педагог і культурний діяч. Народився в с. Тополя Гуменського округу Східної Словаччини в сім’ї священника. Після закінчення Ужгородської гімназії і духовної семінарії він деякий час працював домашнім учителем, а потім нотаріусом Ужгородської консисторії. У багатій єпіскопській бібліотеці Ужгорода він займався самоосвітою. Працював каноніком Пряшівської єпархії, де заснував товариство «Литературное заведение», видавав альманахи і календарі, організовував школи і викладав у них, написав шкільні підручники з граматики і географії, буквар «Книжицу читальную», кілька художніх творів, склав і видав перший на Україні підручник з педагогіки «Народная педагогіка». Помер Духнович 30 березня 1865 р. в Пряшеві.

За своїми філософськими поглядами О.В.Духнович був ідеалістом, але в окремих питаннях пропагував матеріалістичні положення (про вічність матерії і нескінченні форми її змін, пізнаваність світу, про розвиток природи за певними внутрішніми законами). У суспільних поглядах він стояв на позиціях просвітництва. Освіту вважав найважливішим засобом перетворення суспільства, відкрив революційну перебудову суспільного ладу. За словами І.Я.Франка, він «заплутався в мовних і політичних доктринах», писав свої твори двомовно-закарпатським українським діалектом для «простого народу», «язичієм» для освічених кіл. Проте О.В.Духнович вірив у творчі можливості народу, боровся за його визволення з-під іноземного гніту, за возз’єднання Закарпаття з українськими землями у складі Росії. Незважаючи на переслідування з боку влади, в поетичній формі заявляв: «Я русин был, есть и буду, я родился русином, честный мой род не забуду, останусь его сыном».

У своїх творах О.В.Духнович розвивав ідею народності виховання, важливою ознакою якої вважав мову і систему виховання, що відповідає історичним і національним традиціям народу. В умовах, коли частина закарпатської інтелігенції потрапила під чужий угорський вплив і цуралася свого українського походження, він рішуче вимагав, щоб кожний учитель «у деталях народолюбне возбудил и в серце их закрепи Любов к народності». Важливою ознакою народності О.В.Духнович вважав мову, виступав за те, щоб викладання в школах Закарпаття проводилося рідною мовою, щоб там було створено систему виховання відповідно до історичних і національних традицій народу.

Особливим засобом такого виховання має бути народна пісня, що пробуджує і розвиває любов до рідного краю, мета виховання – формування громадянина і патріота. Для цього слід розвивати нахилами, закладені в людині природою, і відповідно до них розвивати її розумово, морально й фізично. Наголошував на вихованні молодого покоління в дусі працьовитості.

У творах О.В.Духновича обґрунтовано вимогу виховання люди­ни — громадянина і патріота, міститься заклик «сили людські, тілесні і духовні, від природи дані, з молодості... зберегти і вдоско­налювати.... Для цього наставники хай наслідують природу». Тобто учений і педагог наголошує на природовідповідності навчання і виховання. У розвитку і формуванні людської особистості Духнович розрізняв такі фактори: «природа (натура), наука і звичай..». Усі ці фактори перебувають у тісній взаємозалежності і визначають суспільне й індивідуальне обличчя людини. Принцип природовідповідності в інтерпретації О.В.Духновича включає такі ідеї: ідею саморозвитку; ідею вдосконалення людини; визнання того, що в усіх людей – і в кожну людину зокрема – закладено природні задатки; впевненість, що розвиток дитини відбувається за певними законами; вимогу вивчати вікові й індивідуальні особливості дитини.

Важливим елементом педагогіки О.В.Духновича є вимога гар­монійного розвитку особистості засобами розумового, морального і фізичного виховання.

На думку видатного педагога у процесі розумового виховання учнів треба озброювати певним колом знань, розвивати їх пізнавальні здібності. Ці знання мають стати в пригоді в майбутній практичній діяльності, бо освіта не самоціль і «лише тоді є корисною, коли вона служить нам засобом для добробуту». У початковій школі, на його думку, треба вивчати географію, ботаніку і зоологію, сучасні інозем­ні мови, землеробство, садівництво й бджільництво.

О.В.Духнович вважав, що розумове виховання слід тісно пов’язувати з моральним, у процесі якого діти вчаться розрізняти в житті чесне й нечесне, наслідують у всьому високоморальних людей. Важливими завданнями морального виховання є також формування в учнів почуття патріотизму, таких якостей, як людяність, правдивість, дисцип­лінованість. О.В.Духнович особливо наголошував на вихованні у молодого покоління працьовитості. Людина, вихована поза працею, на його думку, є тягарем для суспільства, тому до праці треба підходити як до важливого засобу фізичного й інтелектуального розвитку, який «сили зміцнює» і «розум розвиває». У зв’язку з цим, Олександр Васильович розробив систему трудового навчання й виховання, приділивши велику увагу праці дітей і молоді в сільському господарстві.

Він вважав, що важливе місце в роботі школи має зайняти фізичне виховання як необхідна умова загартування й підготовки до трудової діяльності. На його думку, цьому мусить сприяти чітка система фізичних вправ: «природні» вправи (біг, лазання, стрибки, купання в річці тощо); ігри, під час яких розвиваються не тільки тіло, а й розумові здібності дітей, а також спеціальні фізичні вправи. У праці «Народная педагогіка» обгрунтував важливі дидактичні положення, які бачив у наочності в навчанні. Великого значення надавав О.В.Духнович доступності знань, радив враховувати вікові і психологічні особливості учнів при визначенні змісту навчання, застосовувати для міцності засвоєння різні види повторень знань. Він обгрунтував принцип активності й визначив навчання як двосторонній процес активної діяльності вчителя та учнів.

О.В.Духнович був переконаний, що успіх навчальної діяльності значною мірою залежить від учителя, тому висував до нього такі вимоги: учитель повинен мати справжнє покликання до педагогічної діяльності, добре знати предмет, який викладає, бути високоморальною людиною, володіти ефективною методикою викладання, вміти підтримувати дисципліну. Він вважав, що педагог не повинен обмежуватися навчальною діяльністю в школі. Дбаючи про ефективність навчання, вчителі повинні порівнювати ті чи інші предмети або явища, вказувати на їх спільні й відмінні ознаки, аналізувати наведені приклади. Вчений вказував, що заучування незрозумілого матеріалу завдає великої шкоди духовному розвиткові дітей.

О.В.Духнович дав багато порад щодо організації навчального процесу, рекомендував, зокрема, практикувати на уроці групову роботу учнів, поділивши клас на три групи (учні середніх здібностей, найбільш здібні, найслабкіші). На вчителя покладалося завдання працювати з цими групами не тільки фронтально, а й диференційовано, щоб забезпечити належний інтелектуальний розвиток кожного учня.

У своєму педагогічному творі «Народная педагогіка» О.В.Духнович обгрунтував ідею єдності сімейного та шкільного виховання дітей, цілком справедливо вказуючи на те, що ефективність праці вчителя значною мірою залежить і від того, як виховуються діти в сім’ї. Батьків О.Духнович називав першими наставниками своїх дітей, на них покладаються великі обов’язки: підготувати дітей до майбутньої трудової і громадської діяльності, виховати з них справжніх громадян і патріотів. Саме тому завдання батьків полягає в тому, щоб дбати про фізичний розвиток дітей, прищеплювати їм необхідні гігієнічні навички, виховувати у них любов до праці. Батьки мають подавати своїм дітям добрий особистий приклад, готувати їх до навчання в школі.

Надбання О.В.Духновича різняться багатогранністю просвітницької і педагогічної діяльності та глибиною наукового обґрунтування педагогічних ідей. Він – один з перших професійних учених-педагогів на Західній Україні. Його спадщина є значною історико-педагогічну й науково-пізнавальною цінністю, а ім’я видатного ученого посідає гідне місце у вітчизняній історії педагогіки.