Костомаров м.І. (1817-1888)

Костомаров М.І. – народився 4 (16) травня 1817 року в селі Юрасівці колишнього Острогозького повіту Воронезької губернії у родині російського поміщика і українки-кріпачки. Закінчивши гімназію в 1833 р., став студентом історико-філологічного факультету Харківського університету. У студентські роки він зацікавився українською куль­турою, історією, мовою. Після закінчення університету в 1837 р. молодий М.І. Костомаров розпочав вивчення українського фольклору. У ту добу фольклористика та етнографія майже ототожнювались.У 1838 р. пише історичну траге­дію “Сава Чалий”.

На 1841 р. М.І.Костомаровим була підготовлена перша магістерська дисертація на тему “О причинах и характере Унии в Западной России”, яка була визнана офіційною владою як та­ка, що містить у собі антиклерикальні мотиви.

М.І.Костомаров ще в 1843 році написав статтю “О цикле весенних песен в народной южнорусской поэзии”, в якій досліджує українські веснянки, петрівські і купальські пісні. У 1844 р. педагог захищає дисертацію – “Об историческом значе­нии русской народной поэзии”. Після цього працює старшим вчите­лем історичних наук у Рівненській гімназії, а з липня 1845 р. його було призначено на посаду вчите­ля Першої Київської гімназії. З травня 1846 р. М.І.Костомаров ад’юнкт-професор кафедри російської історії Київського університетуту Св. Володимира.

Монографія “Слав’янская міфологія” є спробою дослідження міфології у стародавніх слов’ян на основі писаних джерел, що збереглися в середньовіч­ній літературі.

У київський період М.І.Костомаров разом із П.Кулішем, М.Гулаком, В.Білозерським, Т.Шевченком активно працює у Кири­ло-Мефодіївському товаристві (1846-1847). У 1847 р. членів Кирило-Мефодіївського товариства заарештували.

У Саратові, куди М.І.Костомарова було заслано, працює переклада­чем при губернському правлінні, діло­водом статистичного комітету, ре­дактором неофіційної частини “Саратовских гу­бернских ведомостей”; продовжує наукову етнографічну роботу, збирає фольклорні матеріали, на цей раз російські.

Після вступу на престол Олександ­ра ІІ у 1856 р., М.І.Костомаров дістав дозвіл залишити заслання і прибути до Петербурга. У 1857 р. педагог виїхав на лікування до Швеції. Повернувшись у 1858 р., ак­тивно продовжує наукові студії, вивчає домашній побут і звичаї росіян, які склали основу роботи “Очерк домашней жизни и нравов великорус­скогo народа в ХУІІ ст.” (1860).

1859 рік також був плідним у творчості М.І.Костомарова. Він ознаменувався появою збірки “Народные песни, собранные в западной части Волынской губернии в 1844 году”, що містить 202 пісні, переважна частина яких записана на Волині. Разом з цим до збірки вміщені пісні з Полтавщини, Харківщини, Київщини і Галичини.

У цей період М.І.Костомаров обіймає посаду професора та завідувача кафедри російської історії Петербурзького університету. Але у 1861 р. залишає педагогічну діяльність і присвячує себе науковій і громадській діяльності. Він засновує і активно працює у Петербурзькій громаді (кінець 1860-1862), яка на той час об’єднала усі прогре­сивні українські сили, чому сприяло видан­ня українського часопису “Основа” (1861-1862).

На сторінках “Основи” М.І.Костомаров виступає із статтею “О преподавании на южно­русском языке” (1862), в якій висловив думку про те, що освіта народу по­лягає не лише в тому, щоб навчити читати й осяг­нути релігію, а й дати знання за допомогою під­ручників, написаних рідною мовою.

Валуєвський указ 1863 р. про заборону видання всіх українських науково-популярних книжок для народу та підруч­ників не дозволив продовжити розпочату роботу. Зібрані на українські підручники кошти (більше 4000 рублів) М.І.Костомаров вніс до імператорської Академії наук з умовою, що їх разом із відсотками буде вручено авторам кращого словника української мови. Така премія була присуджена у 1905 р. Ве­ликому українсько-російському словнику за редакцією Б.Грін­ченка.

Ґрунтовним є спадок М.І.Костомарова. Він є автором фундаментальних праць з істо­рії України ХУІ-ХУІІІ ст., зокрема монографій “Богдан Хмельницький” (1857), “Мазепа” й “Ма­зепинцы” (1882-1884) та розвідок “Гетьманство Выговского”, “Гетьманство Юрия Хмельницкого”, “Павел Полуботков”, “Богдан Хмельницкий ­данник Оттоманской Порты” та ін. В основу цих праць було покладено багатий документальний матеріал. Як член Петербурзької Археологічної ко­місії, вчений багато працював у Московському і Петербурзькому архівах, де зібрав чимало архів­них документів, які частково видав у збірці “Акты, относящиеся к истории Южной и Западной Рос­сии”, Написав “Русскую историю в жизнеописа­ниях ее важнейших деятелей” (1874-1976) тощо.

Перлинами творчості М.І. Костомарова є патріотичні думи “Іван Богуславець”, в якій висвітлено славнозвісний образ Марусі Богуславки; художньо-алегорична і гостро-соціальна дума “Сокіл і соколя”; оригінальна редакція думи “Козацьке життя”, в якій оспівується злиденне існування козака-нетяги. Найвідомішою є етнографічна, етнопедагогічна праця “Закон Божий (книга буття українського народу)”. До написання цієї монографії М.І.Костомарова спонукала тісна дружба з видатним польським поетом А.Міцкевичем.

У своїх працях “Мысли о федеративном на­чале в древней Руси” (1860), “Две русские народ­ности” (1861), “Черты народной южно-русской истории” (1861), “Правда полякам о Руси” (1862) та ін. він обґрунтовував самостійність української нації та самостійність українського історичного процесу, який, на його думку, є втіленням волелюбного демократичного духу українського народу.