Байки Годинникові колеса

Колесо годинникової машини спитало у Другого:

• Скажи мені, а чого ти гойдаєшся не так, як ми, а в інший бік?

• Мене, – відповіло Друге, – так зробив мій майстер, і цим я не тільки не заважаю, але ще й допомагаю, аби годинник мав єдиний шлях по сонячно­му колу.

СИЛА. З різними природними нахилами й життєвий шлях різний. Одна­че всім їм один кінець – чесність, мир та любов.

Орел та Черепаха

На похилім до води дубі сидів Орел, а поблизу Черепаха своїй братії проповідувала таке:

• Пропадай воно, оте літання!.. Покійна наша прабаба, дай, Боже, їй Цар­ство Небесне, навіки згинула, як видно з переказів, за те, що почала вчитися цієї гиблої науки в Орла. Сам сатана таке вигадав...

• Слухай-но, дурепо! – обірвав її проповідь Орел. – Не тому загинула премудра твоя прабаба, що літала, а тому, що взялася за неналежну їй справу. Літання ніколи не гірше повзання.

СИЛА. Марнославство й прагнення насолод багатьох потягло у протипри­родний стан. Це тим шкідливіше для них буває, чим вищий стан. І зовсім небагатьох мати зродила, приміром, до філософії та ангельського життя.

Собака та Кобила

Кобила, що привчена була носити поноску, надмірно цим чванилася. Вона смертно ненавиділа Меркурія, – так звався вижель, – і, прагнучи його за­бити, щоразу знамірювалася на нього задніми копитами.

• Чим я завинив, пані Діано? – спитав вижель кобилу. – Чому я вам настільки бридкий?..

• Негіднику!.. Тільки я починаю носити при гостях поноску, як ти над усіх регочеш. Хіба моє вміння смішне?..

• Перепрошую, пані, мене, не ховаюсь у своєму природному гріху, завжди смішить навіть добре діло, коли воно не дано природою.

• Сучий сину! Чого хвалишся природою? Ти, невчений невігласе! Хіба не знаєш, що я вчилась у Парижі? І чи тобі втямити те, що вчені кажуть: «Ars perficit natyram?» А де і в кого навчався ти?

• Матінко! Коли вас учив славний патер Піфикс, то мене навчав спільний нам отець небесний, давши мені до цього схильність, а схильність дала бажання – знання та звичку. Можливо, саме тому заняття моє не смішне, але похвальне.

Діана, не терплячи, повернулася задом (щоб хвицьнути собаку), та вижель подався геть.

СИЛА. Без природи – як на манівцях: чим далі йдеш, тим більше заплутаєшся. Природа – вічне джерело бажання. Ця ж воля (за прислів’ям) гірша всілякої неволі. Вона тягне до вузького досвіду. Досвід – батько мистецтва, знання та звички. Звідси народились усі науки, і книги, і вправності. Цей головний та єдиний учитель учить птаство літати, а рибу плавати. Премудра ходить у Малоросії приказка: «Без Бога ні до порога, а з ним хоч за море».

Бджола та Шершень

• Скажи мені, Бджоло, чого ти така дурна? Знаєш, що плоди твоєї праці не так тобі, як людям корисні, а тобі навіть часто шкодять, приносячи замість винагороди смерть, одначе не перестаєш у дурості своїй тягати мед. Багато у вас голів, але всі безмозкі. Очевидно, ви до нестями закохані в мед.

• Ти поважний дурню, пане раднику, – відповіла Бджола. – Медом любить поласувати й ведмідь, а Шершень також хитро його дістає. І ми мог­ли б по-злодійському здобувати, як часом наша братія й робить, коли б ми лише їсти любили, але нам незрівнянно більшу радість дає збирати мед, аніж його споживати. До цього ми народжені й будемо такі, доки не помремо. Без цього жити, навіть купаючись у медові, для нас лише люта смерть.

СИЛА. Шершень – це образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого й народжені на те, щоб їсти і таке інше. А бджола – герб мудрого чоловіка, який у спорідненій праці трудиться. Багато шершнів без пуття кажуть: нащо цей, до прикладу, студент учився, коли нічого з того не має? Нащо, мовляв, учитися, коли це не дає багатства?.. (Кажуть це, не зважаючи на слова Сираха: «Веселе серце – життя людини», і не тямлячи, що споріднена праця для нього найсолодший бенкет. Гляньте на життя блаженної натури і навчитеся.

[Сковорода Г. Твори: У 2 т. – К.: Обереги, 1994. – Т.І. – С. 105-123.]