Тема 3. Втрата державності та занепад системи народної освіти в Україні (XVIII-XIX ст.) григорій сковорода

С коворода Г.С. (1722-1794) – видатний український педагог, поет, мандрівний філософ, представник етико-гуманістичного напряму вітчизняного просвітництва. Г.С.Сковорода народився в сім’ї козака в с. Чорнухах на Полтавщині. Після закінчення сільської школи навчався в Київській академії. Педагогічну діяльність після перебування за кордоном почав у Переяславському колегіумі, де викладав поетику і написав посібник «Рассуждение о поэзии и руководство к искусству оной». За новаторство і наукову самостійність звідти його було звільнено. Шість років (1754-1759) він працював майже безперервно вчителем, а з 1759 р., з деякими перервами, викладав у Харківському колегіумі поетику, синтаксис, грецьку мову і курс «благонравности». В 1769 р. його звільнили за «вільнодумство». До кінця свого життя (понад 25 р.) Г.С.Сковорода був мандрівним учителем, жив у різних місцях України і Росії. Помер і похований він у с. Іванівці (тепер Сковоридинівці) на Харківщині.

Педагогічні погляди Г.С.Сковорода вивсловив у діалогах, віршах, байках, притчах, листах. Проблемам виховання присвячені його притчі «Вдячний Єродій», «Вбогий Жайворонок» та ін.

Церковно-схоластичному і дворянсько-аристократичному вихованню Г.С.Сковорода протиставив «иный род воспитания», назвавши його «сродным», тобто природовідповідним. У вихованні, твердив він, треба зважати не на соціальне становище дітей, а на їх природу, нахили, інтереси, обдарування. На той час такий підхід був новий у вихованні. Будучи прихильником народної педагогіки, Г.С.Сковорода вважав, що виховання повинно відповідати інтересам народу, живитися з народних джерел і зберігатися в житті кожного народу. Він висміював дворянсько-аристократичне виховання, плазування перед всім іноземним.

На його думку, мета виховання – підготовка вільної людини, гармонійно розвиненої, щасливої, корисної для суспільства, людини, здатної жити і боротися. Провідне місце у всебічному розвитку особистості відводив розумовій освіті, яка допомагає людині пізнати себе, навколишній світ, сенс щастя. Він обстоював рідну мову в школах, радив вивчати граматику, літературу, математику, фізику, механіку, музику, філософію, медицину та ін. науки. Г.С.Сковорода твердив, що людині багато дається, але і багато від неї вимагається. Великого значення надавав особистості, формуванню її моральних якостей, зокрема таких, як: любов до батьківщини і праці, людяність, дружба, правдивість, чесність, скромність, сила волі, почуття людської гідності.

Значної уваги Г.С.Сковорода надавав фізичному вихованню людей, вважав, що вони мають бути фізично здоровими. А фізичне виховання має починатися ще до народження дитини і полягати у здоровому способі життя батьків. Фізичному вихованню дітей сприяють праця, вправи, режим і відпочинок, розваги, загартування організму. Засобами естетичного виховання вважав поезію, музику, народні пісні, красу природи, образотворче мистецтво.

Батьків Г.С.Сковорода вважав найкращими вчителями. Вирішальну роль у вихованні відводив школі, учителю. Підкреслював, що школа має бути безплатною, розробляв низку дидактичних і методичних положень. У процесі навчання радив звертати увагу на обдарованість дітей, їх вікові й індивідуальні особливості. Навчальний матеріал радив правильно дозувати, викладати доступно, ясно, точно, використовувати наочність, пов’язувати теорію з практикою, навчання з життям. Г.С.Сковорода високо цінив такі методи навчання, як лекція: розповідь, розмова, бесіда. Цікавими є його думки про читання книжок і виписки з них.

У вихованні Г.С.Сковорода радив виховувати не тільки словом, а й ділом, переконанням, привчати дітей критично аналізувати свої вчинки, дотримуватися суворого режиму, уникати надмірностей. Він належно цінував працю вчителя, висував до нього високі вимоги, зокрема: знання, благородство, любов до дітей, до своєї справи. Вчителя вважав прикладом для учнів.