Славинецький єпифаній

Славинецький Єпіфаній (р. н. невід. – 1675 р.) – вітчизняний діяч освіти, перекладав навчальну літературу з медицини, географії, мистецтва, був автором багатьох підручників. Найбільший інтерес для педагогіки становить його твір «Громадянство звичаїв дитячих» – збірник правил поведінки в школі, вдома, на вулиці, вимог до мови тощо (всього 164 правила).

Громадянство звичаїв дитячих

1) Запитання: Скiльки має частин порядок повчання дятячого?

Вiдповдь1: Найбiльше три; перша є для того, щоб молодому розумові насіння благочестя християнського здобути, друга – щоб вiльнi науки любити та їм вчитися, остання – ще з перших початкiв свого життя благоліпним звичаям навчатися.

2) З. Що є громадянство?

В. Є звичаiв добросхильнiсть і людинi шанування.

3) З. По чому пiзнати це громадянство звачаїв?

В. По розумовi, добре помiркованому.

4) З. Звiдки ж знати помiркований розум?

В. З очей, з брiв, з чола, коротше кажучи, з обличчя.

Про звячаї при зустрiчi

126) З. Що повинна робити дитина, якщо її зустрiчає на шляху хтось достойний пошани?

В. З шляху вiдiйти, шапку чемно зняти, якщо ж прославлена дюдина або достойнiсть яку-небудь матиме, їй вклонитися.

127) З. Чи годиться дитинi такi думки в собi мати, коли а ким-небудь повахсним на шляху зустрiнеться: «Навіщо знадобиться менi ця невiдома людина”?

В. Не годиться, оскiльки цю шану не людинi, а боговi воздаємо, котрий перед старою особою звелiв вставати i начальникам або iєреям особливу шану аiддавати.

129) З. Кому ж ми повиннi першу пiсля бога шану вiддавати?

В. Батькам i вчителям: тим за те, що як на свiт нас породили, багато працi i скорбот ради нас пiдняли; цим же за те, що думки нашi, велику частину людську, з великими турботами вчать і чистять.

130) З. Отже, коли однолiткiв своїх взаємною шаною випереджати, то це є людинолюбство?

В. І дуже є, оскiльки снятий Павел, пишучи, вчить, що, шануючи другого, бiльше для себе робимо, і якщо перед рiвним собi, або меншим, ми першими знiмемо шапку, або попередимо шаною, вiд цього не будемо останнiми, але бiльш добронравними.

131) З. Як роамовляти дитинi з дорослими?

В. Якщо з рiвними – ввiчливо і по-дружньому розмовляти повинна, то з дорослими з пошаною і лагiдно: вiдповiдний титул вищостi для них часто збiльшувати, i не вiдходити вiд них, поки дозвiл не одержать, або не буде від них вiдпущено.

132) З. Чи годиться книжки або шапку тримати за пазухою?

В. Не личить; щоб ти не носив (як Горацiй каже), за’язанi знитки за пазухою, як селянин ягнят, або п’яна баба клубки краденої вовни, але просто шапку тримати в руках.

133) З. При розмовi iз людьми куди очi мають дивитись?

В. Мають дивитись на того, хто розмовляє з тобою, але повиннi бути приємнi і простi, i в них хай не з’являється нiщо пихате і нечесне; отже, також водіння очима сюди і туди є озкакою легконажностi, дивитися в землю є ознакою злого сумлiння; дивитися скоса означає, що гребуєш деким.

134) З. Якою назвою iменувати будь-кого, коли а ним розмовляємо?

В. Чесними будемо називати учителiв, якщо ненiдомi iснуючi титули вчених людей, достойними честi називати невiдомих славних людей, всiх же собі рiвних називати братiєю i друзями.

135) З. Якi речi пiд час бесiди бувають поганими?

В. Змiнювати обличчя, нiби якийсь Протей, зморщувати нiс, насуплювати чоло, вип’ячувати губи, розкривати або стискувати губи, тряси головою, волоссям трясти, без прачини кашляти, покректувати, голову почiсувати, а ушах копирсати, нiс витирати, обличчя потирати, потилицю погладжувати, плечi розправляти, повертаючи голову, вказувати на щось носом, киванням головою назад кликати, коротше кажучи, поставою, або киванням, або якимсь хитанням з людьми розмовляти.

136) З. У розмовi а людьми якi речi є дуже нечемнi?

В. Знизувати плечима, перебирати пальцями, з ноги на ногу хитатися, нахилятися всiм тiлом, перебивати чимось ранiше, нiж хтось закiнчить її.

137) З. Який повинен бути голос?

В. Приємний i тихий, не галасливий, але i не настільки тихий, щоб він не доходив до слуху того, хто з тобою розмовляє.

138) З. Яке повинне бути вимовляння?

В. Нешвидке, щоб не випереджувало розуму, але повiльне, чiтке i роздільне, щоб виправляти природне заiкання i повторения слiв у звичайну вимову.

139) З. В який спосiб дитина, якщо в цьому виникне потреба, мусить вазивати яку-небудь соромiтну або погану рiч?

В. Вона позначить її соромливим натяком, який скаже, попрохавши пробачеяня.

140) З. Якщо ти хотiв би про що-небудь промовчати, або тримати в таємницi, кому маєш довiрити?

В. Нiкому, оскiльки смiшним є сподiвання на чиєсь мовчання, якого сам не змiг додержати.

141) З. Що ж найбiльше змiцнює дружбу i привчає зберiгати приємнiсть?

В. Навчавня добротi, спiльної реі бажати або не бажати, спiльна прихильність, норови всiх людей зносити і терпіти, самолюбства не мати, не пiдноситися вище за iнших, вiрi i знаку старовинної дружби не шкодити, благодiяння завжди пам’ятати, приятелевi ретельно служити і догоджати.

Про звичаї в училищi i як слухати читання

143) З. Як повинні дiти перебувати в училищi?

В. Повинні любити моачання і помiрнiсть; ніяким шепотiння і неввічливими розмовами не переривати читання; повиннi стерегтися, щоб не одержати достойного покарання; коли каратимуться по заслугах, нехай згорда не вiдповiдають і відступаються вiд усякого пiдвищення голосу від злостi чи досади; нехай виявлять розум дотепний, охочий і здатний до навчання; щоб старанно слухали, держали вуха напоготовi i викладене їм ретельно сприймали; що їм вчитель розповість, хай не пропустять мимо вух і, щоб слухали, як той скарб.

144) З. Що треба сказати багатослiвному і непристойно балакучому?

В. Чи не соромиться (мовляв) з солом’яних пiхов свинцевий меч видобувати?

145) З. Що повинні робити дiти, коли їх вiдпустять з училища?

В. Нехай швидко поспiшають додому, аде не бiгом бiгти, як чинбарі, що спішать на торг; не повинні репетувати, як стентор, тим менше бунт якийсь чинити, як оскаженілі коні, коли розігріються; знов-таки бігати не годиться, старанно робити i виконати; до навчання ж знов-таки не через примушування, а охоче повернутись.

Про iгри

146) З. Що потрiбно у пристойнiй грi?

В. Добра думка i помiрнiсть, нi лестощi, нi брехня, нi впертiсть, що попореджує сварки, тiльки мир – мати всякого блага.

147) З. Ради чого дозволяється гра?

В. Ради розваги i вiдради розуму, утрудненому вченням, а не для певного придбання.

148) З. Що прикрашає гру?

В. Постiйнiсть, чесна веселiсть, швидкiсть, мiцнiсть, смисл, спiльне прагнення грати а тобою по-справжньому i правдиво, як кажуть, добротою, а не пiдступнiстю або хитрощами в грi тебе пiдстерiгати.

149) З. Якi гри заборонено?

В. Всякi азартнi гри, костi, карти, купання в водi.

150) З. Отже, якi вправи чеснi i для дiтей пристойнi?

В. Дзига, м’ячик, мильнi бульбашки, фiзичнi вправи, швидкохiднiсть, китайський м’ячик, рiзне стрибання, стрибання, як коник або травна саранча, стрибати, з’єднавши обидвi ноги i на однiй нозi та iнше.

154) З. Отже, від чого буває гра бiльш втiшною?

В. Коли з невмiючими граючи, якщо i можеш завжди перемогти, даси їм час вiд часу перемагати тебе, або, коли з гiршими граючи, не пам’ятаєш, що ти є кращий за нього.

155) З. Якi, отже, музичнi гри є найкращi?

В. Любити музику, солодке спiвання i грою на всяких iнструментах гострiсть розуму вдосконалювати.

156) З. Чи годиться дiтям, що грають, ставити грошi, пера, книжки, зав’язки та iнше?

В. Бажано цього не робити, оскiльки це для злодiйства вiкно вiдчиняє i на поганi справи можуть звичайно пiдштовхнути дитячi норови.

157) З. Хiба це благочесно, щоб в батькiв вкрасти i казати, що це не є грiх?

В. Дуже злочесно є; ради цього Соломон каже: хто обкрадає батька або матiр i вважає, що не грiшить, є спiвучасник чоловiковбивцiв.

158) З. Отже, на що дiти будуть грати?

В. Програвтяий хай виконає за умовою те, що звелить переможець його: вимете примiщення, або в руцi води принесе, або якi-небудь вiршi напам’ять прочитає, або за умовою походить у вiнцi з лопухiв, або що-небудь подiбне хай зробить.

[Хрестоматiя з історії вiтчизняної педагогiки / За заг. ред. С.А.Литвинова. – К.: Рад. шк., 1961. – С. 43-46.]