Симеон полоцький (1629-1680)

В ітчизняний діяч освіти, вказував на велике значення виховання дітей з раннього віку, вимагав поліпшення методів навчання, високо цінив роль учителя і батьків у формуванні поглядів дітей і їх поведінки. Найцікавішими творами його, які характеризують педагогічні погляди, були «Книжица вопросов и ответов, иже в юности серцем зеле потребне суть», а також дві збірки «Обед душевный», «Вечеря душевная».

«Обід душевний» і «вечеря душевна»

Дуже велике є блаженство в цьому світі плоди праць своїх споживати, слухаючі православні, більше ж того, щоб при них мати не безплідну дружи­ну і бачити від неї розумний плід шлюбу свого. Обидва ці блаженства царю­ючий пророк провіщає тим, що бояться бога, ходять шляхами заповідей його: блаженні всі, каже, що бояться господа, ходять по шляхах його, плоди праці твоєї споживають. Блажен єси і добро тобі буде. Дружина твоя, як лоза пло­довита на стінах дому твого; сини твої, як паростки масличні навколо їдальні твоєї. Більшим є це блаженством, ніж золотом світа цього володіти, бо отець, залишаючи після себе дітей, якщо і переставиться з віку цього, не вмирає, бо живе в дітях своїх, і слово його не загибає з шумом, тому що в синах і дочках процвітає. Бездітний знов-таки, якщо і незчисленних багатств буде волода­рем, коли помре, не для того жив на світі, щоб нащадки його не залишилися. Багатства його чужим, іноді ж і ворогам його до володіння переходять. Він працював, а недруги працями його користуються: і слава, як вітер, минає і, як тінь, мимо проходить. Отож, блаженне подружжя, що не позбавлене плода свого, але плода багатого, плода чесного; бо плід злий і нечесний, вірніше нечестивим, ніж блаженним, робить подружжя. І подібно, як кращим є не­плідне дерево, ніж те, що приносить погані і шкідливі плоди, так щасливіши­ми є батьки, що дітей не родили, ніж ті, що породили злих. А тому і плід їх добрим буде; бо не як на деревах, згідно з природою, плід народжується або солодким, або гірким, а за вченням тих, що породили, і за звичаєм і волею народжених або добронравність, або зло звичайно в серцях їх вкоріняється. Премудрий Платон воскові уподібнює серця юнацькі, тому що як віск при­ймає на себе зображення всяких печатей завдяки своїй зручній м’якості, так серця юних всякий нрав легко приймають через м’якосердя. Коли на тому воску відпечатає хтось непорочного і незлобливого голуба, то буде людина ця непорочна і незлоблива, як голуб. Або відпечатає хтось орла, високо літаючого і люблячого світло, завжди ця людина про високе і світле матиме думки. Або відпечатає хтось крота, що риється в землі, або старателя боліт кабана, то справді ця людина до смерті буде земне любити і гріховні блага шукати. Або відпечатає хтось лютого лева або хижого вовка, то буде ця людина жорстокою, як лев, та хижою, як вовк. Або відпечатає хтось працьовитого вола, то буде ця людина в працях перебувати. Або відпечатає хтось лінивого осла, завжди в лінощах ця людина має жити. Або відпечатає хтось гнівливого ведмедя, хит­рого лиса або гавкаючого пса, до кончини життя свого ця людина буде гнівли­вою, хитрою і ганьбителем чесних. Якщо ж відпечатає хтось покірливе ягня або чистого горностая, ця людина до останнього подиху буде любителем по­кірливості й охоронцем чистоти. Царюючий пророк, дивлячись на цю схильність, так вголос звернувся до молоді: з праведним – праведником будеш, із мужем неповинним – неповинен будеш, і з непокірливим розпустишся. Інший філософ розуми отроків юних уподоблює неписаній скрижалі, на якій вчитель, коли щось хоче написати, то може: точно в юнацьких розу­мах відобразиться, що захочеш, або добро, або зло, і так буває і прибуває.

Подібно, як на дині, що росте на городі, якщо на малій зображене буде мале писання, із зростанням її воно виросте великим. Або, як насіння, хоч маленьке кидається на ниві, але у великий колос виростає і створює приплід, так навчання юних малим засівається, але виростає у велике і створює багато гілок. Серця юних тим більше є скрижалі, але не кам’яні, а з плоті, і якщо на них хтось напише христове послання, то так і буде. Якщо ж хтось накрес­лить демонську літеру, насилу може бути стерта. Інший ще любомудрець, уподібнює юних підлітків новій глиняній посудині, в яку коли наллється щось, поки вона нова, то запаху цього вона не позбудеться довіку: так дійсно в юному віці вони будуть привчені, того вони не забудуть до кончини. Напослідок, юність подібна деревцю, бо куди захоче хтось, туди може схилити тонке дерево: подібно до цього вік юнацький, звернувши до чого-небудь, зручно його прихилити. Отже, дивіться батьки, як ви повинні виховувати ваших дітей: добрі слова і приклади добрих справ на цьому воску печатайте, боже­ственні слова, а не гидкі і блюзнірські; на цих скрижалях і закон божий пишіть. Єлей запашний вчення душекорисного в ці глиняні посудини вли­вайте, або по словам божим: вино нове в міхи нові вливайте, тобто любов божу в серця їх змолоду вселяйте. До небес ці юні дерева звертайте і прихиляйте: хай не земне, а небесне і бачуть, і люблять, і мудро розмірковують... Але звідки діти чесних батьків одержують непутящі звичаї? Розповім вам істину ради виправлення: від материних пестощів, від батькового непокарання, від спільного ж вільного виховання. Потурає мати маленькому злу в маленькому синові, а зло в серці його, як терня, коріння зміцнює, і у виростаючому сині виросте ще більше зло. Коли ж виросте син і зробиться невблаганним, з ним разом виросте зло в норов невикорений, і тоді здійсниться така притча: юнак на шляху своєму, якщо і постаріє, не відступить з нього, бо, як посудина гли­няна, якщо новою шевського вару нап’ється, вже ніколи не відмиється. Так людина, посудина глиняна, норов, що сприйме в юності, зберігає до смерті. Тим же і Господь викривав людей ізраїльських через пророка Ієремію так: якщо ефіоп може змінити свою шкіру, або рись – строкатість свою, то і ви можете творити благо, бо вчитесь злу. Подібно до цього важко дітям злих батьків змінити злий норов і виголошувати добро: бо з пелюшок батьками навчаються злонравності і лихослів’ю. Незручно тверезими їм бути, бо з ди­тинства їм дозволяють напиватися. Не можна чистими зберегтися, бо в ди­тинстві вони і бачуть, і чують, і роблять нечисть без заборони. О, злонравність! О, мерзенні утиски! Кого ж за це суд покарає; бо, як тим, що насаджували садок, провина приписується за кривину дерев, бо не виправляли їх з молоду; і як художникам – потворність речей, не майстерно ними зроблених, так батькам приписується провина злонравності дітей їх; і суд приймуть, бо в дитинстві вчили або потурали їм до зла звикати. Ви, православні люди, хай не приймете суду за злонравність дітей ваших, ретельно намагайтеся вихову­вати їх, добре зберігаючи такі речі, потрібні для благого виховання. Перша річ є паляниця, її ж потребу сам всемогутній бог образно показав колись: бо коли дав первонародженому синові Ізраїлевому у пустелі манну, і звелів пов­ну посудину її берегти в ковчезі завіту на вічну пам’ять того благодіяння, там же зволив, щоб збереглася палиця Ааронова і скрижалі завіту, як згадує вчитель народів. За другою ж завісою скінія, яку називали свята святих, що містить золоту кадильницю, ковчег завіту, що містить манну, пророслу Ааронову палицю і скрижалі завіту. Цим же сполученням трьох речей навчає всіх батьків: завдяки манні – харчувати дітей, тобто дітям їжу і все по­трібне постачати по-батьківськи. Завдяки скрижалям – щоб вчити закону божому. Завдяки палиці, щоб були слухняні, покарання достойного не по­збавляти. Це саме і той, хто складає притчі, заповідає, кажучи: не відмовляйся дитину карати, тому що, коли палицею б’ємо її, не помре від неї, ти ж, таким чином, б’ючи її палицею, душу її врятуєш від злої смерті. І ще: котрий шко­дує палиці своєї, ненавидить сина свого. А люблячи, ретельно карає.

Друга річ є, щоб дітям забороняти погане товариство і дружити з лукавим не дозволяти; бо і праматір Єва, як побесідувала з лукавим змієм, то навчилася його проклятих гордощів і забажала рівності з богом у раю, як він колись на небесах. Але, як той з небес був скинутий, так Єва з Адамом, що послухався її поради, були вигнані з раю. Ради того всемогутній бог багато разів умовляв ізраїльських людей знищити іноземців і не мати спілкування з язичниками, щоб не пристати до язичеських беззаконних діянь і богомерзьких звичаїв. Цих слів божих як не послухали люди, то заблудили від отця небесного до мучителя геєнського, забувши божественні оправи, навчи­лися демонських, як, плачучи, сповіщає пророк. І згубили мову, аж бог каже їм: і переплутались мовами, і звикли до оправ їхніх, і попрацювали ідолам їхнім, і впали в спокусу. Так і сонце, дуже корисне світові, але коли з лихою планетою, або знаменням буває на небі, величезну марноту створює у світі. Якщо джерело і є дуже чисте, але коли з баговинним з’єднається болотом, то заболоченим буде і сморід твані випускатиме, їм же пророк каже: з непокір­ним розпустишся, і Іїсус Сірахов розповідає: торкаючись шевського вару, зробиться чорним, знаючись з гордим, схожий з ним буде. Каже пророк і таке: з преподобними преподобним будеш, і з мужем неповинним неповинен будеш, і з обранцем обраним будеш. Та, на жаль, не так радо з добрим добримось, як з лукавим лукавимось... Отож спілкування з добрим хай буде в дітей наших. Бо, як ті, що, увійшовши до варниць, де готують миро, і пробув­ши там деякий час, проймаються чудовим ароматом і той аромат з собою виносять, так і ті, що спілкуються з благом, благостині навчаються або при­наймні не звикають робити зло. І з мудрим співбесідником стають мудрими згідно з висловленням творця притч: хто ходить з премудрим, премудрим буде.

Третя річ є, щоб не подавати собою дітям злого прикладу; бо як мавпа, що бачить працюючих людей і негайно намагається те саме робити, подібно діти, бачачи діла батьків своїх, наслідувачами їм бувають. Отже, блаженні ті бать­ки, чиє доброчесне життя є прикладом доброзвичайності для дітей, зразком виправлення і правилом благих дій.

Окаянні ж ті, що народилися, котрі злим своїм життям дітей своїх споку­шають: більш ніж дітовбивцями є ці люди, а не батьками, бо гірше, наро­джуючи плоть тлінну, вбивати душу безсмертну, коли спокутують дітей своїх, і бувши винуватцями їх гріхів, позбавляти їх життя душ, які є благодать божа. Лихо людині тій, завдяки якій приходить спокуса, каже Христос Гос­подь. І ще: «якщо хтось спокусить єдиного з малих цих, які вірують в мене, краще йому буде, коли повисне жорно кам’яне на шиї його і потоне він у пучині морській». Якщо таке горе може спіткати чужих людей, то в багато разів більше для батьків: бо наскільки батьки ближчі по крові дітям, на­стільки спокуса їхня більш люта і шкідлива, і гріх спокуси їхньої є більшим. Отож, охороняйтеся, о, батьки, щоб не були душогубцями дітей ваших споку­сою життя вашого. І знайте же, що батько повинен бути в домі, як сонце, а мати – як місяць, діти – як зірки. По такому видінню Йосифову: «це бачив я сон, ніби сонце і місяць і одинадцять зірок поклонялися мені». Що означа­ло батьків і дітей за догадкою патріарха Іакова, який сказав: «що означає цей сон, що ти бачив, чи не те, що прийшов я і мати твоя з браттями твоїми поклонитися тобі до землі?» Отже, батько повинен бути, як сонце, мати, як місяць: той, як світило, більше, ця ж як світило, менше, хай добрими прикла­дами життя освітлюють, як світлом зірки домів своїх, якими є діти; хай і вони, як зірки, світлом життя святого сяють. Але на горе нам це сонце і місяць багаторазово страждають позбавленням світла. Так місяць – завдя­ки затемненням землею, дружина – завдяки затемненню земними мірку­ваннями і страстями, що вкладаються поміж нею і чоловіком. Сонце знов-таки, через протиставлення місяця, тобто чоловік, коли дружина чинить опір і заперечує; і коли буває така перешкода, світло до зірок не приходить. Світло, кажу, добрих прикладів і благочестивого життя не проливається на дітей. Більше ж пітьма затьмарює їх, коли домашні суперечки подають злий при­клад: коли розпусні норови батьків породжують спокусу; діти ж наслідують погане життя батьків. Бо подібно до того, як ті, що завжди живуть в курній хаті, швидко чорніють, так поганим прикладом батьків легко розбещуються діти. Отож, зберігайте себе, батьки, від усякого зла, щоб не бути затемнювачами і розбещувачами ваших малих дітей, за них же відповідь дасте спільному для всіх господу богу.

Четверта і остання річ є, щоб батькам, від молодих нігтів від материної груді страху божому навчати младенців своїх, хай краще ростуть в доброчин­ності, ніж в кількості тіла. Порядок же вчення їх буде такий: перш за все хай вчаться раніше всіх слів вимовляти божу молитву й архангельський глас до богородиці. Друге – знати, що бог є єдиний існуючий в тройці лиць; і нехай вчаться символу віри християнської. Третє, щоб заповіді божі знати і зберігати, найбільше ж десяту. Четверте, щоб до божого дому на молитву вчащати; особливо ж в дні свят до божественної літургії. П’яте, наставляти, щоб тайним каяттям святим через істинне сповідання гріхів своїх, частіше очищати свої душі. Шосте вчить, щоб вранці й увечері, від сну піднявшись, і на сон, що буде молитися господу богові, пречистій богородиці, ангелу-хранителеві, співіменним охоронцям і всім святим. За минуле хвалу богові возсилати, за майбутнє ж прохання творити. Сьоме – пильно охороняти від суміс­них ігор підлітків – хлопчиків і дівчаток, спільного спання, щоб дияволь­ським насланням не впали в спокусу. Восьме, хай навчають дітей своїх або якомусь рукоділлю, або якомусь іншому чесному заняттю; щоб, живучи у неробстві, не звикли до злих вчинків, бо неробство є джерело, що живить їх. Дев’яте, хай піклуються про чесний і рятувальний для душі спосіб життя тимчасового, світського і духовного. Десяте, нехай і в дорослому віці завіт їм дають, який давав старий Товія синові своєму, Товієві юному, кажучи так: в усі дні життя твого тримай в розумі бога і пильнуй, щоб ніколи, піддавшись гріхові, не порушити заповіді бога нашого. Від майна твого подавай милости­ню і не відвертай лиця твого від жодного вбогого. Якщо це робитимеш, то від тебе не відвернеться лице боже. Наскільки можеш, настільки будь милосерд­ним. Якщо багато матимеш, щедро віддавай. Якщо мало в тебе буде, подбай і мале доброзичливо участити. Бо добру нагороду готуєш собі на потрібний день, тому що милостиня від всякого гріха і від смерті врятує. І не дасть душі йти в пітьму та інше. Якщо виховаєте в такий спосіб дітей своїх, справжніми будете їх батьками, не тільки тілам, але й душам. Бо тіла їхні народжуєте в природному світі, а душі народжуєте богові. Для нього ж батьки разом з дітьми вашими працюйте ретельно в усі дні життя вашого зі страхом. І наго­роду за працю вашу радісно одержите у царстві його небесному...

Один з майстерних вчителів подає нам такий корисний приклад навчан­ня дитячої молоді:

По-перше, каже: нехай вчать батьки своїх дітей вимовляти добрі й чисті слова, а не гидкі й погані, правдиве, а не брехливе казати, бо яким жиром нова посудина буде сповнена, того запаху ніколи не позбудеться.

У другому (каже) семиріччі нехай вчать їх якому-небудь майстерству, щоб могли за це одержувати потрібне для життя. Найбільше ж треба охоро­няти їх від поганих видовищ, бо як не личить юним гидке вимовляти, так і бачити. Аристотель пояснює причину, що попереднє найбільш подобається з тієї причини, що бачиться вперше, юні приглядаються з подивом, і тому твердо тримають це в пам’яті. «У третьому же (каже) семиріччі, коли одер­жать добрий і достатній розум, хай будуть навчені страху божому і мудрості, щоб жити по-божому, а також розумінню і майстерності, як бути чесним громадянином в світі».

В ці тричі по сім років, до чого юнак прихилиться, того триматиметься і в старості по таким словам: юнак, шляхом своїм ідучи, якщо і постаріє, не відступить від нього. Так овочі на городі, що на них залізом напишеться, коли вони молоді, то під старість чіткіше і світліше на собі виявляють; подібні до них і юнаки, бо що одержать у юності, як насіння, то в старості з’являть з себе, як колосся. І якими, як дерева навесні квітами зацвітуть, такі під старість плоди дадуть...

[Хрестоматія з історії вітчизняної педагогіки / За заг. ред. С.Л. Литвинова. – К.: Рад. шк., 1961. – С. 39-43.]