Лаврентій зизаній
Лаврентій Зизаній Тустановський, рідний брат Стефана Зизанія, походить з Галичини, можливо, зі Львова, з бідної шляхетської чи міщанської сім’ї. Родове його прізвище – Кукіль. Де вчився – невідомо. Був знавцем церковнослов’янської, грецької і латинської мов. До 1592 р. учителював у львівській братській школі, пізніше – у брестській та віленській братських школах. З 1597 р. протягом трьох літ вчителював у родині князя Богдана Соломирицького у білоруському містечку Баркулабові. Згодом, повернувшись до Галичини, вчив дітей князя Олександра Острозького в Ярославі (від 1600 до кінця 1602 року). Водночас був священиком і проповідником при тамтешній православній церкві. 1612 р. стає священиком у Корці на Волині в маєтку князя Іоакима Корецького. У 20-х роках діє в Києві. 1626 р. бере участь у місії від київського митрополита Йова Борецького до Москви. На київському соборі 1628 р. Лаврентій Зизаній розглядає справу Мелетія Смотрицького. Згодом повертається до Корця. На початку 1634 року був іще живий. Автор букваря («Наука ку читаню и розумЂню писма словенскаго...», Вільно, 1596); граматики («Грамматіка словенска...», Вільно, 1596); один із перекладачів і редакторів «...Андреа архієпископа Кесаріа Каппадокійскіа тлъкованія на апокаліпсій... Іоанна Богослова...», Київ, 1625; укладач «Катехізису», М., 1627.
«Граматика словенська» Л.Зизанія, надрукована 1596 р. у Вільні, була одним з найбільш ранніх оригінальних граматичних посібників у східних слов’ян. У ній зроблена перша спроба систематизації граматичного матеріалу церковнослов’янської мови, осмислення його особливостей, широко відбиті риси живої народної мови XVI ст.
Памво беринда
П
амво
Беринда
– видатний діяч української культури
XVII ст. Він був не тільки талановитим
ученим-лексикографом, а й поетом,
перекладачем, друкарем і гравером. Та
про його життя ми маємо дуже скупі
відомості. Основним джерелом вивчення
біографії Памви Беринди є присвята
(передмова) і післямова до його «Лексикона».
Документальних даних про рік і місце народження Памви Беринди немає. Виходячи з того, що повідомляє про себе автор у передмові і післямові до «Лексикона», можна припустити, що народився він не раніше 50-х і не пізніше 70-х років XVI ст. Як свідчить його підпис глаголичними буквами у «Тріоді цвітній» (1631 р.), світським ім’ям Беринди було Павло (Павелъ). При постриженні в ченці Павло Беринда прийняв ім’я Памво.
Немає документальних даних і про національність Памви Беринди, тому з цього питання існують суперечливі думки. Говорячи про освіту Беринди, Йосиф з Покуття зауважує, що недалеко від Галича був монастир, де «були училища, в которих діти в науках наставлялися. Легко случитися могло, же младенец непослідних талантов мал єпископа (Гедеона Балабана. – В. Н.) бачне и догадливе на себе звернути око». Та про цю школу в інших авторів повідомлень нема. Памво Беринда міг так само здобути освіту в одній з братських шкіл, зокрема у львівській.
Десь у 90-х роках XVI ст. (але не пізніше 1597 р.) Памво Беринда вступив на службу у друкарні Балабанів, де він здійснював нагляд за друкуванням, займався виправленням і перекладанням книг. Тут же він розпочав свою роботу над «Лексіконом славенорωсским». Багато чого навчився Памво Беринда, перебуваючи на службі у Балабанів, у яких, була величезна бібліотека. Але немає підстав для твердження, що Беринда здобув освіту тільки у Балабанів. Згодом Беринда переїхав до Львова і працював у Львівському братстві, яке мало свою друкарню. У прибутково-видаткових книгах Львівського братства за квітень 1613 р. є такий запис: «Далем отцу Пам†десят граматик и к (20) книжок «О воспитаніи чад» до роспродан». Ще перебуваючи на службі у Балабанів, Памво Беринда розпочав збирати і опрацьовувати матеріали до свого «Лексикона». Укладений Памвою Бериндою «Лексіконъ славенорωсскїй и именъ Тлъкованїє», надрукований коштом автора в Києво-Печерській лаврі, вийшов у світ в 1627 р. «Лексикон» — основна праця Памви Беринди, завдяки якій ім’я його стало відомим далеко за межами України.
Помер Памво Беринда 23 (за старим стилем – 13) липня 1632 р.
«Лексіконъ славенорωсскїй и имень Тлъкованїє» – результат майже тридцятирічної старанної праці вченого-лексикографа. Це визначна пам’ятка східнослов’янської лексикографії початку XVII ст. Праця П.Беринди є важливим джерелом вивчення словникового складу української мови XVII ст., а також цінним посібником при читанні українських, російських і білоруських пам’яток, писаних церковнослов’янською мовою. У передмові подається мовно-історичний та палеографічний опис пам’ятки. Лексіконъ славенорωсскїй и именъ Тлъкованїє» П.Беринди – одна з кращих праць східнослов’янської лексикографії XVII ст.
Памво Беринда не помилився, коли писав у передмові до свого словника, що його праця «у пото(м)ны(х) в(ъ)дАчност(ъ) ω(т)несетъ». Протягом тривалого періоду цей словник був посібником для тих, хто вивчав церковнослов’янську мову. Як свідчить О.М.Горький в автобіографічній повісті «В людях», словником Памви Беринди користувались і в другій половині XIX ст. Так, один з героїв повісті, колишній семінарист, говорить: «Хрисанф значить – золотий цвіт, як вірно сказано у Памви Беринди».
У друкованому вигляді і в численних рукописних копіях словник Памви Беринди був поширений на Україні, в Росії і Білорусії, а також використовувався укладачами пізніших східнослов’янських словників. Він відіграв важливу роль в історії української, російської, білоруської і навіть румунської лексикографії.
