Стефан зизаній

Зизаній (Кукіль) Стефан Іванович, чернече ім’я – Сильвестр (бл. 1550 р – осінь 1600) – релігійний, культурний діяч, один з ідеологів і натхненників суспільно-політичної діяльності братств. Походив з галицького містечка Потелича, з міщанської родини (батько – Іван Кукіль, імовірно, млинар). Рідний брат Л.Зизанія-Тустановського. Як прізвисько, обрав (разом із братом) грецький переклад слова «кукіль» – «зизаній». У 1586-93 рр. був учителем Львівської братської школи. На початку 1593 р. на запрошення Віленського братства разом із Юрієм Рогатинцем прибув до Вільна, де розгорнув активну антикатолицьку і проповідницьку діяльність. Остання викликала таке невдоволення у вищих церковних і світських політ. колах Речі Посполитої, що митрополит Рогоза і польський король видали кілька грамот із забороною Зизанію виступати з проповідями. Останню згадку про С.Зизанія зустрічаємо у листі Ю.Рогатинця, написаному до нього та віленських братств (листопад 1599). Відомо, що того ж року на новогрудському православному соборі митрополит Рогоза відлучив С.Зизанія від церкви.

С.Зизаній – автор творів: «Катехізис» (Вільно, 1595), «Казання св. Кирила, патріарха Єрусалимського про антихриста і знаки його...». «Катехізис» знищено, жодного примірника не збереглося. Проте зміст цього твору відображено в «Неблагословенній грамоті Київ, митрополита Рогози Стефану Зизанію з забороною йому проповідувати в церквах Слово Боже...», а також у брошурі єзуїта Щасного Жебровського (Мартіна Лаща) «Кукіль, який сіє Стефан Зизаній в руських церквах у Вільно» (1595). Аналіз цих джерел, а також «Казання св. Кирила...» дозволяє зробити висновок, що у своїй творчості автор зробив спробу модифікувати православну доктрину в руслі реформаційних ідей. Про це свідчить обстоювання ним принципу соборності, згідно з яким не верховні пастирі, а віруючі миряни повинні контролювати священиків, брати участь в управлінні церквою й мати право голосу в справах віри. З тих самих позицій всесвященства він критикував ієрархію і клір як католицької, так і православної церкви. Як представник демократичних кіл братського руху, С.Зизаній був прихильником активної протидії соціальному, національному і духовному гнобленню українського народу з боку польської королівської влади і відзначався негативним ставленням до неї. Папу Римського називав антихристом і, подібно до інших реформаторів, критикував католицьку церкву за прагнення до світового панування, за схильність її ієрархів до збагачування, за духовний занепад, намагання за допомогою схоластики обґрунтувати істини віри. Ідея папи-антихриста, на думку В.Нічик, пов’язана з містико-іраціоналістичною спрямованістю думки С.Зизанія. Реформаційною, а саме близькою до антитринітаризму, була інтерпретація С.Зизанієм тринітарної проблеми. Замість властивого православному вченню уявлення про рівність трьох божественних іпостасей, він уважав їх не лише рівними, а навіть окремими, тобто виявляв схильність до тридеїзму.

Реформаційними у своїй основі були спроби С.Зизанія відійти від загальновизнаної тези про посередництво Христа між Богом і людьми, що, зрештою, вело до визнання непотрібності посередницької місії кліру. Поза межі усталених як у східному, так і в західному християнстві уявлень виходили також погляди С.Зизанія про невідокремленість душі від тіла, про смерть душі разом з тілом та її спільне з тілом воскресіння перед Страшним судом. Така точка зору вела до заперечення чистцю, раю і пекла, а також основоположної релігійної тези про безсмертя душі.

Казаньє святого Кирила, патріархи ієрусалимского, о антіхристЂ и знаках єго. З розширенієм науки против єресей розных. Вільно, 1596. – Це друга книжка Стефана Зизанія, яка дійшла до нашого часу. Надрукована двома мовами – книжною «руською» і польською. Відштовхуючись від проповіді старо-християнського письменника Кирила Єрусалимського (315-386), в якій вказувалися «знаки антихриста», Стефан Зизаній подає у своїй інтерпретації одинадцять знаків «антихристоза наставання», прикладаючи їх до папи. Гострополемічний, виразно соціальне забарвлений трактат справив величезне враження на православний табір, і йому вірили, за словами сучасника, більш ніж Євангелію.