Тема __. Система соціального захисту дитинства в Україні

В Україні система охорони материнства і дитинства забезпечується комплексом державних заходів. 27.09.1991р. Верховна Рада України ратифікувала Міжнародну конвенцію про права дитини, в якій зафіксовано право дитини (віком до 18 років) на повноцінне і достойне життя. Ці ж положення зафіксовані і в основному Законі нашої держави – Конституції: “сім'я, дитинство, материнство і батьківство захищаються законом" (ст.51). На сьогодні в Україні головним чинником у механізмі забезпечення прав дитини є Консти­туція, яка проголошує рівність прав дітей (Cт. 24, 52), охорону дитинства (Cт.51) , заборону насиль­ства над дитиною та її експлуатацію (Cт. 52), право на життя (Cт.27), захист та допомогу держави дитині, позбавленій сімейного оточення (Cт. 52), право на освіту (Cт.53). Але практична реалізація конституційних норм, інших норма­тивних актів, що спрямовані на поліпшення ста­новища дітей в Україні, має серйозні перешкоди, спричинені реформуванням суспільного устрою і, особливо, негативними процесами у сфері еко­номіки, освіти, охорони здоров'я, культури тощо.

Правовий захист дітей являє собою систему заходів правового, організаційного, фінансового плану, спрямовану на забезпечення безпеки їх повсякденного життя і призначену для здійснення допомоги дітям, які з різних причин залишились позбавленими (повністю або частково) тих пільг і послуг, які необхідні для їх нормального розвитку.

На сьогодні законодавство України про права дитини не має узгодженого, систематизованого характеру. Певні правові норми розкидано по різних правових актах, що не дає можливості гарантувати додержання та реалізацію встановлених прав дітей.

Якщо оцінювати механізм, який діє в Україні для проведення державної політики у сфері за­безпечення прав та інтересів дітей, слід зазна­чити, що досі відсутня координація дій багатьох органів. Механізм проведення державної політи­ки у галузі прав дитини залишається незаверше­ним. У структурі Міністерства соціальної політики, Міністер­ства охорони здоров'я, Міністерства освіти і науки, Міністер­ства внутрішніх справ створено управління, що займаються питаннями забезпечення інтересів дітей.

Цілями державної політики в області соціально-правового захисту дитинства є:

- здійснення конституційних прав і законних інтересів, недопущення їхньої дискримінації, зміцнення гарантій прав і законних інтересів дітей, а також відновлення прав у випадку їхнього порушення;

- сприяння фізичному, психічному, інтелектуальному, духовному й моральному розвитку дітей;

- реалізація особистості дитини в інтересах суспільства й відповідно до традицій України, досягненнями української й світової культури.

Безсумнівно, що для реалізації цих цілей потрібні структуровані механізми та високо кваліфіковані фахівці.

З метою удосконалення соціального захисту дітей-сиріт, дітей, які опинились у складних життєвих обставинах, проведення профілактичної роботи, підвищення ефективності діяльності з питань захисту дітей службами у справах дітей міста та районів ведеться Єдиний електронний банк даних дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, і громадян, які бажають взяти їх на виховання та Єдиний електронний банк даних дітей, які опинились у складних життєвих обставинах

В Україні останнім часом приділяється велика увага з боку держави щодо законодавчої підтримки дітей, до якої можна віднести Закони "Про охорону дитинства", "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей", Сімейний та Цивільний кодекси, що ґрунтуються на основному Законі нашої держави – Конституції України.

2006 рік було проголошено в Україні Роком захисту прав дитини. Відповідно в цьому напрямку зроблено значні кроки. Так, 25 березня 2006 року Постановою Кабінету Міністрів України був утворений Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини у складі Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту; 10 травня 2006 року була прийнята Державна програма подолання дитячої безпритульності та бездоглядності на 2006- 2010 роки, а також Концепція реформування інтернатних закладів всіх форм власності. Ці програми матимуть успіх тільки за умови персональної відповідальності чиновників будь-якого рівня за дотримання прав дитини.

Захист дитини має бути одним з головних завдань при формуванні стратегії розвитку держави. Необхідним є введення інституту Уповноваженого з прав дитини. І тут ініціатива хоч і належить депутатам Верховної ради, але реалізована у рамках Адміністрації Президента України.

Законодавством України широкі повноваження щодо соціально-правового захисту дитини покладені на служби у справах дітей: питання усиновлення, призначення опіки та піклування, подолання дитячої бездоглядності та безпритульності, попередження дитячої злочинності, контролю законодавства про працю дітей, захист житлових та майнових прав інше. Для здійснення повноважень, вирішення проблем соціально-правового захисту дітей служби у справах дітей здійснюють комплексні заходи спільно з іншими структурними підрозділами міської ради, причетними до проблем дитинства. Безумовно, у роботі з соціального захисту дітей є перспективи.

Особливе місце в українському законодавстві займають ті законні та підзаконні акти, які регулюють права найуразливіших категорій населення – дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Правові, організаційні, соціальні засади та гарантії державної підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначає Закон України "Про забезпечення організаційно – правових умов соціального захисту дітей – сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування", який є складовою частиною законодавства про охорону дитинства.

Основними засадами державної політики щодо соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, є:

- створення умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім'ї;

- виховання та утримання дітей за принципом родинності;

- сприяння усиновленню дітей, створення системи заохочення та підтримки усиновлювачів;

- забезпечення пріоритету форм влаштування;

- захист майнових, житлових та інших прав та інтересів таких дітей;

створення належних умов для їх фізичного, інтелектуального і духовного розвитку, підготовки дітей до самостійного життя, інші.

Слід зауважити, що явище соціального сирітства продовжує залишатися поза увагою активної суспільної думки. Тож питання комплексного та системного подолання цієї проблеми є актуальним як для держави, суспільства, громадськості, так і для самої дитини і її родичів. Це безумовно основний напрямок взаємодії відповідних органів виконавчої влади, громадських організацій, усіх тих, кому небайдужа доля дитини та її майбутнє.

На державному рівні, для вирішення проблеми дитячої бездоглядності прийнята Державна програма подолання дитячої бездоглядності і безпритульності на 2006 – 2010 роки.

Незважаючи на те, що в Україні було презентовано нову концепцію розвитку та реалізації дитячої політики на державному рівні, де пріоритетним вектором визнано удосконалення системи опіки й опікування, на думку експертів, для дитини не може бути нічого краще, ніж її рідна сім’я. Реалізація в Україні нового проекту з розвитку інтегрованих соціальних служб для дітей і сімей буде успішною лише в тому випадку, якщо державна політика переорієнтується на захист дитинства, а не продовжуватиме працювати над заміною однієї державної форми опіки на іншу. Тому реальним вирішенням цієї проблеми в усьому світі є створення соціальних центрів матері та дитини, де молоді матері, батьки мають змогу, залишаючись з дітьми, виховувати їх та одночасно здобувати освіту чи професію. Відповідно до Указу Президента України "Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей" 6 соціальних центрів матері та дитини на 140 місць було створено протягом 2006 року в АР Крим, Київській, Львівській, Сумській, Хмельницькій, Чернігівській областях за рахунок коштів державного бюджету.

Соціальні центри матері та дитини призначені для тимчасового проживання жінок на 7-9-ому місяці вагітності та матерів з дітьми віком від народження до 18 місяців, які опинились в складних життєвих обставинах, що перешкоджають виконанню материнського обв'язку. Діяльність центрів спрямована на зменшення відмов від новонароджених дітей з використанням нових форм соціальної підтримки жінок. Жінка, яка опинилась у складних життєвих обставинах, звернувшись в центр по допомогу має можливість отримати безкоштовно не тільки відповідні житлово-побутові умови та харчування, так необхідні у цей скрутний період, а й психологічну, соціально-педагогічну, правову підтримку.

Звичайно, робота консультаційних пунктів та послуги, які надають соціальні центри матері та дитини, не є панацеєю від цього явища, однак своєчасно запропонована допомога має можливість зупинити жінку зробити цей неприродний крок.

Держава гарантує працевлаштування дітей, які залишились без батьківського піклування після повернення їх з дитячих закладів, від опікунів чи піклувальників, з дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей, закінчення навчання в державних та комунальних навчальних закладах. При працевлаштуванні після закінчення навчального закладу їм виплачується одноразова грошова допомога в розмірі двох прожиткових мінімумів, а також видається взуття та одяг, за бажанням випускникам може бути виплачена грошова компенсація у розмірі, необхідному для придбання одягу та взуття. Спільно з міським центром зайнятості забезпечено бронювання першого робочого місця для дітей-сиріт.

Органи соціального захисту населення проводять призначення та виплату державної соціальної допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім'ях. Державна соціальна допомога на дітей призначається в грошовій формі батькам-вихователям на кожну дитину вихованця в дитячому будинку сімейного типу і прийомним батькам на кожну прийомну дитину в прийомній сім'ї. Допомога виплачується у розмірі двох прожиткових мінімумів для дітей відповідного віку, а для осіб віком від 18 до 23 років два прожиткових мінімуми для працездатних осіб. Розмір грошового забезпечення для прийомних батьків та батьків-вихователів становить 35 % двох прожиткових мінімумів для дітей відповідного віку на кожну дитину-вихованця та кожну прийомну дитину. Сумарний обсяг грошового забезпечення не повинен перевищувати п'яти прожиткових мінімумів для працездатної особи для батьків-вихователів в дитячому будинку сімейного типу та півтора прожиткового мінімуму для одного з прийомних батьків у прийомній сім'ї.

Для втілення права дітей-інвалідів в життя необхідно не тільки закріпити їх в нормативно-правових актах, а й створити чіткий механізм реалізації прав. Сутність цього механізму полягає у визначенні чи створенні спеціальних органів, які б слідкували за додержанням прав інвалідів, за правильним і цільовим використанням грошових та інших допомог, а також за додержанням законодавства про соціальний захист інвалідів органами державної влади і управління, підприємствами, установами і організаціями. Окрім вище вказаних органів суттєву роль в механізмі реалізації прав повинні відігравати громадські організації, тому, що саме вони можуть здійснювати незалежний контроль за втіленням в життя приписів закону, забезпечити дітей-інвалідів предметами першої необхідності та ін. Громадські організації інвалідів повинні створюватись з метою здійснення заходів по соціальному захисту, соціально-трудовій і медичній реабілітації інвалідів та залученню їх до суспільно корисної діяльності, занять фізичною культурою і спортом. Республіканські і місцеві органи державної влади та управління повинні подавати допомогу і сприяти громадським організаціям інвалідів в їх діяльності. Велику допомогу дітям-інвалідам надають вітчизняні та зарубіжні благодійницькі організації.

Сьогодні державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється Міністерством соціальної політики України, Міністерством охорони здоров'я України та місцевими Радами народних депутатів України. Фінансування роботи по соціальній захищеності. інвалідів здійснюється фондом України соціального захисту інвалідів.

Соціальний захист інвалідів з боку держави також повинен полягати у наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій і зв'язку до особливостей інвалідів.

Держава гарантує дітям-інвалідам дошкільне виховання, здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям. Дошкільне виховання, навчання інвалідів здійснюється в загальних або спеціальних дошкільних та навчальних закладах. Професійна підготовка або перепідготовка інвалідів здійснюється з урахуванням медичних показань і протипоказань для наступної трудової діяльності.

При навчанні, професійній підготовці або перепідготовці інвалідів поряд із загальними допускається застосування альтернативних форм навчання. Обдаровані діти-інваліди мають право на безплатне навчання музики, образотворчого, художньо-прикладного мистецтва у загальних навчальних закладах або спеціальних позашкільних навчальних закладах. За інших рівних умов інваліди мають переважне право на зарахування до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів. Під час навчання пенсія і стипендія інвалідам виплачуються в повному розмірі. Після закінчення навчального закладу інвалідам надається право вибору місця роботи з наявних варіантів або надається за їх бажанням право вільного працевлаштування.

Дітям-інвалідам, що не мають батьків або батьки яких позбавлені батьківських прав і проживають у державних або в інших соціальних установах, після досягнення повноліття позачергово повинно надаватись житло і матеріальну допомогу на його благоустрій, якщо за висновком медико-соціальної експертизи вони можуть здійснювати самообслуговування і вести самостійний спосіб життя. Місцеві органи державної влади та управління зобов'язані забезпечувати інвалідам необхідні умови для вільного доступу і користування культурно-видовищними закладами і спортивними спорудами, для занять фізкультурою і спортом, а також забезпечувати надання спеціального спортивного інвентарю в користування безплатно або на пільгових умовах; створювати мережу спеціальних дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів санаторного типу.

Пріоритетні напрямки діяльності у забезпеченні соціального захисту сімей з дітьми, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування:

1. Поширення мережі дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей.

2. Забезпечення пріоритету національного усиновлення дітей-сиріт.

3. Забезпечення стовідсоткового надання юридичного статусу дітям-сиротам та дітям, які залишились без піклування батьків.

4. Реорганізація закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

5. Вирішення питання погашення заборгованості за комунальні послуги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, які виникли за час їх перебування у інтернатних закладах або сімейних формах влаштування.

6. Створення соціального житла.

Міністерство соціальної політики України утворене 9 грудня 2010 року шляхом реорганізації Міністерства праці та соціальної політики України. Міністерство соціальної політики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах:

• зайнятості населення та трудової міграції,

• трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення,

• з питань сім'ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну;

• спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, попередження насильства в сім'ї та з питань протидії торгівлі людьми;

• центральним органом виконавчої влади, до повноважень якого належать питання усиновлення та захисту прав дітей;

• спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань гуманітарної допомоги.