6. Зовнішньоекономічні зв’язки.

Зовнішня політика.

Незабаром після Другої світової війни Італія прагнула дотримувати нейтралітету в холодній війні, але після 1947, коли соціалісти і комуністи були вигнані з кабінету прем'єр-міністра Альчиде ДЕ Гаспері, вона стала союзником США. З 1949 Італія - член НАТО. Італія є членом-засновником Європейського економічного співтовариства (Європейського союзу - ЄС) і ряду організацій західноєвропейського співробітництва. Вона стала членом ООН у 1955.

Італія - повноправний член "Великої сімки", член ООН, ЄС і зони Євро, НАТО, ОБСЄ і Шенгенської угоди, СОТ, МВФ, МБРР, РЄ та інших.

Зовнішня торгівля і платежі.

Промисловість Італії сильно залежить від зовнішньої торгівлі. На початку 1990-х років експортні товари складали 18% від її ВВП.

З кінця 1950-х років Італія стала експортувати готове устаткування, особливо продукцію машинобудування, метали і хімічну продукцію. Такі товари наприкінці 1960-х - початку 1970-х складали майже половину надходжень від експорту. Ведучі статті експорту - легкові і вантажні автомобілі. Інші , більш традиційні експортні товари - тканини, одяг і взуття.

Економіка Італії в значній мірі залежить від іноземної сировини і нафти. Нафта і нафтопродукти в 1979 складали майже 1/4 витрат Італії на імпорт. Інші види сировини, включаючи металобрухт і металеву руду, текстильні волокна, складали ще 13% витрат на імпорт.

Головними торговельними партнерами в 1970-х роках були Західна Німеччина, Франція і США. Наприкінці 1970-х років країни ЄЕС купували половину експорту Італії і давали майже половину її імпорту (у вартісному вираженні ). У середині 1970-х років новими важливими торговельними партнерами Італії стали Саудівська Аравія, Лівія, Ірак і Іран. Наприкінці 1970-х років Італія поступово збільшила обсяг експорту в Саудівську Аравію і Лівію.

Однак у 1973-1974 світові ціни на нафту виросли в чотири рази, а тому що Італія сильно залежала від іноземної нафти, вона була змушена витрачати величезні гроші на закупівлі палива. У 1974 витрати на імпорт нафти в Італію складали 10,2 млрд. дол. (у 1972 - 2,6 млрд. дол.), і Італія мала загальний дефіцит платіжного балансу 7,8 млрд. дол. ДО 1978 завдяки підйомові італійської економіки вперше після 1972 установився сприятливий торговельний баланс. Однак положення Італії у світовому економічному співтоваристві залишалося хибким . У 1980 знову виник дефіцит, коли від експорту Італія заробила 77,7 млрд. дол., тоді як імпорт, включаючи витрати на перевезення і страховку, обійшовся в 99,5 млрд. дол.

З 1980-х - років головними торговельними партнерами є Німеччина, Франція, США і Великобританія, а основними статтями імпорту - продукція машинобудування, автомобілі, нафтопродукти, сира нафта, чавун і сталь, хімічні продукти. В експорті переважає продукція машинобудування, автомобілі, оргтехніка, масова побутова електротехніка, устаткування, труби, тканини, одяг, взуття.

Економічне та інвестиційне співробітництво України та Італії.

Італія є одним з головних торговельно-економічних партнерів України, посідає 2 місце у загальному обсязі товарообороту з нашою країною серед держав Західної Європи.

Резельтати 3-х кварталів поточного року свідчать про збереження позитивної тенденції нарощування обсягів двосторонньої торгівлі. За даними Держкомстату України, за 9 місяців ц.р. обсяг товарообороту збільшився порівняно з відповідним періодом минулого року на 35% і становив 948,2 млн. дол. США, у т.ч. експорт - 643 млн. дол. США.

Одним із пріоритетних завдань торговельно-економічного співробітництва є забезпечення, принаймні, часткової переорієнтації італійців з російського на український ринок. Необхідним також вважають подальше внесення позитивних для України змін у зовнішньо-торговельну політику: останнім часом на італійському ринку нарівні з товарними позиціями сировини з"явилася деяка кінцева промислова продукція українського походження, зокрема, промислове обладнання для хімічної промисловості, хімічні добрива, цемент, консервовані овочі та фрукти.

У той же час структура експорту-імпорту залишається майже незмінною і, відповідно, несприятливою для нашої держави: в експорті до Італії основне місце займає сировина, в імпорті переважає промислова продукція. Італія зацікавлена в імпорті з України чавуну, шкіряної сировини, мінеральних добрив. В імпорті з Італії, як і в попередні роки, переважає обладнання і пластмаси, одяг і взуття, продукти харчування.

В основному італійскі інвестиції розміщені в галузі внутрішньої торгівлі, харчової промисловості, машинобудуванні, металообробній та легкій промисловості.

Культура, звичаї.

Італія славиться найбагатшими у світі культурними традиціями. Досягнення італійців у мистецтві, архітектурі, літературі, музиці та науці дуже вплинули на розвиток культури в багатьох інших країнах.

Задовго до виникнення цивілізації Стародавнього Риму сформувалися культури етрусків у Тоскані і греків на півдні Італії. Після падіння Римської імперії на території Італії культура занепала, і тільки в ХІ ст. з'явилися перші ознаки її відродження. Свого нового розквіту вона досягла в ХІV ст. В епоху Відродження італійці відігравали провідну роль у європейській науці і мистецтві. Тоді діяли такі видатні художники і скульптори, як Леонардо да Вінчі, Рафаель і Мікеланджело, письменники Данте, Петрарка і Боккаччо.

Мистецтво

Джерела художньої величі Італії походять з ХІV ст., від здобутків живопису флорентійської школи, найбільшим представником якої був Джотто ді Бондоне. Джотто порвав з манерою візантійського живопису, що домінувала в італійському середньовічному мистецтві, і додав природне тепло та емоційність фігурам, зображеним на його великих фресках у Флоренції, Ассізі та Равенні.

Натуралістичні принципи Джотто і його послідовників продовжив Мазаччо, який створив величні реалістичні фрески з майстерною передачею світлотіней. Інші видатні представники флорентійської школи епохи раннього Відродження - живописець Фра Анжеліко і скульптор та ювелір Лоренцо Гіберті.

На початку ХV ст. Флоренція перетворилася у великий центр італійського мистецтва. Паоло Уччелло досягнув високого рівня майстерності в передачі лінійної перспективи. Донателло, учень Гіберті, створив вперше з часів Древнього Риму оголену скульптуру і кінну статую. Філіппо Брунеллєскі переніс стиль Відродження в архітектуру, Фра Філіппо Ліппі і його син Філіппіно писали витончені

картини на релігійні теми. Графічну майстерність флорентійської школи живопису розвивали такі художники ХV ст., як Доменіко Гірландайо і Сандро Боттічеллі.

Наприкінці ХV - на початку ХVІ ст. в італійському мистецтві виділялися три видатних майстри. Це Мікеланджело Буонаротті, найбільший з діячів епохи Відродження, прославився як скульптор (П'єта, Давид, Мойсей); живописець, який розписав стелю Сікстинської капели, і архітектор, який проектував купол собору св. Петра в Римі. Картини Леонардо да Вінчі "Таємна вечеря" і "Мона Ліза" належать до числа шедеврів світового живопису. Рафаель Санті у своїх полотнах ("Сікстинська Мадонна", "Святий Георгій і дракон" та ін.) втілив життєстверджуючі ідеали епохи Відродження.

Розквіт мистецтва у Венеції настав пізніше, ніж у Флоренції, і тривав набагато довше. Венеціанські художники порівняно з флорентійськими менше пов'язані з визначеним напрямком, але на їхніх полотнах відчувається кипіння життя, емоційна насиченість і розмаїття фарб, що забезпечили їм вічну славу. Тіциан, найбільший з венеціанських художників, істотно збагатив живопис, застосувавши вільне письмо відкритим мазком і найтонший барвистий хроматизм. У ХVІ ст. разом з Тіцианом у венеціанському живописі домінували Джорджоне, Пальма Веккіо, Тінторетто і Паоло Веронезе.

Провідним італійським майстром ХVІІ ст. був скульптор і архітектор Джованні Лоренцо Берніні, який створив проект колонади на площі перед собором св. Петра, а також багато монументальних скульптур у Римі. Караваджо і Карраччі створили нові важливі напрямки в живописі. Венеціанський живопис пережив короткий період підйому у ХVІІІ ст., коли діяли художник-пейзажист Каналетто і творець декоративних розписів і фресок Джованні Баттіста Тьєполо.

Серед італійських художників ХVІІІ-ХІХ ст.ст. виділяються гравер Джованні Баттіста Піранезі, який здобув популярність картинами руїн древнього Риму; скульптор Антоніо Канова, який працював у неокласичному стилі; група флорентійських живописців, представників демократичного напрямку в італійському живописі 1860-1880-х років - Макк'яйолі.

Італія дала світу багато талановитих живописців, і в ХХ ст. Амедео Модільяні прославився своїми меланхолічними оголеними фігурами з характерними витягнутими овальними обличчями і мигдалеподібними очима. Джорджо де Кіріко і Філіппо де Пісіс розвили метафізичний і сюрреалістичний напрямки в живописі, вони здобули популярність після Першої світової війни. Багато італійських художників, включаючи Умберто Боччоні, Карло Карра, Луїджі Руссоло, Джакомо Бала і Джино Серверіні, належали до футуристичної течії, модної у 1910-1930-х роках. Представники цього напрямку частково успадкували техніку кубістів і широко використовували правильні геометричні форми.

Після Другої світової війни молоде покоління художників у пошуках нових шляхів звернулося до абстрактного мистецтва. Лучо Фонтана, Альберто Буррі та Еміліо Ведова відіграли ключову роль у післявоєнному відродженні італійського живопису. Вони заклали підвалини того, що пізніше отримало назву "мистецтво убогості" (arte povere). Останнім часом міжнародне визнання завоювали Сандро Кіа, Міммо Паладіно, Енцо Куккі і Франческо Клементе.

Серед видатних сучасних італійських скульпторів виділяються уродженець Швейцарії Альберто Джакометті, відомий мистецьки виконаними виробами з бронзи і теракоти, Мірко Базальделла, який створює монументальні абстрактні композиції з металу, Джакомо Манцу і Маріно Маріні. В архітектурі найбільше прославився П'єр Луїджі Нерві, який використовує нові інженерні принципи при будівництві стадіонів, ангарів для літаків і заводів.

Культурні установи

Академії. Міністерству народної освіти Італії підпорядковується понад 200 академій та установ культури, включаючи навчальні центри та об'єднання з вивчення італійської історії, а також наукові і літературні інститути та громади. Завдання національної Академії Ліцею, заснованої в 1603 році, - поширення знань в галузі науки, історії і філології. Національна спілка Данте Алігьєрі ставить за мету надання допомоги при вивченні італійської мови і культури за межами Італії. Літературна академія Аркадія, створена в 1690 році, займається дослідженнями в галузі літератури і наук. Широку популярність здобули також Академія наук у Болоньї, Академія італійської мови Круска, Ломбардський інститут наук і літератури, Віргиліанська академія наук, літератури і мистецтв у Мантуї, Академія наук, літератури та образотворчого мистецтва у Палермо. Ці академії та інститути фінансують конференції вчених, письменників і художників з Італії та інших країн.

Чимало європейських та американських країн організували в Італії свої академії. Найстаріша і найбільш знаменита - Французька академія в Римі, заснована в 1666 році. Інші іноземні інститути, які в основному спеціалізуються в галузі мистецтв та археології, знаходяться у Флоренції, Болоньї, Неаполі, Римі, Мілані і Туріні. Американська академія в Римі пропонує бажаючим курси з архітектури, живопису, скульптури, вивчення античного світу і музичної композиції.

Бібліотеки. В усіх великих і в багатьох середніх містах є чудові бібліотеки. Крім спеціальних та університетських бібліотек, існують також національні і провінційні бібліотеки, які безплатно обслуговують учнів. Найбільші бібліотеки Італії: Ватиканська бібліотека, Бібліотека Сенату, Бібліотека Палати депутатів і Центральна національна бібліотека в Римі; Бібліотека Амброзіана, національна бібліотека Брайдензе і бібліотека Комерційного університету Луїджі Бокконі в Мілані; Бібліотека Медічі Лауренціано і національні бібліотеки у Флоренції, Неаполі і Венеції. Для організації тимчасового користування книгами створено національну систему книгообміну.

Музеї. У знаменитому Ватиканському музеї зібрані всесвітньо відомі витвори мистецтва та античної старовини. Інші великі музеї - Капітолійський музей, галерея Боргезе, Національний музей і Вілла-Джулія в Римі; галерея Уффіці і палаццо Пітті у Флоренції, музей Полді - Пеццолі і Пінакотека Брера в Мілані, Міський музей у Болоньї і Національний археологічний музей у Неаполі.

Кіно

Італійські кінокартини здобули всесвітнє визнання в період після закінчення Другої світової війни, що сприяло стабільному розвитку кіноіндустрії. У той час утвердився напрямок в італійській кінематографії - неореалізм.

До числа перших зразків неореалістичних фільмів належать роботи режисерів: Роберто Росселіні "Рим - відкрите місто" (1945), "Диво" (1948); Вітторіо де Сіка "Шуша" (1946), "Викрадачі велосипедів" (1949); Діно де Лауренті "Гіркий рис" (1950). Серед інших фільмів цього жанру виділяються: "Умберто" (1952); "Дах" (1956) і "Дві жінки" (1961) Вітторіо де Сіка, а також фільм Федеріко Фелліні "Дорога" (1954). Згодом італійські режисери відчули на собі вплив французького кіно нової хвилі. Тут можна згадати фільми Росселіні "Генерал делла Ровере" (1959), Фелліні "Солодке життя" (1960) і Мікеланжело Антоніоні "Пригода" (1961).

Зразком тематичного розмаїття італійських кінофільмів 1960-х років є сатирична комедія П'єтро Джерми "Розлучення по-італійськи" (1962) і реалістичний фільм П'єра Паоло Пазоліни "Євангеліє від Матфея" (1966). Фелліні все більше йде у світ фантазії в таких фільмах, як "Вісім з половиною" (1963), "Джульєтта і парфуми" (1965) і "Сатирикон" Фелліні (1970). У 1970-х роках італійські майстри кіно починають виявляти більший інтерес до історичних сюжетів. Події фашистського періоду показані у фільмах "Конформіст" (1970) Бернардо Бертолуччі, "Сад Фінці-Контіні" (1971) Вітторіо де Сіка, у дуже суперечливому фільмі "Сало, або 120 днів Содому" (1976) і "Сім красунь" (1976) Ліни Вертмюллер. З видатних фільмів 1980-х-початку 1990-х років варто виділити роботи Мікеланджело Антоніоні "Ідентифікація жінки" (1982), Франко Дзеффіреллі "Травіата" (1983) і "Отелло" (1984), Федеріко Фелліні "І корабель пливе" (1983) і "Джинджер і Фред" (1986), Ліни Вертмюллер "Іронія долі" (1984), Джузеппе Торнаторе "Кінорай" (1989), Джанні Амеліо "Відчинені двері" (1990), Пупі Аваті "Повість про хлопчиків і дівчаток" (1991) і Торнаторе "Прекрасний для всіх" (1991).

У Венеції щороку проводиться кінофестиваль "Міжнародна виставка кіномистецтва".

Національні особливості

Італійці гамірні, експресивні і запальні. Навіть незначні дрібниці можуть вивести італійця з себе; він почне кричати, махатиме руками, погрожуватиме смертельною розправою, але ніколи не вдарить. Італійські емоції в основному розраховані на зовнішню оцінку. Жестикуляція - особлива мова. Кожний рух має не лише своє значення, але й прихований зміст.

Невимушеність одягу, своєрідне ставлення до політики і законів, легкість у ставленні до інших - ось приблизний образ дорослого італійця. З іншого боку, італійців відрізняє вміння одягатися, що є предметом національної гордості.

Міцні напої п'ють рідко. Прихильні до традицій, італійці зазвичай вживають місцеве вино, яке є незмінним атрибутом кожного обіду. Довгі тости не прийняті, і перед тим, як випити, необхідно замість нашого "Будьмо!" запропонувати "Чин-чин!"

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Економіка зарубіжних країн. – К.: Либідь, 1996.

Кириченко А. Зовнішня торгівля України на порозі третього тисячоліття // Зовнішня торгівля. – 1999. – № 1. – С.96.

Линдерт П. Экономика мировых хозяйственных связей. – М.: Прогресс, 1992.

Мировая экономика. – М., 2000.

Социально-экономическая география зарубежного мира. – М.: КРОН-ПРЕСС, 1998.

Экономика зарубежных стран. – М.: Высшая школа, 1990.

Юрківський В.М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни. – К.: Либідь, 2000.