3.6. Здійснення суб'єктивного права власності на землю

Гарантоване у ст. 14 Конституції України право влас­ності на землю може набуватися і реалізовуватися громадянами, юридичними особами і державою виключно відповідно до закону. Закріплені у цій нормі Основного Закону категорії «набуття» і «реалізація» права власності на зем­лю є характерними ознаками здійснення суб'єктивного пра­ва власності на землю у визначених законом межах, фор­мах та способах і їх необхідно розглядати як дві сторони одного й того ж правового явища. При цьому кожне з цих понять має самостійне значення у визначенні юридичної природи здійснення права власності на землю фізичними та юридичними особами, а також державою.

У теорії права, а також у законодавстві термін «набут­тя» застосовується тоді, коли йдеться про виникнення пра­ва, у тому числі і власності на землю, тобто коли відбувається процес перетворення об'єктивного права власності на зем­лю на суб'єктивне. Водночас реалізація права власності на землю розглядається через призму діяльності відповідних суб'єктів, пов'язаної з володінням, користуванням і розпо

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ... 361

рядженням землею. Єдність цих правових категорій полягає в тому, що без набуття права власності на землю не може бути здійснена і його реалізація.

Тому набуття і реалізацію суб'єктивного права власності на земельні ділянки необхідно розглядати через призму використання конституційних норм як одну з форм здійснення права власності на землю Українського народу. При цьому така реалізація суб'єктивного права власності на землю передбачає вольову і активну поведінку того чи іншого суб'єкта, оскільки без вчинення передбаченого за­коном комплексу дій у поєднанні із застосуванням право­вих норм органами державної влади чи місцевого самоврядування громадяни, юридичні особи, держава не зможуть стати суб'єктами права власності на земельні ділянки і здійснювати свої правомочності відповідно до закону. Виходячи з юридичної природи здійснення права власності на землю набуття і реалізація права власності на землю являє собою законодавчо забезпечену міру можливої і необхідної поведінки відповідних суб'єктів, що передбачає вчинення певних дій (чи утримання від них), спрямованих на виникнення права власності на землю, а також на забезпечення володіння, користування і розпорядження землею.

Здійснення суб'єктивного права власності на землю залежить від багатьох чинників історичного, соціально-економічного, політичного, географічного, правового характе­ру, які зумовлюють особливості набуття і реалізації права власності на землю. При цьому безпосередній вплив на визначення підстав, умов, способів набуття права власності на землю, на межі, форми і способи реалізації права власності на землю мають закріплені у законі юридичні моделі зе­мельної реформи чи земельного устрою, а також правова система тієї чи іншої держави.

В Україні реалізація суб'єктивного права власності на землю має свої особливості, зумовлені об'єктивними потре­бами реформування земельних відносин, а також конституційними засадами здійснення права власності на землю Українського народу. При цьому на кожному етапі рефор­мування земельних відносин у земельному законодавстві порізному визначалися підстави набуття права власності

362

РОЗДІЛ 3

на землю громадянами та юридичними особами, правові способи реалізації суб'єктивного права власності на земельні ділянки. Пояснюється це тим, що в умовах прове­дення земельної реформи у законодавстві визначаються підстави набуття суб'єктивного права власності на землю, які мають разовий характер і спрямовані на зміну суб'єктно-го складу у відносинах власності на землю.

Так, наприк л ад, у ЗКУ 199 2 р., а також у чинному ЗКУ передбачено, що громадяни України можуть приватизувати безоплатно земельні ділянки один раз за цільовим призначенням, передбаченим у законі (ведення особистого селянського (підсобного) господарства, будівництва і обслуговування житлового будинку, індивідуального дачного і гаражного будівництва тощо). У перехідний період реформування земельних відносин передумовою набуття і реалі­зації такого права є обов'язкова участь органів державної влади та місцевого самоврядування у формі нормотворення і правозастосування щодо втілення у життя конституційних засад права власності на землю Українського наро­ду. Після завершення земельної реформи і утвердження конституційної моделі права власності на землю у законо­давстві мають бути закріплені такі підстави набуття і реа­лізації суб'єктивного права власності на землю, які б забезпечували особі можливість здійснення суб'єктивного пра­ва власності у безпосередній формі при мінімальній участі держави чи органів місцевого самоврядування.

У сучасних умовах набуття і реалізація суб'єктивного права власності на землю має базуватися на загальних конституційних засадах здійснення права власності на землю з урахуванням передбачених у ст. 14 Конституції України особливостей щодо об'єкта, суб'єктів, змісту земельних правовідносин. Так, наприклад, володіння, використання і розпорядження землею без достатніх юридичних підстав або з порушенням встановленого порядку їх набуття не породжує права власності на земельні ділянки та розташовані на них об'єкти нерухомості. Так, наприклад, згідно зі ст. 376 ЦКУ, житловий будинок, будівля, споруда та інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відве

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ... 363

дена для цієї мети, або без надежного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Закріплений у Конституції України принцип правомірності набуття права власності на землю потребує законодавчого визначення підстав, умов, способів і порядку виникнення права власності на земельну ділянку. Для системи українського земельного права питання щодо юридичної природи підстав і умов набуття громадянами, юридичними особами та державою права власності на землю є відносно новими й тому недостатньо дослідженими у правовій науці¹. В юридичній літературі більше уваги приділяється підставам припинення права власності на землю². Водночас в теорії земельного і цивільного права питання щодо реалізації норм ст. 14 Основного Закону в частині підстав набут­тя права власності на земельні ділянки не були предметом самостійного дослідження.

Саме цим пояснюється той факт, що у ЗКУ та інших за­конах підстави та умови набуття права власності на земельні ділянки закріплюються за аналогією з цивільним правом, що не завжди дозволяв враховувати особливості землі як об'єкта права власності Українського народу при вирішенні конкретних питань реалізації суб'єктивного права власності на земельні ділянки, внаслідок чого допускається обмеження конституційних свобод окремих суб'єктів у сфері здійснення конституційного права власності на землю. Крім того, ЗКУ закріплює підстави набуття суб'єктивного права

¹ Див.: Носік В. В. Право власності на землю в Україні // Пра­ во власності в Україні. — С. 472—497.

² Див.: Андрейцев В. I. Конституційно-правовий механізм га рантування права власності на землю // Вісник Ки'івського нац. унту імені ТарасаШевченка. Юридичні науки. Вип. 53. — 2003. — С. 58; Ковальчук Т. Г. Окремі аспекти права власності громадян України на земельні ділянки за новим Земельним кодексом Ук­ раїни // Вісник Ки'івського нац. унту імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. Вип. 48. — 2002. — С. 249—253; Силенок О. I. Підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин у сфері земельної реформи // Вісник Ки'івського нац. унту імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. Вип. 36. — 1998. — С. 50—55.

364

РОЗДІЛ 3

власності на землю територіальними громадами, які не зазначені у ст. 14 Основного Закону як потенційні суб'єкти права власності на земельні ділянки, а також розширює підстави та умови набуття права власності на земельні ділянки іноземними фізичними та юридичними особами і державами, на які не поширюється дія норми названої статті Конституції України.

Право власності на землю, як і будь-яке інше суб'єктивне право, може набуватися лише за наявності певних юридичних фактів, з якими закон пов'язує виникнення земельних правовідносин. Громадяни, юридичні особи і держава набувають у власність земельні ділянки на підставі правоутворюючих юридичних фактів, під якими в теорії права розуміють передбачені у законі конкретні життєві обставини, з настанням яких виникає право власності на землю¹. Юри­дичні факти, які породжують відносини власності на землю, мають дві основні правові форми — події та дії. Водночас у науковій літературі висловлена думка, що класичний поділ юридичних фактів на події та дії не підходить до регулятивних правовідносин у сфері земельної реформи, оскільки такі правовідносини виникають за наявності вольових актів лю­дей чи організацій, тобто дій, і тому лише юридичні акти є підставами виникнення земельних правовідносин². Але така точка зору на підстави виникнення земельних реформаційних правовідносин, серед яких основними є відносини власності на землю, не враховує, що події є об'єктивними життєвими обставинами, з настанням яких закон може пов'язувати виникнення, а також зміну чи припинення пра­ва власності на землю. Крім того, правовстановлюючі юри­дичні факти необхідно розглядати у взаємозв'язку з правозмінюючими і правоприпиняючими фактами, зважаючи, що один і той же юридичний факт для одних суб'єктів є під ставок» виникнення права власності на землю, для інших — підставою припинення такого права. Більше того, в умовах

¹ Див.: Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Шдручник для вузів. — С. 368—372; Ерофеев Б. В. Земельное право. Учебник для ВУЗов.—С. 171—182.

² Див.: Силенок О. I. Підстави виникнення, зміни та припинен­ ня правовідносин у сфері земельної реформи. — С. 51.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ... 365

земельної реформи для виникнення відносин власності на землю недостатньо лише одних юридичних актів, що є юридичними фактами. У переважній більшості право власності на землю виникає на підставі кількох юридичних фактів, які в сукупності становлять юридичний склад, що є підставою набуття у власність земельної ділянки.

Підстави набуття права власності на землю порізному визначалися на кожному з етапів здійснення земельної ре­форми в Україні. У чинному ЗКУ немає загального вичерпного переліку підстав набуття права власності на землю. Не проведена класифікація юридичних фактів виникнення права власності на землю і в науці земельного права. У теорії цивільного права була зроблена спроба поділити всі підста­ви набуття права власності на майно на дві групи: первісні та похідні¹. Проте для характеристики підстав набуття пра­ва власності на землю така класифікація не може бути повністю прийнятною з огляду на особливості землі як об'єкта права, а також враховуючи правовий статус визначених у Конституції України суб'єктів права власності на землю.

У конституційній концепції права власності на землю первинним визнається природне і юридичне право власності Українського народу. Юридичними підставами набуття Українським народом права власності на землю стали події, пов'язані з розпадом СРСР, дії Верховної Ради УРСР щодо прийняття Декларації про державний суверенітет України, закону «Про економічну самостійність України», проголо-шення незалежності України, проведення Всеукраїнсько-го референдуму на підтвердження незалежності держави, прийняття Конституції України. Тому право власності Ук­раїнського народу на землю набуте на підставі юридичного складу — подій та дій, пов'язаних з прийняттям Консти­туції України. Юридичними підставами виникнення пра­ва власності Українського народу на землю є факти прий­няття Декларації про державний суверенітет України, за­кону України «Про власність» і Конституції України. Виходячи з цього не можна погодитися з твердженням, що

¹ Див.: Кузнецова Н. С. Способи набуття і припинення права власності // Право власності в Україні. — С. 137—141.

366

РОЗДІЛ 3

правовою первісною підставою виникнення права державної власності на землю, а не права власності народу, стала Декларація про державний суверенітет України, яка підтвердила право Українсьч-ого народу на відповідну част-ку в загальносоюзному багатстві¹. Цим документом, а також Конституцією України природне право Українського народу на землю та інші природні ресурси було утверджено юридичне право власності на ці об'єкти.

Набуття суб'єктивного права власності на земельні ділянки є самостійною формою реалізації норм Основного закону щодо права власності народу на землю. Така особ-ливість здійснення права власності на землю спонукає до потреби у застосуванні диференційованого підходу до визначення у законодавстві підстав набуття суб'єктивного пра­ва власності на землю, що нал ежить народу України на праві власності, й юридичних фактів, на підставі яких можуть набуватись у власність земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб і держави.

Потреба в диференціації юридичних фактів, на підставі яких виникає право власності на земельні ділянки, зумовлена також особливостями конституційно-правового стату­су зазначених у ст. 14 Основного Закону держави суб'єктів набуття права власності на землю, а також цільовим (функціональним) призначенням землі для кожного з цих суб'єктів. При цьому не виключається, що для громадян, юридичних осіб, держави у законі можуть бути закріплені такі юридичні факти, які необхідно розглядати як загальні підстави набуття права власності на земельні ділянки для всіх суб'єктів (правочини, адміністративні акти застосування права, рішення суду). Так, наприклад, у ЗКУ передбачено, що громадяни, юридичні особи, держава набувають у власність земельні ділянки у разі придбання їх за догово­рами купівліпродажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, прийняття спадщини. Водночас для кожного з цих суб'єктів у ЗКУ визначені особливі (спе