Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
В.В.Носик Право собственности на землю украинск...doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
3 Мб
Скачать
☆

3 Огляду на подвійний правовий статус органів держав­ної влади та місцевого самоврядування як суб'єктів здійснення права власності на землю від імені народу не

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ... 271

можна погодитися з тими вченими, які, ігноруючи конституційні положення щодо права власності Українського на­роду на землю, вважають, що вся земля в Україні є держав­ною власністю, оскільки не існує механізму передачі дер­жавної власності у приналежність Українському народові, і тому «Конституція України визначила межі здійснення права власника земель державної власності лише для Кабінету Міністрів України»1.

Передусім автори такої точки зору не враховують очевидної відмінності між юридичною природою конституційного права власності народу на землю і правом державної власності на землю. Крім того, немає жодної потреби розробляти якісь механізми передачі землі від держави до на­роду, оскільки первинним є природне право народу на зем­лю, а похідним від нього є право власності інших суб'єктів, у тому числі й держави. Більпіе того, такий підхід до тлумачення норм Основного закону спрямований на те, щоб право власності Українського народу на землю замінити правом державної власності на землю і запровадити відповідний організаційно-правовий механізм реалізації такого права власності через інститут управління об'єктами дер­жавної власності згідно зі ст. 116 Конституції України.

На жаль, саме така точка зору на визначення правового становища суб'єктів здійснення права власності на землю Українського народу знайшла своє законодавче закріплення в ЗКУ, в результатічого Верховна Рада України, сільські, селищні, міські ради позбавлені повноважень здійснювати права власника на землю від імені Українського народу, як це закріплено у ст. 13 Основного Закону. Правомочність розпорядження всіма землями права власності Українсько­го народу за межами населених пунктів належить тепер лише органам виконавчої влади, які згідно з Конституцією України підпорядковані Президенту України і не наділені повноваженнями розпоряджатися землею від імені народу України. Крім того, ЗКУ обмежує правомочності органів місцевого самоврядування у здійсненні права власності на

1 Див.: Новаковський Л., Будзилович I. Уроки земельного реформування. — К.: Урожай, 2002. — С. 68, 84.

272

РОЗДІЛ 3

землю виключно межами населеного пункту і забороняє їм приймати рішення щодо розпорядження землею на території ради подібно до того, як це було передбачено у попередньому ЗКУ. Всупереч Конституції України після прийняття ЗКУ, в нашій державі відбулася концентрація основ­них повноважень щодо здійснення прав власникана землю як об'єкта права власності Українського народу в органах виконавчої влади. Закріплена в ЗКУ суперечність з Конституцією України щодо визначення суб'єктів здійснення пра­ва власності на землю потребує докорінного перегляду передбачених у цьому кодексі основних засад права власності на землю з метою приведення у відповідність до Основного Закону держави всіх елементів юридичної моделі (механізму правового регулювання) здійснення права власності на землю Українського народу.

При цьому необхідно враховувати, що існуюча неузго-дженість ЗКУ з Конституцією України в частині визначення правового становища органів державної влади та місцевого самоврядування як суб'єктів здійснення права власності на землю Українського народу певною мірою зумовлена загальним характером змісту норм ст. 13 Основного Закону, в якій не вказується конкретно, які органи державної вла­ди та місцевого самоврядування мають здійснювати права власника на землю від імені народу, а також окремо не визначаються правомочності й повноваження цих органів у цій сфері. Тому цілком закономірною є поява в теорії права і у практиці законотворення згаданих вище різних поглядів на те, які органи державної влади мають здійснювати пра­ва власника на землю від імені народу.

Тут принагідно зауважити, що до прийняття Консти­туції України 1991 р. Законом України «Про власність» було передбачено, що від імені народу України право виключної власності народу на землю здійснюють Верховна Рада України та органи місцевого самоврядування. Однак положення цього закону не знайшли свого розвитку в ЗКУ 1992 р., в якому Верховна Рада України та органи місцево­го самоврядування визнавалися суб'єктами здійснення пра­ва загальнодержавної і державної власності на землю, а не права власності народу. Хоча на момент прийняття Консти

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ... 273

туції України і діяв згаданий ЗКУ, Парламент все ж таки закріпив у ст. 13 норму про те, що від імені Українського народу суб'єктами здійснення прав власника є органи дер­жавної влади та місцевого самоврядування. Отже, у цій статті Конституції України відтворюється норма закону «Про власність» в частині визнання органів місцевого са­моврядування суб 'єктами здійснення прав власника на зем­лю від імені народу.

Водночас в Основному Законі поновому визначається суб'єктний склад у здійсненні прав власника на землю від імені народу в частині органів державної влади. На основі буквального та логічного тлумачення норми ст. 13 Основ­ного Закону можна припустити, що не лише Верхова Рада України, а й інші органи державної влади деюре мають здійснювати права власника на землю від імені Українсь­кого народу. Тому розвиток конституційної концепції пра­ва власності на землю зумовлює до необхідності конкретно визначити й закріпити в законодавстві правове становище органів державної влади, що мають здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження землею від імені народу у відповідних правових формах і передбачених законом способах і межах.

У Конституції України органи державної влади визнаються не лише суб'єктами здійснення прав власника на зем­лю від імені народу, вони є насамперед суб'єктами здійснен­ня державної влади. Така особливість правового статусу цих органів безпосередньо впливає на обсяг повноважень у сфері реалізації прав власника на землю, а також на форми, способи, межі здійснення прав власника на землю від імені народу. Тому правове становище органів державної влади як суб'єктів здійснення прав власника на землю необхідно розглядати через призму організації і функціонування кон­ституційної моделі державної влади в Україні.

Конституція України визначає концептуально нові організаційно-правові засади державної влади. Відповідно до ч. 2 ст. 5 Основного Закону України, носієм суверенітету і единим джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування. Подібний запис міститься у ч. 1

18 — 6-349

274

РОЗДІЛ 3

ст. 13 Конституції України щодо здійснення органами державної влади права власності на землю від імені Українського народу. Порівнюючи зміст вказаних норм закону найвищої юридичної сили не важко побачити, що органи державної влади уповноважені від імені народу здійснювати і державну владу в країні, і права власника на землю. При цьому в Конституції України не визначається єдине понят-тя «органи державної влади», як і не визначається поняття «державна влада». Не здобули належної теоретичної розробки ці питання як в теорії земельного, так і конституційного права1.

Тому, досліджуючи проблеми здійснення права влас­ності на землю органами державної влади, необхідно виходити із загальних засад організації та функціонування дер­жавної влади, маючи на увазі, що Основний Закон досить послідовно визначає процес закріплення державної влади народом відповідно до ст. 5 Конституції, в якій йдеться про державну владу взагалі (перша стадія), потім закріплює положення про її поділ на підставі вироблених конституційною практикою країн світу стандартів (друга стадія) і, нарешті, визначає загальну систему органів, які здійснюють державну владу2.

У сучасних умовах Конституція України передбачає побудову системи органів державної влади, покликаних здійснювати право власності на землю від імені Українського народу, не за їх компетенцією та відповідними напрям-ками діяльності, а за принципом розподілу державної вла­ди на законодавчу, виконавчу та судову. При цьому поділ влад означає не лише розосередження, розподіл, демонополізацію влади, а й дійсне, реальне взаємоурівноваження, за якого жодна з трьох влад не в змозі ущемлювати або підпорядковувати собі інші і вимушена діяти на основі взає-морозуміння та співробітництва3. Принцип поділу влади на три гілки полягає і в тому, що органи державної влади є

1 Див.: Фріцький О. Ф. Теоретичні основи організації і здійснен­ ня державної влади // Конституційне право України / За ред. В. Ф. По горілка. — К.: Наук, думка, 1999. — С. 357.

2 Там само. — С. 385.

3 Там само. — С. 387.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ... 275

рівноправними й незалежними між собою1. Система та по­рядок створення органів законодавчої, виконавчої та судової влади, які уповноважені Конституцією України здійснювати право власності на землю від імені Українського наро­ду, визначається на підставі Основного закону та інших законів держави2.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конститу­цією межах і відповідно до законів України. Виходячи з цього, а також враховуючи юридичну сутність здійснення права власності на землю, кожен з названих органів трьох гілок державної влади зобов'язаний в межах своєї компетенції відповідно до законів України діяти від імені та в інтересах народу кожного разу, коли виникає потреба забезпечити на національному, регіональному і місцевому рівнях реалізацію норм Конституції України щодо володіння, ко-ристування і розпорядження землею як об'єктом права власності Українського народу.

Проте очевидним стає той факт, що у реальній дійсності всі названі органи державної влади не можуть вчинювати дії, пов'язані з реалізацією одночасно окремих правомочностей Українського народу як власника землі. Тому не

1 Див.: Погорілко В. Ф. Теоретичні проблеми конституційного ладу України // Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика: Монографія / Відп. ред. В. Ф. Погорілко. — К.: Інт держави і праваім. В. М. Корецького НАН України: А.С.К., 2003. — С. 37.

2 Система органів державної влади включає в себе: Верховну Раду України, Кабінет Міністрів України, міністерства та інші органи центральної виконавчої влади, Верховну Раду АР Крим, Раду Міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації, суди за гальної юрисдикції, спеціалізовані суди. Особливе місце серед дер жавних органів посідають Президент України та Конституційний Суд України. У сукупності вказані органи держави становлять єдину систему, що складається з підсистеми органів законодавчої, виконавчої і судової влади. При цьому єдність системи цих органів зумовлена неподільністю влади Українського народу, унітарністю держави, чітким розмежуванням сфер відання між органами дер­ жавної влади і водночас наявністю тісного організаційно-право вого зв'язку між цими органами.

18*

276

РОЗДІЛ 3

випадково у ст. 13 Конституції України зазначається, що органи державної влади та місцевого самоврядування здійснюють не «право власності», а «права власника» від імені народу, що дає підстави стверджувати про нетотожність цих понять. В юридичній літературі співвідношення цих категорій у контексті здійснення права власності на землю органами державної влади та місцевого самовряду­вання від імені Українського народу не досліджувались.

З'ясування юридичної суті конституційного припису щодо здійснення «прав власника» на землю має не лише теоретичне, а й практичне значення, оскільки дозволяв у законах визначати правові форми, межі та способи можливої поведінки суб'єктів здійснення прав власника на землю від імені народу, конкретизувати у законах повноваження органів державної влади, а також місцевого самоврядуван­ня у сфері земельних відносин, запобігати появі конфліктів між органами державної влади та місцевого самоврядуван­ня щодо використання землі.

Виходячи з буквального й логічного тлумачення норми ст. 13 Основного закону в частині словосполучення «прав власника» можна стверджувати, що у Конституції України використана за аналогією з цивільним правом науково-тео-ретична концепція «розщепленої власності», суть якої полягає у відмові від принципу неподільності права власності (володіння, користування і розпорядження) і допускає можливість здійснення окремих правомочностей не лише власником, а й іншими особами1. У контексті здійснення «прав власника» на землю це має означати, що Конституція Ук­раїни не передбачає, щоб лише якийсь один орган держав­ної влади забезпечував від імені народу реалізацію всіх пра­вомочностей власника землі. Саме цим можна пояснити відмову законодавця від використання у ст. 13 Конституції України терміна «право власності» і застосування поняття «права власника». Якби у Конституції України було запи