1 Див.: Скакун о. Ф. Теорія держави і права: Шдручник для вузів. — с. 294.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ... 317

вий режим власності, територіального устрою, державного кордону, засади місцевого самоврядування, використання землі, набуття і реалізація права власності на землю. На виконання законів органи державної влади та місцевого само­врядування можуть розробляти і приймати законодавчі та інші нормативно-правові акти з питань реалізації прав власника на землю від імені Українського народу, якщо такі повноваження цих органів закріплені в Конституції України. Приймаючи ті чи інші акти правотворчості з питань викори­стання землі як об'єкта права власності Українського наро­ду, органи державної влади та місцевого самоврядування водночас забезпечують реалізацію правомочностей власника землі від імені народу закріпленням у правових нормах правил поведінки суб'єктів земельних правовідносин.

На основі Конституції України та актів правотворчості органи державної влади реалізують права власника на зем­лю від імені Українського народу шляхом правозастосування. У загальній теорії права правозастосування розглядається як здійснювана в процедурно-процесуальному порядку владно-організуюча діяльність компетентних органів і посадових осіб, що полягає в індивідуалізації юридичних норм стосовно конкретних суб'єктів і конкретних життєвих випадків в акті застосування норм права¹. Суть правозастосу­вання полягає у наділенні одних учасників правовідносин суб'єктивними юридичними правами і покладенні на інших суб'єктивних юридичних обов'язків; вирішенні спору про право — про наявність або міру суб'єктивних юридичних прав і суб'єктивних юридичних обов'язків; визначення міри юридичної відповідальності правопорушників². Доктринальне визначення сутності застосування права є прийнят-ним для розгляду теоретичних і практичних аспектів здійснення прав власника на землі від імені Українського народу, оскільки реалізація суб'єктивних прав на землю з необхідністю передбачає участь держави в регулюванні зе­мельних відносин з метою врівноваження суспільних і приватних інтересів у використанні землі.

¹ Див.: Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник для вузів. — С. 388—389.

² Див.: Скакун О. Ф. Там само. — С. 390.

318

РОЗДІЛ 3

Реалізація конституційних положень щодо здійснення прав власника на землю через правозастосування має свої особливості, зумовлені об'єктивними властивостями землі й суб'єктивними чинниками. Насамперед, здійснення прав власника на землю від імені Українського народу має публічний характер, оскільки Конституція України зобов'язує виключно органи державної влади та місцевого самоврядування реалізовувати правомочності народу як власника землі. На відміну від приватних землевласників, які володіють, користуються і розпоряджаються землею у своїх інтересах, органи державної влади та місцевого самоврядування мають реалізовувати ці правомочності через акти застосування права, керуючись при цьому інтересами всього народу в ефективному, раціональному використанні землі як основного національного багатства, збереженні цілісності й неподільності території держави, присвоєнні абсолютної ренти, збереженні родючості ґрунтів, здоровому навколишньому природному середовищі.

Об'єктивна детермінованість правозастосування зумовлена специфічними ознаками землі як об'єкта права власності, особливостями реалізації суб'єктивного права власності на землю, а також закріпленим у Конституції України владно-вольовим характером діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування. 3 урахуванням цих чинників в Україні перехід прав на земельні ділянки не може поки що відбуватися без правозастосовчих актів органів держави чи місцевого самоврядування. Так, наприклад, згідно із ЗКУ, приватизація земельних ділянок громадянами та юридичними особами передбачає прийняття рішень сільськими, селищ-ними, міськими радами, або органами державної влади; вилучення чи викуп особливо цінних земель має проводитися за зго-дою Верховною Ради України, яка діє від імені Українського народу; права власника на землю реєструють органи державної влади; здійснення прав власника на землю від імені Українсь­кого народу через правозастосування передбачає необхідність оформлення суб'єктивного права власності на землю шляхом видачі Державних актів на право власності на землю.

Здійснення прав власника на землю від імені Українсь­кого народу зобов'язує органи державної влади та місцево-

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ... 319

го самоврядування в межах конституційних повноважень забезпечувати не лише виключність володіння землею, а й право використання землі й розпорядження землею як у внутрішніх, так і у зовнішніх земельних відносинах.

Зокрема, реалізація права на використання землі в інтересах народу передбачає застосування норм права щодо при­своєння і розподілу абсолютної і додаткової вартості від ви­користання сільськогосподарської і несільськогосподарської землі для задоволення суспільних потреб, створення умов для еквівалентного обміну між промисловістю та сільським господарством, впровадження ефективної систе­мы оподаткування власників землі й землекористувачів, сприяння розвитку всіх можливих організаційно-правових форм господарювання на землі, підтримки сільськогосподарських товаровиробників впровадженням системи дотацій для ефективних власників землі, проведення оптимізації використання землі з метою недопущення мініфундій і латифундій на сільськогосподарських землях, проведення зовнішньої політики в інтересах національних сільсько­господарських товаровиробників тощо.

Право розпоряджатися землею від імені Українського народу органи державної влади та місцевого самоврядуван­ня реалізують у межах своїх повноважень прийняттям владних рішень щодо адміністративно-територіального поділу, приватизації, колективізації, роздержавлення землі, вилучення чи примусового викупу земельних ділянок для су­спільних потреб, консервації земель, припинення права власності чи права користування земельними ділянками з підстав і в порядку, передбачених законом. Здійснення орга­нами державної влади та місцевого самоврядування прав власника на землю від імені Українського народу шляхом правозастосування реалізується у випадках виникнення спору про право на землю, у разі правопорушення у сфері земельних відносин, у разі необхідності офіційного встановлення наявності чи відсутності юридичних фактів, з якими закон пов'язує настання, виникнення чи припинення пра­ва власності на землю, у процесі реалізації суб'єктивного права власності на земельні ділянки тощо.

Здійснення права власності Українського народу на зем­лю у тій чи іншій формі значною мірою залежатиме від того,

320

РОЗДІЛ 3

як саме у чинному законодавстві визначатиметься мірі можливої поведінки суб'єктів щодо набуття і реалізації пра­ва власності на землю відповідно до ст. 14 Конституції Ук­раїни. Адже характерна особливість здійснення суб'єктивного права власності на землю Українського народу полягає в тому, що гарантоване Конституцією України право власності на земельні ділянки громадян, юридичних осіб і держави передбачає поєднання безпосередньої і опосередкованої форми реалізації конституційних норм і появи змішаної форми реалізації норм права. Пояснюється це не лише тим, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Важливим у цьому є наявність приписів норм Основного Закону про те, що земля є об'єктом права власності Українського наро­ду, тобто всіх громадян нашої держави. Водночас у ст. 14 Конституції України передбачено, що громадяни, юридичні особи та держава набувають і реалізують право власності на землю виключно відповідно до закону. Крім того, у ст. 8 Основного Закону передбачається, що норми Конституції є нормами прямої дії.

Використовуючи можливості, надані конституційними нормами, названі вище суб'єкти можуть здійснити, тобто втілити у життя суб'єктивне право власності на землю для задоволення своїх інтересів у використанні земельної ділян­ки з підстав і в порядку, передбачених законом. При цьому здійснення суб'єктивного права власності на землю згідно зі ст. 14 Конституції України має відбуватись у формі на­буття та реалізації права власності на земельні ділянки. У загальнотеоретичному розумінні набуття права власності є по суті юридичним виразом економічних відносин, пов'язаних з присвоєнням і виробництвом матеріальних благ. Водночас реалізація права власності відображає економічні відносини, пов'язані з виробництвом, розподілом і використанням в суспільстві абсолютної і додаткової ренти.

3 правової точки зору набуття права на земельні ділян­ки має свої особливості, оскільки за чинним законодавством значною мірою пов'язується з розпорядчою діяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування і пе­редбачає прийняття відповідного управлінського рішення,

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА ВЛАСНОСТІ НА ЗЕМЛЮ... 321

що й відрізняє цей процес від купівліпродажу та інших форм відчуження земельних ділянок з диспозитивністю суб'єктів зазначених правовідносин¹. Тому набуття суб'єктивного права власності на земельні ділянки необхідно розглядати через призму використання конституційних норм щодо права власності на землю Українського народу. При цьому здійснення суб'єктивного права власності на зем­лю передбачає вольову й активну поведінку того чи іншого суб'єкта, оскільки без вчинення передбаченого законом комплексу дій, пов'язаних із застосуванням правових норм органами державної влади чи місцевого самоврядування, громадяни, юридичні особи, держава не зможуть стати суб'єктами права власності на земельні ділянки і здійснювати свої правомочності відповідно до закону.

Проведений науково-теоретичний аналіз форм здійснен­ня права власності на землю дозволяє зробити висновок про те, що за Конституцією України не передбачається обов'язкове законодавче закріплення економічних форм власності на землю, оскільки право власності на землю Українського народу може здійснюватись у трьох формах реалізації пра­вових норм: простій, опосередкованій, змшіаній.

Науково-практичне значення такої класифікації полягає в тому, що вона дозволяє у процесі законотворчої діяльності врахувати й законодавчо забезпечити баланс особистих, громадських, суспільних, спільних інтересів усіх суб'єктів земельних правовідносин в Україні, які здійснюють право власності на землю, а також визначити методи, які можуть бути застосовані у практиці правового регулювання земельних відносин. Для окремо взятого суб'єкта не є суттєвим, в якій формі буде здійснено його право на зем­лю, а головним є можливість, здатність і реальність набут­тя та реалізації права власності на землю з метою задово-лення приватних, публічних, колективних, спільних інте­ресів. Тому цілком обг^унтованою вважається позиція законодавця, який у Конституції України не закріплює кон

¹ Див.: Андрейцев В. I. Правовий режим використання, відновлення та охорони земель // Екологічне право: Особлива частина. — С. 254—255.

21 —6-349

322

РОЗДІЛ 3

кретні форми права власності на землю, а називає об'єкти і суб'єкти такого права і визначає, в який спосіб ці суб'єкти можуть здійснити своє право по відношенню до об'єкта.

Особливою формою здійснення права власності Українського народу на землю є референдум, порядок проведення і юридичні наслідки якого визначені Конституцією Ук­раїни.

Зміст простої форми здійснення права власності на зем­лю складають самостійні дії власника чи уповноваженої особи, пов'язані з додержанням, виконанням і використанням правових норм щодо набуття землі у власність, реалізації правомочностей володіння, користування і розпорядження землею. Опосередкована форма здійснення права власності на землю закріплена у ст. 13 Конституції Украї­ни і передбачає вчинення органами держави та місцевого самоврядування дій, спрямованих на забезпечення реалі­зації правомочностей Українського народу щодо володіння, користування і розпорядження землею шляхом правотворчості, а також застосування норм Конституції України та законів України. Змішана форма здійснення права влас­ності на землю Українського народу включає дії власника чи уповноваженої особи, пов 'язані з додержанням, виконан­ням і використанням правових норм щодо набуття землі у власність, реалізації правомочностей володіння, користу­вання і розпорядження землею, а також дії органів держав­ної влади та місцевого самоврядування, пов'язані із застосуванням норм чинного законодавства з питань набуття, реалізації суб'єктивного права власності на землю, а також регулювання земельних відносин.