4. Еволюція класичної політичної економії у XIX ст.

XIX сторіччя характеризувалось загостренням соціальних суперечностей в суспільстві, супроводжувалося появою і повторенням економічних криз. В цих нових умовах здобувають свій розвиток ідеї класичної школи, з’являються нові трактування питань про природу і джерела доходу, його розподіл, вартість тощо.

Томас-Роберт Мальтус (1766-1834) відомий завдяки своєму закону про народонаселення, викладеному в його ”Досвіді про закон народонаселення” (1798).

Мальтус відкриває різні тенденції зростання народонаселення та засобів існування. Зростання населення він представляє геометричною прогресією, а зростання виробництва – арифметичною. В постійному зростанні населення, яке перевищує засоби існування, і полягає, за словами Мальтуса, ”закон народонаселення”, що діє незмінно з самого походження суспільств. Підвалиною мальтусовського закону народонаселення виступає висунутий також ним закон спадної родючості землі. Суть його в тому, що приріст продукту будь-якої землі завжди має фізичну межу в силу обмеженості елементів, що містяться в ній, а також і економічну межу в силу зростання витрат, необхідних для експлуатації даної ділянки, коли хочуть підвищити її продуктивність.

Відновлення рівноваги між народонаселенням і засобами існування відбувається за рахунок таких жахливих явищ, як смерть від голоду та хвороб, війни, стихійні лиха, а також може здійснюватися і більш гуманними заходами регулювання народжуваності.

Нассау Уіл’ям Сеніор (1790-1864). Економічні погляди Сеніор виклав у своїх працях ”Основи політичної економії” (1836 р.) та ”Листи про фабричне законодавство” (1837р.). З ім’ям Сеніора пов'язана так звана теорія утримання. Сеніор називає утримання головною рушійною силою господарського розвитку.

Він стверджує, що капіталісти утримуються від невиробничого витрачання своїх капіталів, вкладають їх в організацію фабрик, надають роботу робітникам. Робітники в свою чергу утримуються від покою і відпочинку, втрачають свій час та спокій, працюючи у капіталіста.

Жертви капіталіста і робітника відшкодовуються їм у вигляді відповідних форм винагороди: прибутку і заробітної плати. Прибуток, за Сеніором, складається з двох частин: підприємницького доходу та проценту. Процент - це є винагорода капіталісту за його утримання, а підприємницький доход є заробітною платою підприємця, винагородою за його діяльність по організації підприємства, керівництву ним.

Теорія ”останньої години” Сеніора була обґрунтована ним в 30-х роках XIX ст., коли в Англії розгорнувся рух за 10 - годинний робочий день. За допомогою статистичних розрахунків Сеніор намагається довести, що на фабриках в перші години робочого дня відбувається відшкодування витрат капіталу на будівлі, машини, сировину, заробітну плату і лише в останню годину створюється прибуток.

Джемс Мілль (1773-1836) – його вважають найбільш видатним послідовником Д.Рікардо. Мілль доповнює його теорію походження вартості, стверджує, що джерелом вартості є не тільки жива праця, а й праця і нагромаджена, уречевлена в засобах виробництва (капітал).

Мілль обґрунтовує так звану теорію фонду заробітної плати: в суспільстві є тільки певна величина загального фонду заробітної плати, яку капіталісти можуть сплатити робітникам. Зарплата кожного робітника залежить від цього фонду, а не від волі капіталіста. Підвищення зарплати може привести до скорочення чисельності зайнятих робітників. Таким чином, на відміну від Д.Рікардо Мілль фактично визнає чинниками вартості два фактори: працю і капітал (нагромаджену працю), а робітників і капіталістів – продуктивними класами. Паразитичним класом він вважає земельних власників, і тому пропонує встановити конфіскаційні державні податки, щоб обмежити доходи паразитичного класу.

Джон Стюарт Мілль (1806-1837) – син Джемса Мілля. В 23 роки він видав свої перші ”Досліди” по політичній економії, свої знамениті ”Принципи політичної економії” (1848 р.).

Заслугою Мілля вважають те, що він надав закону попиту та пропозиції більшу наукову точність, ввів в науку принцип рівноваги. Міль стверджує, що ціна фіксується на рівні, коли кількості товарів, що пропонується та запрошуються стають рівними, і що зміни ціни як раз і ведуть до такого співпадання, подібно тому, як терези при коливанні врівноважуються.

Аналізуючи процес виробництва, Дж.Ст.Мілль виділяє дві його невід’ємні складові: працю і природу, жоден з яких не може бути єдиним фактором виробництва. Третім фактором виступає капітал, який Мілль називає накопиченим матеріалізованим продуктом праці. Закон попиту і пропозиції, на думку Мілля, управляє також і заробітною платою. Природна, або необхідна, заробітна плата визначається вартістю життя робітника. Ринкова заробітна плата постійно коливається, вона визначається пропозицією та попитом.

Жан Батист Сей (1767-1832) – в своїй праці ”Трактат політичної економії”, яка мала величезний успіх та витримала багато видань, відбирає та розвиває далі цінні ідеї А.Сміта.

У виробництві, за Сеєм, приймають участь три фактори – праця, капітал та земля. Відповідно виділяється три основних доходи: послуги праці обмінюються на ринку у формі заробітної плати, послуги капіталу – проценту, землі – ренти. Причому величина ренти, проценту та заробітної плати регулюється законом попиту та пропозиції. Доход на капітал Сей не ототожнює з усім прибутком, а тільки з процентом, він розгалужує винагороду капіталіста від винагороди підприємця, заслугою якого вважає вдале комбінування продуктивних послуг, або умов виробництва.

Заслугою Сея вважають також теорію ринків або теорію реалізації. Суть її в тому, що продукти покупаються на продукти. Гроші при цьому відіграють лише роль тимчасового посередника. Сей робить висновок, що кожний продавець виступає одночасно і покупцем. В масштабі суспільства пропозиція та попит врівноважуються і загальне перевиробництво стає неможливим. Таким чином він допускає можливість лише часткового перевиробництва, тобто перевиробництва в окремих галузях, яке пояснюється недовиробництвом в інших галузях.

Фредерік Бастіа (1801-1850) – послідовник класичної школи у Франції. Бастіа вважається визнаним теоретиком фритредерства, руху за економічну свободу, за міжнародну свободу торгівлі і конкуренції.

Ключовою категорією для Бастіа виступає поняття послуги, яке він трактує дуже широко і поширює на будь-яку економічну діяльність. Економіка для нього - це взаємний обмін послугами. Капіталіст, коли дає роботу, сировину, машини і сплачує заробітну плату, то надає своїм робітникам послугу. Робітники відповідають капіталісту взаємною послугою в праці, коли виробляють для нього товар, забезпечують процент, що винагороджує капіталіста за авансований капітал, і підприємницький доход, що винагороджує за зусилля та напругу підприємця. Таким чином встановлюється економічна ”гармонія інтересів” і зникають всі суперечності між класами.