Питання для самоконтролю

1. Як Ф. Аквінський розглядає сутність грошей?

2. Що є свідченням наявності ознак досить розвиненого ринкового господарства у період середньовіччя на Україні?

3. Яких загальних „принципів” дотримувалися меркантилісти?

4. У чому полягає відмінність і в чому єдність поглядів меркантилістів раннього і пізнього періоду?

Тести

1. Назвіть поняття, які внутрішньо не властиві феодалізму:

а) купці; е) капіталісти;

б) селяни; ж) протекціонізм;

в) наймані робітники; з) феодали;

г) прості товаровиробники; і) монархи;

д) раби; к) економічна залежність селян;

л) первісне нагромадження капіталу; м) еквівалентний обмін у зовнішній торгівлі.

2. Які із теорій грошей розроблені меркантилістами?

а) трудова; в) кількісна;

б) номіналістична; г) металістична.

3. Що є об’єктом дослідження меркантилістів?

а) сфера обігу; д) грошовий капітал;

б) обіговий капітал; е) закон вартості;

в) торговий капітал; ж) матеріальне виробництво;

г) продуктовий капітал; з) теоретичний баланс;

і) грошовий баланс.

4. Хто із нижче названих економістів і політиків належить до раннього або пізнього меркантилізму?

а) У.Стаффорд; е) А.Менкретьєн;

б) Г.Скаруффі; ж) А.Серра;

в) Т.Мен; з) Б.Хмельницький;

г) Петро I; і) І.Т.Посошков;

д) Ж. Б.Кольбер; к) Дж.Стюарт.

Тема 3. Класична політична економія

1. Виникнення класичної політичної економії в Англії та Франції

2. Економічне вчення Фізіократів

3. Економічні вчення А.Смітата, Д.Рікардо.

4. Еволюція класичної політичної економії у XIX ст.

1. Виникнення класичної політичної економії в Англії та Франції

Розвиток капіталістичних відносин, їх поступове поширення на сферу виробництва, спричинив відхід від меркантилізму. Економічні інтереси буржуазії переміщуються із сфери обігу у сферу виробництва, на перший план виходить промисловий, а не торговий капітал. Промислова буржуазія потребувала обґрунтування питань капіталістичного виробництва, розробки таких категорій, як: прибуток, заробітна плата, рента, відсоток тощо.

Основні етапи еволюції класичної політичної економії

1) кінець ХVІІ – середина ХVІІІ ст. – започаткування класичної політичної економії у працях В. Петті (Англія), П. Буагільбера (Франція), представників школи фізіократів на чолі з Ф. Кене (Франція);

2) друга половина ХVІІІ ст. – формування теоретичних засад класичної політичної економії, становлення економічної теорії як науки у працях А. Сміта (Англія);

3) перша половина ХІХ ст. – розвиток та переосмислення ідей А. Сміта його послідовниками в Англії (Д. Рікардо, Т. Мальту, В. Сеніор), Франції (Ж.Б.Сей, Ф. Бастіа), США (Г. Кері);

4) друга половина ХІХ ст. – завершення класичної політичної економії у працях Дж. Мілля (Англія).

Найбільший вклад у формування і розвиток класичної політичної економії внесли англійські і французькі вчені ХVІІ-ХІХ ст. – У.Петті, П.Буагільбер, Р.Кантільон, Ф.Кене, А.Тюрго, А.Сміт, Ж.Б.Сей, Т.Мальтус, Д.Рікардо, Дж.С.Мілль та ін. Англійська класична політична економія виникла і розвивалася в ХVІІ – ХVІІІ ст. Основоположниками класичної економічної теорії в Англії були Уільям Петті (1623-1687), у Франції – П’єр Буагільбер (1646-1714). В їх працях проводиться ідея, що основним джерелом багатства є праця, тим самим вони заклали основи теорії трудової вартості.

У.Петті виклав свої економічні погляди у працях, надрукованих у 60-80-х роках XVII ст. „Трактат про податки і збори” (1662 р.), „Слово мудрим” (1664 р.), „Політична анатомія Ірландії” (1672 р.), „Політична арифметика” (1676 р.) та ін.

У. Петті:

– Заклав основи трудової теорії вартості. Здійснив спробу виявити сутність еквівалентного обміну товарів на основі витрат праці, яку вимірював робочим часом, витраченим на виробництво, а величина вартості залежить від продуктивності праці. Був переконаний, що навіть помірна праця є запорукою підвищення рівня життя населення країни

– Відокремив категорії національного доходу і національного багатства. До складу національного багатства відносив матеріальні цінності, а також трудові навички і кваліфікацію робітників.

– Здійснив спробу визначити об’єктивну основу заробітної плати, встановивши її залежність від вартості засобів існування робітників. Рівень заробітної плати зводив до фізіологічного прожиткового мінімуму. Був прихильником низької заробітної плати.

– Започаткував вивчення диференціальної земельної ренти, існування якої він пов’язував із відмінностями у родючості землі та різним місце розташуванням земельних ділянок стосовно ринку. Ренту Петті розглядає як продукт праці. Її величина – це різниця між природною ціною сільськогосподарських продуктів і витратами виробництва. У.Петі визначив ціну землі як суму рент за певну кількість років. Згідно з поглядами вченого, позичковий відсоток є відрахуванням з земельної ренти. Цей позичковий відсоток повинна регламентувати держава.

– Займався вирішенням проблеми грошового обігу, звернувши увагу на кількість грошей як важливий фактор економічної стабільності. Він вважав гроші загальним еквівалентом товарів. Основною функцією грошей, на його думку, повинна бути функція обігу. Кількість грошей (металевих) визначається торговельним балансом країни. У грошах матеріалізується вартість, яка витрачена на видобуток дорогоцінних металів, отже, у грошей є трудова основа (як у будь-яких товарів). Повноцінні металеві гроші можуть і повинні бути замінені в обігу паперовими, що випускаються банком.

– Здійснив дослідження оподаткування та фінансів, розкрив джерела і структуру податкових зборів.

– За У.Петті, товар має кілька властивостей – вартість і споживну вартість. Петті розрізняє так звану політичну ціну, під якою розуміє ринкову, що постійно змінюється, і ”природну ціну” – певну кількість праці, затрачену на виробництво товарів. Вартість розуміється як кількість часу, витраченого на виробництво самого товару, це трудова міра вартості товару. Споживна вартість визначається як результат поєднання конкретної праці і природи, втілених у товарі.

Формування класичної школи у Франції пов’язане з ім’ям П’єра Лепезана де Буагільбера. У своїх працях ”Міркування про природу багатства, грошей і податків” (1707 р.), ”Дослідження про рідкість грошей” (1696 р.) та інших, він виступає з гострою критикою меркантилізму. Всупереч останньому він вважає джерелом багатства не обіг, а виробництво, зокрема сільськогосподарське. На відміну від меркантилістів Буагільбер в грошах бачив основне зло і причину бідності селян. Гроші розглядав як технічний засіб, що полегшує обмін і тому не має значення, що виконує роль грошей. Він пропонує замінити металеві гроші на паперові, це дасть можливість повернути до справедливого обміну.

Буагільбер вважав, що поява грошей спотворила істинну сутність праці як джерела ”справедливої” вартості. Він виділяє ринкову ціну і ”справжню” або ”справедливу вартість”. Величина останньої визначається витратами праці на виробництво товарів. П’єр Буагільбер виходить з того, що всі економічні зв’язки між людьми мають своєю основою обмін продуктами праці. Для нормального економічного розвитку країни, вважав Буагільбер, потрібен вільний обмін між галузями виробництва і відшкодування витрат виробників, що можливо тільки в умовах вільної конкуренції. Надалі вчення П.Буагільбера було розвинуто фізіократами.

П.Буагільбер першим найґрунтовніше сформулював ідею вільного підприємництва. Держава в моделі вільного підприємництва повинна здійснювати тільки податкову політику з метою регулювання рівня виробництва і споживання в країні. Вперше в історії економічної думки він виклав ідею кризового розвитку капіталізму. Вчений вважав, що причина економічної кризи полягає у надлишку товарних благ, коли споживчі витрати відстають від розмірів виробництва внаслідок ”непропорційного розподілу багатства”. Розглядаючи основні положення кризової теорії розвитку, П.Буагільбер запропонував систему практичних заходів, які повинна використовувати держава. Це перед усім здійснення податкової реформи з метою перегляду процентних ставок оподаткування; перехід від політики протекціонізму до фритредерської зовнішньої і внутрішньої торгівлі, вільної від обмежень; гарантування свободи підприємств представникам національного капіталу завдяки ухваленню відповідних законів, а також скасування політики штучної підтримки низьких цін на товари.