2. Економічна думка Київській Русі та України доби середньовіччя (х-хvі ст.)

Зародження економічної думки в Україні відноситься до часів формування східнослов’янської держави – Київської Русі. Економічні ідеї мислителів Київської Русі містяться у державних документах, угодах, грамотах великих князів, літописах. Важливе місце серед першоджерел, які регулюють соціально-економічні відносини в цей час належить ”Руській правді” – першому давньоруському зведенню законів. Це своєрідний кодекс феодального права, спрямований на регламентацію станових взаємин, майнових відносин тощо. ”Руська правда” складалася протягом ХІ – ХІІ ст. і діяла до ХV ст. Цей збірник норм давньоруського права складався з трьох частин: перша частина – „Правда” Ярослава Мудрого (1015–1016); друга частина – „Правда” Ярославичів, розроблена синами Ярослава: Ізяславом, Святославом, Всеволодом і їх мужами (1024–1026); третя частина відображає законодавчу діяльність кінця правління Володимира Мономаха, розроблену після повстання 1113 р.

В “Руській Правді”:

– містяться відомості про господарське життя, економічні відносини, організацію великого княже-боярського володіння. Закріплювалася чітка ієрархія соціального розшарування суспільства на основі приватної власності на землю. охороняється право приватної власності.

– регламентуються права феодалів на земельну власність, визначається становище залежних селян;

– Особлива увага приділялася захисту приватної власності, прав феодалів, торговим та кредитним відносинам, що свідчить про значне поширення торговельної і лихварської справи в Київський Русі. З метою обмеження лихварства, воно регламентується законодавчо.

– встановлювались різні норми покарань, систему штрафів за порушення встановлених норм;

– регламентує торговельні операції, правила укладання торговельних угод; обмежується лихварство.

Визначною пам’яткою економічної думки староруської держави є літописне зведення – ”Повість врем’яних літ” , створена на протязі XII ст. ченцем Нестором. В ній розкривається історія держави починаючи з 879 року, містяться відомості про розміри данини та податей, джерела державних доходів.

Економічна думка періоду розпаду Київської Русі та феодальної роздробленості відображена у ”Повчанні дітям” Володимира Мономаха (поч. ХІІ ст.), ”Слові о полку Ігоровім” (1185).

3. Меркантилізм – перша школа економічної теорії

У найбільш розвиненому вигляді економічна думка пізнього Середньовіччя представлена у вченні меркантилізму. Предметом дослідження у меркантилістів є сфера обігу. Термін ”Меркантилізм” походить від італійського слова ”mercante” – купець. Меркантилізм – це економічна політика держав періоду пізнього феодалізму, яка сприяла нагромадженню капіталів. Економічна думка меркантилістів не являє собою цілісної системи, але їх погляди можуть бути зведені до таких основних положень. По-перше, багатство ототожнюється з грошима. Людина чи держава вважаються тим багатшою, чим більше грошей вона має в своєму гаманці. По-друге, джерелом багатства вважався тільки обіг, зовнішня торгівля. І по-третє, активна державна політика підтримки торгової буржуазії, яка отримала назву протекціонізму.

Меркантилізм, як система економічних поглядів, пройшов два історичних етапи: 1) ранній меркантилізм, якому відповідає теорія грошового балансу; 2) пізній меркантилізм, якому відповідає теорія торгового балансу.

Ранній меркантилізм – це XV-перша половина XVI сторіччя, його засновники В.Стаффорд (Англія) і Г.Скаруффі (Італія). Вони радили розширювати зовнішню торгівлю, нагромаджувати золото і вважали таку політику вершиною державної мудрості. Базувався на теорії “Грошового балансу”, згідно з якою держава тим багатіша, чим більше у неї грошей. З цією метою були запропоновані: заборона вивозу золота, срібла за кордон; державна монополія на торгівлю валютою; обов’язкове витрачання іноземними купцями всіх грошей, отриманих від продажу в цій країні, на закупівлю місцевих товарів. Гроші вважалися тільки засобом нагромадження. Внутрішнє виробництво і зовнішня торгівля були ще розвинуті недостатньо. Уряди країн підтримували ввіз золотих і срібних грошей в країну та забороняли вивіз. Заохочувалося розширення продажу товарів за кордоном. В цілому, монетарна політика раннього меркантилізму гальмувала розвиток міжнародної торгівлі.

Пізній меркантилізм – друга половина XVI-XVII ст., його представники Т.Мен (Англія), Антоніо Серра (Італія), А.Монкретьєн та Ж.Б. Кольбер (Франція) – їх погляди базувалися на теорії “торгового балансу”, згідно з якою держава тим багатіша, чим більше надлишок вивезених товарів над ввезеними. Перевага експорту над імпортом веде до приливу золота й срібла з-за кордону. Багатство, як і раніше, ототожнюється з грошима. Але гроші вже не тільки засіб нагромадження, а й засіб обігу. Створювалися монопольні торгові компанії, розвивалося мореплавство, флот.

Найбільш відомий представник теоретичної школи меркантилізму у Франції був Антуан Монкретьєн (1576-1621), дав розгорнуту програму меркантилізму. Заслугою його вважають також те, що він вперше дав назву економічній науці в своєму ”Трактаті політичної економії” (1615р.). Політичну економію Монкретьєн розумів як систему практичних заходів по управлінню господарством держави в цілому. Монкретьєн вважав, що торгівля є основною і найбільш корисною діяльністю в державі. Монкретьєн пропонував створювати суспільні майстерні, ремісничі школи, витискувати з ринків Франції іноземні вироби, організовувати нові мануфактури, закликав охороняти природні багатства країни від іноземців. Монкретьєн розрізняє поняття гроші і багатство, вважаючи, що достаток золота створює лише передумови для багатства і благополуччя країни, але не робить її багатою і успішною. Першочергове значення він приділяє ”природному багатству” (хліб, сіль, і т. ін.). Монкретьєн різко виступає проти розкоші, вважаючи її однією з причин, що призводить до відтоку золота з країни. Монкретьєн приділяв увагу становищу народу, особливо селянства, про яке він говорить з великим співчуттям і вважає, що держава повинна турбуватися про нього.

Томас Мен (1571-1641) – типовий представник англійського меркантилізму, купець, один з директорів Ост-Індської компанії. В своїй праці ”Багатство Англії у зовнішній торгівлі або баланс зовнішньої торгівлі як регулятор нашого багатства” (1664 р.) Мен дає розгорнуту характеристику політики торгового балансу. Вважаючи найкращим засобом збагачення країни і нагромадження грошей зовнішню торгівлю, Мен пропонує продавати щорічно на більшу суму, ніж купувати. Він засуджував монетарні заходи держави (підвищення або зниження вартості грошей, вимога витрати всієї виручки тощо).

Мен висловлюється проти заборони вивозу грошей, тому що, на його думку, гроші приносять багатство тільки перебуваючи в обороті. З точки зору Мена, єдиним вірним засобом збільшення кількості грошей у країні є сприятливий торговий баланс. Тільки за умови, що торгівля не буде піддаватися утискам, вона отримає найбільший розвиток, а тим самим буде досягнута основна мета – збільшення запасів золота та срібла. Формулюючи теорію торгового балансу, Мен говорить, що необхідно щорічно продавати іноземцям своїх товарів на більшу суму, ніж ми споживаємо їхніх товарів. Мен – противник всіляких заходів, що притискують експортну торгівлю, він вимагає навіть скорочення мит на товари, що вивозяться, прихильник низьких цін, що полегшує конкуренцію на зовнішньому ринку. Але, наслідуючи ранніх меркантилістів, він вказує на необхідність використання повноцінних грошей для обігу, повторюючи вже відоме положення Стаффорда: зниження цінності грошей викликає підвищення ціни товарів. Мен чітко розрізняв поняття грошей, багатства і дорогоцінних металів. Під багатством Мен розумів не тільки дорогоцінні метали, а й землю, інші дари природи. Мен є прихильником розвитку вітчизняної промисловості, вимагає заміни експорту сировини експортом готових виробів. Він вважає досить суттєвим також розвиток транзитної торгівлі, оскільки вона, на його думку, також приносить багатство. В творах Мена обґрунтовується широка програма економічної експансії Англії, експлуатації аграрних країн Європи, пограбування колоній.

Із представників раннього меркантилізму в Англії слід назвати У.Стаффорда (1554-1612). Він доводив шкідливість вивезення монет за кордон, бо, зрештою, зростають ціни і погіршується становище народу. Гроші є тільки засобом обігу. Стаффорд вважає, що вивіз сировини веде тільки до зворотного ввозу їх в обробленому вигляді, що для країни є дуже невигідним. Він пропонував заборонити ввезення предметів розкоші та деяких інших товарів, регламентувати торгівлю, обмежити вивіз монети, розширити суконне виробництво.

Не дивлячись на деяку спільність ідей, меркантилізм був неоднорідним. Концепції та рекомендації представників цього напряму залежали від конкретних умов, особливостей господарського розвитку, зовнішньоторгових зв’язків окремих країн