3. Економічна теорія к.Маркса і ф.Енгельса

Марксизм виник в 40-х роках XIX ст. Серед соціально-економічного передумов появи марксизму слід назвати розклад феодалізму та бурхливий розвиток капіталізму в країнах Західної Європи та Північної Америки. В результаті промислового перевороту відбувся перехід від мануфактурного до машинного виробництва, що супроводжувався швидкими темпами росту продуктивності праці, зростанням чисельності робітників, виживанням дрібного виробництва. На політичній арені основну роль почали відігравати два класи – буржуазія і робітники.. Виникнення марксизму спиралося на передумови ідейно-теоретичного характеру, вони були створені попереднім розвитком суспільної думки: німецької класичної філософії, англійської класичної політекономії та французького утопічного соціалізму.

Карл Маркс (1818-1883), Фрідріх Енгельс (1820-1895). Першими спільними працями Маркса і Енгельса були ”Святе сімейство” та ”Німецька ідеологія” (1844-1846 рр.). Це в основному філософські праці, але в них розглядається і ряд економічних проблем, зокрема обґрунтовується положення про те, що матеріальне виробництво є основою розвитку суспільства, що воно є діалектичною єдністю продуктивних сил і виробничих відносин, що порушення відповідності між ними веде до заміни однієї суспільно-економічної формації іншою.

Основна, фундаментальна праця Маркса – це ”Капітал”, робота над яким тривала понад 15 років. ”Капітал” складається з трьох томів, присвячених економічним законам руху капіталістичного суспільства, та четвертого тому, в якому розглядаються теорії додаткової вартості.

Перший том ”Капіталу”, що вийшов в 1867 р., мав підзаголовок ”Процес виробництва капіталу”. Головною проблемою в ньому є процес виробництва додаткової вартості на основі відносин експлуатації найманої праці робітника капіталістом. Спираючись на трудову теорію вартості класичної школи, К.Маркс починає дослідження з аналізу товару та його властивостей.

Відкриттю двоїстого характеру праці Маркс надавав великого значення і вважав, що на ньому ґрунтується все розуміння фактів в економічній науці. В товарі вже в зародку втілені всі суперечності капіталістичного способу виробництва. Далі він аналізує розвиток форм вартості від простої до грошової, розкриває походження і суть грошей, показує, як гроші виходять з товарної форми і стають першою формою прояву капіталу.

На думку Маркса, капітал є особливим історично визначеним суспільним відношенням, що виражає експлуатацію найманої праці. Сутність експлуатації Маркс розкриває завдяки відкриттю ним особливого товару – робочої сили, який продається її власником капіталісту. Робочий день робітника ділиться на дві частини – необхідну, коли робочий час витрачається на відтворення вартості власної робочої сили, і додаткову, коли створюється додаткова вартість, що привласнюються капіталістом.

В процесі аналізу капіталу Маркс виділяє постійний і змінний капітал, аналізує сутність та форми заробітної плати. Головні висновки він робить на основі аналізу процесу нагромадження капіталу. Аналіз розширеного відтворення та факторів нагромадження капіталу дав можливість Марксу зробити висновок, що наслідком нагромадження капіталу є зростання багатства в руках незначної частини суспільства та погіршення становища робітничого класу, що супроводжується зменшенням його частки в національному доході, зростанням безробіття та злиднів. Дія закону капіталістичного нагромадження загострює класові суперечності, створює передумови соціалістичної революції та заміни існуючого ладу іншим, більш прогресивним.

За оцінкою сучасних економістів, К.Маркс в першому томі ”Капіталу” вніс суттєвий доробок в економічну науку, зокрема в трудову теорію вартості, теорію грошей, досконалою вважають теорію заробітної плати. Виходячи з реалій сьогодення, М.Блауг заперечує дію загального закону капіталістичного нагромадження і стверджує: ”Помилка Маркса – в невизнанні того, що праця може виявитися відносно дефіцитним ресурсом. І зокрема з цієї причини, а не в силу якихось серйозних помилок, йому не вдалося вірно описати історичну еволюцію капіталізму”.

Другий том ”Капіталу”, підготовлений Ф.Енгельсом і опублікований в 1885р. після смерті Маркса, має підзаголовок ”Процес обігу капіталу”. Розглядаючи обіг капіталу як безперервний рух вартості, Маркс досліджує оборот капіталу, вплив швидкості обороту на норму і масу додаткової вартості, поділ капіталу на основний і оборотний.

Головна проблема будь-якого товарного виробництва – це перетворення товару в гроші, тобто реалізація сукупного суспільного продукту. Маркс сформулював умови для простого і розширеного відтворення, які передбачають пропорційний обмін продуктами в межах кожного підрозділу та між підрозділами суспільного виробництва. Тим самим він довів теоретичну можливість реалізації суспільного продукту. Однак, вчений робить висновок, що в умовах капіталізму закономірністю є порушення пропорційності і періодичність економічних криз.

Третій том вийшов з друку в 1894 році також при допомозі Ф.Енгельса. Називається він – ”Процес капіталістичного виробництва, взятий в цілому”. Тут аналізуються не стільки економічні категорії, скільки форми, яких вони набувають і в яких проявляються на поверхні суспільного життя: промисловий і торговий прибуток, процент, підприємницький доход, земельна рента.

Особлива увага приділяється в третьому томі не аналізу процесу вирівнювання різних норм прибутку в середню норму, а вартості товарів – в ціну виробництва на основі дії механізму конкуренції. Вчення про ціну виробництва Маркс використовує як аргумент для підтвердження того, що експлуатація робітничого класу відбувається не кожним, окремо взятим капіталістом, а всім класом капіталістів, оскільки вони перерозподіляють спільно отриману додаткову вартість.

Позичковий капітал Маркс називає самою фетишизованою формою капіталу, що відокремилася від промислового і обслуговує його. Позичковий процент – це плата за користування особливого товару – грошей. Розміри проценту залежать від попиту та пропозиції на позичковий капітал і коливаються в межах середньої норми прибутку. Маркс досліджує чотири форми капіталу, що приносить процент: позичковий, банківський, фіктивний та лихварський.

Особливу увагу К. Маркс звертає на функціонування банків та їх ролі у процесі суспільного відтворення. Дослідження перетворених форм додаткової вартості завершується аналізом земельної ренти: диференційної, абсолютної та монопольної форм земельної ренти, ціну на землю та факторів, що на неї впливають. Простежується історія становлення та перспективи розвитку капіталістичних відносин в сільському господарстві.

Четвертий том ”Капіталу”, що має назву ”Теорії додаткової вартості”, вийшов в 1905-1910 роках за редакцію Карла Каутського. В ньому викладена історія економічної думки за два століття з середини XVІІ до середини XIX ст. Дається позитивний аналіз цілого ряду економічних проблем: економічних криз, відтворення, продуктивної та непродуктивної праці, прибутку та ціни виробництва, диференційної та абсолютної ренти.

У теорію марксизму значний внесок зробив Ф.Енгельс. В своїй роботі „Анти-Дюрінг”, яка була видана в 1878 р., Енгельс ставить питання про політекономію у широкому і вузькому значенні. У вузькому значенні він розумів політекономію, яка вивчає лише капіталізм. Політекономія у широкому розумінні – це наука, яка вивчає всі суспільні формації і економічні закони, що керують виробництвом і обміном матеріальних благ у людському суспільстві.

Ф.Енгельс розглядав процеси виникнення приватної власності, класів, держави, товарного виробництва, вартості, нагромадження капіталу, економічних криз. Він виділив суперечності, які виникають у ринковій економіці: між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичним привласненням, між робітничим класом і буржуазією (працею і капіталом), між виробництвом і споживанням тощо.

В таких роботах, як ”Німецька ідеологія”, ”Анти-Дюрінг”, ”Критика Готської програми” та інших знайшли відображення лише основні положення про соціалістичне суспільство: необхідність перехідного періоду від капіталізму до соціалізму з встановленням держави диктатури пролетаріату; суспільна власність на засоби виробництва; безпосередньо суспільний характер праці та розподілу, заперечення товарного виробництва; планомірна організація в межах всього суспільства; дві фази комуністичного способу виробництва: соціалізм і власне комунізм тощо. Всі вони стали фундаментом політичної економії соціалізму і були сприйняті як основні догми.