2. Критика ринкової економіки з позицій дрібного товаровиробника в працях с.Сісмонді та ж.Прудона

На початку XІX ст. поширюється критичне ставлення до капіталізму і з боку вчених економістів. З різкою критикою капіталізму виступив Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді (1773-1842). Основна його праця ”Новые начала политической экономии, или о богатстве в его отношению к народонаселению”. Гостро критикує економічну систему капіталізму. Він виступав проти великої машинної індустрії і допускав лише такий розвиток техніки, який доступний дрібному товаровиробнику. Вважав, що капіталістичний лад можна реформувати, якщо роздрібнити велике виробництво на дрібні господарства, а робітника зробити власником. Пропонував залучати робітників до участі в розподілі прибутків підприємства, відстоював також необхідність того, щоб капіталісти піклувалися про матеріальне становище робітників. Держава повинна втручатися в хід економічного розвитку, щоб регулювати ріст промисловості і стримувати погоню за багатством. Вважає, що капітал потрібен для того, щоб привести у рух працю. Усі джерела народного доходу витікають із праці. У падінні попиту відновні машини. Те, що зроблять машини, буде відібрано у працівників, знизиться кількість виробників, кількість зайнятих, відбудеться загострення конкуренції між робітниками, знизиться заробіток.

П’єр-Жозеф Прудон (1805-1865 р.), як і Сісмонді, належить до ідеологів дрібної буржуазії. Прудон виражав інтереси дрібної буржуазії в період розвитку капіталізму. Захищаючи інтереси дрібних власників, він не заперечував новий лад, а хотів лише його підправити та покращити. Прудон і його однодумці розробляли плани спасіння дрібної буржуазії від розорення, пролетаризації, не зачіпаючи при цьому основ існуючого ладу.

П.Ж. Прудон – відомий теоретик анархізму. Об’єктом критики у Прудона в його знаменитій книзі „Що таке власність?” виступає власність. Але Прудон засуджує не власність саму по собі, а те „право добичі”, яке залежно від обставин отримує назву ренти, оренди, проценту, дисконту тощо.

Анархізм Прудона в тому, що він бачить суспільство не державою, а прогресивною асоціацією вільних незалежних її членів, зв’язаних між собою обміном і взаємодопомогою. Основною фігурою цього суспільства, за Прудоном, виступає дрібний товаровиробник, яким власне і повинні стати як робітники, так і великі капіталісти. Для Прудона центральною проблемою реформування сучасного суспільства виступає не сфера виробництва і розподілу, а сфера обміну. Цінність Прудон визначає працею, витратами виробництва. Її він розглядає як вічну абстрактну категорію, яка виступає носієм двох абстрактних протилежних ідей: ідеї споживної цінності і мінової цінності. Споживна цінність виступає як втілення достатку, багатства, а мінова цінність – як відображення рідкості. Ключовим поняттям виступає ”конституйована або синтетична вартість” - це така вартість, яка обов’язково буде реалізована на ринку, якщо всім товарам надати властивості та якості грошей. Капітал, Прудон переважно трактує як гроші. Причому він визнає лише оду з форм капіталу, а саме позичковий, якій виступає основною формою капіталу. Прибуток він розглядає як різновид заробітної плати. Основну причину зубожіння і несправедливості він оголошує обмін і гроші, і саме з цих позицій він розробляє свою економічну програму реформування капіталізму через реформування обміну.