1.
Особливості антиколоніалістського роману. Творчість Дж. Олдріджа та Г.Гріна
Антиколоніальний роман за тематикою можна віднести до політичного роману, за стильовими характеристиками –до реалістичного, за функціональною настановою читача його можна назвати романом-попередженнням. У західному літературознавстві частіше фігурує термін “колоніальна література”, якою окреслюють твори англомовних письменників про колонізовані країни.
Відомим дослідником колоніальної літератури є американський вчений Дуглас Керр, що у своїх статтях розглядає проблему взаємостосунків колонізаторів та колонізованих. Цей вчений підкреслює, що правопорушник завжди мусить понести покарання.
Спільні риси для творів цього піджанру:
події, відображені у романі, відбуваються у колоніальних і залежних країнах
в основі подієвого сюжету – антиколоніальний рух у поневолених країнах;
конфлікт гостродраматичний, події часто мають трагічний характер;
фігурують образи представників імперіалістичних держав, їм протиставляється головний герой – англієць, який зображений у стані ідейно-моральної кризи;
характерним є поєднання сатири і трагізму, опису подій і психологізму
Цей термін протиставляють терміну “колоніалістський роман”, що ідеалізує образи колонізаторів і приниження, дискредитує образів борців за свободу, тубільне населення змальовується диким і відсталим. Антиколоніальний роман дає широку і правдиву картину побуту, звичаїв, соціального розшарування місцевого населення, створює низку образів тубільців людей високого інтелектуального рівня, які прагнуть бути вільними і незалежними у рідній країні і самостійно будувати своє майбутнє.
Кола проблем, які є характерними для цього піджанру:
викриття морально-політичної невиправданості колоніалізму та імперіалізму шляхом реалістичного відтворення картин експлуатації пригнічених народів, розкриття складного комплексу соціально-економічних і морально-етичних питань;
національно-визвольна боротьба пригнічених народів, підкреслення у творі гуманістичного характеру цієї боротьби.
проблема вибору життєвого шляху особистості, при розгляді якої сфокусовані важливі соціально-політичні і морально-етичні питання сучасності.
2.
Сердиті молоді люди.-«Сердиті молоді люди» (англ. Angry young men) — назва групи англійських письменників, які виступили у 1950-ті роки. Вони ввели в літературу тип молодої людини, що пробилася «нагору», зіткнулася з ворожим середовищем і зазнала розчарування через своє банальне життя. Одна з головних тем «сердитих молодих людей» — нонкоформізм
Термін виник завдяки автобіографічній книзі Л. А. Пола «Сердита молода людина» (1951 p.) Це були митці «покоління 50-х років» (або, як назвали їх «дітей війни»). Найбільш визначними й типовими представниками «сердитих молодих людей» вважаються романісти Кінгслі Еміс, Джон Вейн, Дж. Брейн, Дж. Осборн, Колін Вілсон . Але головним, що об'єднує «сердитих» письменників, є їхній герой, що став новим літературним типом. Це тип молодої людини (найчастіше за все — плебея), яка здобула освіту і «пробилася» до нового середовища, ворожого для неї. Герой «сердитих» розчарований своїм сірим буденним життям, незадоволений своєю роботою, «повстає» проти суспільства, в якому йому не знаходиться місця
3.
Розвиток робочого роману в англійській літературі.
Робочий роман побутував в англійській літературі ХХ століття, зазнаючи змін із плином часу. Так, якщо на початку століття головними героями виступали постаті ідеалізовані, чи навпаки бездумні і невиховані, відображалося життя робітничого люду на тлі історичних подій, то вже у 60-х рр. героями були переважно представники робочого класу, але вже молодшого покоління. Всі вони – неповторні індивідуальності. Особливу увагу приділяють тепер не натуралістичним описам процесів виробництва, як раніше, а розгляду морально-психологічних проблем.
Риси: - прохідні символи, побудовані на тогочасному світогляді
настрої неспокою, невміння героїв прилаштовуватись до життя
розповідь ведеться, як правило, від першої особи
комізм ситуацій та характерів (атмосфера серед простих робітників більш весела, невимушена, життєрадісна, ніж серед представників вищих класів) вдало поєднується з сумними і навіть трагічними історіями
в центрі твору – доля головного героя, молодого робітника, незадоволеного своїм становищем і готового його змінити
Тематика: життя конкретної людини, опис її побуту (включно з особливими говірками), увага до психологічних моментів.
Робочий роман представлений творчістю таких письменників, як Сіллітоу ("В суботу ввечері, в неділю вранці"), Чаплін, Барстоу. Творча доля кожного з них склалася по-своєму, але в 50-60-ті рр. їхній внесок в англійську літературу був вкрай значущий.
4.
Філософський роман. Роман-притча. У. Голдінг.
Філосо́фський роман — великий епічний твір, в якому безпосередньо викладається світоглядна або етична позиція автора.
Роман-притча – епічний твір повчального характеру, орієнтований переважно на алегоричну форму доведення змісту етичних цінностей буття
На початку 70-х років XX століття письменники разом з усвідомленням неоднозначності, суперечливості навколишнього світу виробили і застосували новий засіб осмислення й творення складної моделі буття. Притча широко увійшла в їх арсенал, адже притча не тільки видозмінилася в літературі, а й проникла в інші види мистецтва - театр, кіно, живопис
Майстром філософського роману одностайно вважають В.Голдінга.
Риси:
два плани - реальний та алегоричний;
моральна оцінка, яка не завжди збігається з думкою автора;
розгортання дії притчі, незважаючи на зовнішні риси реального світу, в іншому часовому просторі, що зближує її з міфом.
5.
Філософсько-психологічний роман.
-Філософсько - психологічний роман - різновид роману, в якому автор ставить за мету зображення і дослідження «внутрішнього світу людини» та «найтонших рухів її душі». У своїй класичній формі виступив в XIX столітті переважно в російській та французькій літературі. У XX столітті його вплив поширився на всю світову літературу. У той час як інші форми епосу беруть людину ззовні, описуючи обстановку його життя, його дії, слова, зовнішність, - психологічний роман проникає всередину «я»: свідомості читача представлена свідомість гаероя. «Чинний» герой роману цього типу обов’язково бездіяльний, тому що всяка дія розмикає коло свідомості, переводячи тему в зовнішній світ.Психологічний роман, що вважається однією з найбільш тонких і багатих літературних форм, насправді збагачує «я» свого героя за рахунок життя: психологія - лише момент буття, а не все буття. Твори, пройняті чистим психологізмом множаться завжди в періоди загасання громадськості, переважання індивіда над колективом, «я» над «ми».
6.
Сатирична проза
- Cатира - це не тільки твори викривального характеру, а й спосіб відображення дійсності. Специфіка сатири полягає в тому, що, на відміну від інших жанрів, вона утверджує позитивні ідеали через викриття недоліків.У сучасній сатирі дослідники налічують щонайменше півтора десятка жанрів: сатирична замітка, репліка, фейлетон, памфлет, гумореска (гумористичне чи сатиричне оповідання, жанр), байка, пародія (пародійна хроніка), епіграма, усмішка, анекдот, сатиричний афоризм (фраза), а також комедія (кінокомедія), сатирична повість, сатиричний роман.Сатира загалом – вид комічного, що відрізняється від інших видів (гумору, іронії) різкістю викриття. Сатира при своєму зародженні була ліричним жанром. Вона являла собою вірш, часто значний за обсягом, зміст якого мав глузування над певними особами або подіями.Сатира як жанр виникла в римській літературі. Комізм лежить в основі сатири незалежно від жанру.
7.
Чорний гумор.Воннегут.
З кінця 1950-х до кінця 1970-х рр.. в літературі США з'являється ряд творів, які критика відносить до «чорного гумору». Вони з'явилися одночасно виразом, відгуком, реакцією і протидією тим культур- но-історичним обставинам, в яких опинилися в цей період письменники США. Це час глибокої духовної кризи, що почалася у Сполучених Штатах Америки протягом десять років після Другої світової війни. Ідейно-художній досвід, представлений у творах письменників «чорного гумору», літературноы творчості як адекватного способу інтерпретації навколишньої дійсносты. Серед всього різноманіття характеристик цього поняття в американській критиці за терміном «Чорний гумор» закріпилося значення набору певних світоглядних установок, серед яких найбільш суттєвим є з'єднання ідеї абсурдності світоустрою з переконанням в можливості активного творчого до неї відношення. Основною проблемою для письменників «чорного гумору »стає можливість літературно-художньої творчості у абсурдному світі.
8.